УХВАЛА
27 грудня 2022 року
м. Київ
справа №640/7101/22
адміністративне провадження № К/990/34455/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року
у справі № 640/7101/22 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального відділу ДВС міста Миколаєва від 29.09.2017 року ВП № 53782999 «Про повернення виконавчого документа стягувачу» та на бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаєва під час виконання Виконавчого листа № 1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013 року;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) грошові кошти в розмірі 164 086, 62 грн.;
- стягнути компенсацію в розмірі нестягнутої на користь позивача суми за рішенням суду - 68 626, 20 грн.;
- стягнути моральну шкоду в розмірі - 95 460 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у відкритті провадження відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З матеріалів касаційного провадження вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, у якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду скарги ОСОБА_1 на Постанову Центрального Відділу ДВС міста Миколаєва від 29.09.2017 ВП №53782999 "Про повернення виконавчого документа стягувачу" та на бездіяльність Центрального Відділу ДВС міста Миколаєва під час виконання Виконавчого листа №1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013 року; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 164 086,62 грн.; стягнути компенсацію в розмірі не стягнутої на користь позивача суми за рішенням суду - 68626,20 грн.; стягнути моральну шкоду в розмірі - 95 460 грн.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.
Суд зазначив, що ОСОБА_1 11 жовтня 2019 року вже звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з майже ідентичним позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України з ідентичною вимогою про визнання протиправною бездіяльності Держави Україна під час розгляду скарги ОСОБА_1 на Постанову Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 ВП №53782999 "Про повернення виконавчого документа стягувачу" та на бездіяльність Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва під час виконання виконавчого листа №1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013 року, але з різними сумами про стягнення компенсації та моральної шкоди на користь позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року (суддя Шейко Т.І.) у справі №640/19503/19 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №640/19503/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі №640/19503/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року залишено без змін.
Так, проаналізувавши позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Фактично позивачем оскаржується протиправна бездіяльність державних виконавців, що полягає у неналежному виконанні рішення суду від 21 березня 2013 року у цивільній справі №1423/19801/12-ц, на виконання якого видано виконавчий лист від 12 червня 2013 року.
Так, в матеріалах позовної заяви відсутні докази звернення позивача до Міністерства юстиції України щодо визнання протиправною бездіяльності під час розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 року ВП №53782999 "Про повернення виконавчого документа стягувачу" та на бездіяльність Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва під час виконання виконавчого листа №1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013 року.
Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною першою статті 447 Цивільного-процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у справі №1423/19801/12-ц, винесеного на підставі Цивільного-процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Додатково суд звернув увагу, що відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників - вирішення даного спору відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції вказав, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Тому, дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, враховуючи вищенаведені норми законодавства, суди попередніх інстанцій вирішили, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
У касаційній скарзі скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15ц та від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 щодо права особи звернутися з позовом до Держави Україна у разі надмірного затримання вирішення справи, а також на норми Конституції України та КАС України.
Разом з тим, скаржником цитуються абзаци з вищезазначених постанов, в яких наводяться витяги з висновків Консультативної ради Європейських судів.
Однак, скаржником не доведено, що вказаний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, виходячи зі змісту сформованих позовних вимог.
Отже, скаржник у касаційній скарзі не спростовує висновки судів попередніх інстанцій щодо розгляду вказаної справи у порядку цивільного судочинства.
З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, правильно застосував норми процесуального права (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України), що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 169, 296, 299, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 640/7101/22 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О. В. Кашпур
С. А. Уханенко