УХВАЛА
26 грудня 2022 року
м. Київ
справа №160/3739/22
адміністративне провадження № К/990/35458/22
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 160/3739/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У 2022 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 01.09.1974 по 17.07.1975, з 28.07.1989 по 03.12.1990, з 20.05.1992 по 30.09.1993, з 01.10.1993 по 09.09.1996 та визначення заробітної плати для обчислення пенсії за формулою, що не відповідає частині другій статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1974 по 17.07.1975, з 28.07.1989 по 03.12.1990, з 20.05.1992 по 30.09.1993, з 01.10.1993 по 09.09.1996 та визначити індивідуальний коефіцієнт заробітної плати для обчислення пенсії позивача згідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розділивши суму коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць на страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) позивача, та здійснити перерахунок пенсії позивача , починаючи з дати призначення пенсії, виплатити недоплачену суму.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 01.09.1974 по 17.07.1975, з 28.07.1989 по 03.12.1990, з 20.05.1992 по 30.09.1993, з 01.10.1993 по 09.09.1996, з 01.01.2004 по 31.01.2015;
- зобов'язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача зазначені періоди роботи та здійснити перерахунок пенсії, починаючи з дати призначення пенсії, виплатити недоплачену суму;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2022, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022, заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн задоволено частково:
- стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2021 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Згідно до приписів частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Таким чином, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Серед іншого, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме:
1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина 3 статті 143 КАС України);
2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням (суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина 6 статті 143 КАС України);
3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252 КАС України).
У таких випадках суд виносить додаткове рішення у порядку, визначеному статтею 252 КАС України.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість відкриття касаційного провадження за скаргою на додаткове судове рішення вирішальним є питання можливості касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2021, після його перегляду в апеляційному порядку.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно із пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Згідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник не навів обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Таким чином, касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені відповідними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, якими рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), враховуючи особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19.12.1997 у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
Керуючись ст. 328, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 160/3739/22.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук