Справа № 344/1467/22
Провадження № 22-ц/4808/1054/22
Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
УХВАЛА
26 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.
суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.
секретаря Мельник О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Шамотайла О.В. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
Позов мотивувала тим, що 14 лютого 2009 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, про що складено відповідний актовий запис за № 173. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне сімейне життя у них з відповідачем не склалося, часті непорозуміння та конфліктні ситуації призвели до припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства. Вона проживає окремо від відповідача з дочкою ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 тимчасово проживає з відповідачем. Спроби примиритися та зберегти сім'ю не призвели до бажаних результатів, а тому подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливими. Просила шлюб розірвати та визначити місце проживання дітей разом з нею.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 липня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладений 14 лютого 2009 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 173.
Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір'ю - ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням суду в частині визначення місця проживання дітей з матір'ю, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зіслався на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема апелянт зазначив, що він не заперечує щодо розірвання шлюбу з позивачкою, однак вважає, що питання місця проживання дітей має вирішуватися в судовому засіданні за участі обох батьків.
При ухваленні рішення в оскаржуваній частині, суд не врахував, що між ним та позивачкою існує спір щодо місця проживання дітей. Факт наявності такого спору підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 червня 2022 року у справі № 344/1488/22 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в ході розгляду якої було встановлено, що їхній з позивачкою син проживає з ним та не бажає проживати зі своєю матір'ю. Даний факт не заперечила і позивачка, вказуючи, що на момент подання позову їхній син ОСОБА_6 проживає разом з ним.
Також суд допустив порушення частини другої статті 160 СК України та не взяв до уваги думку сина, якому на час розгляду справи виповнилося 12 років. Таким чином, судом не враховано пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Крім того, судом не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, та при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також положення частини третьої статті 51 Конституції України та частини сьомої статті 7 СК України.
З цих підстав апелянт просив рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дітей з матір'ю ОСОБА_2 скасувати, в решті рішення залишити без змін.
ОСОБА_2 правом подати відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не скористалася.
14 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від апеляційної скарги, в якій зазначив, що наслідки відмови від апеляційної скарги йому відомі та зрозумілі.
Учасники справи в засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про прийняття відмови ОСОБА_1 від апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно з частиною четвертою статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті у разі закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.
Частиною шостою статті 364 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п'ятій статті 206 цього Кодексу, де зазначено, що суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Однак, підстав, визначених частиною п'ятою статті 206 ЦПК України, для неприйняття відмови від апеляційної скарги у цій справі апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.
За приписами частини другої зазначеної статті про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
При викладених вище обставинах та враховуючи, що статтями 13, 43 ЦПК України передбачено право учасника справи розпоряджатися своїми процесуальними правами щодо предмета спору на власний розсуд, те, що немає інших апеляційних скарг та осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, а також відсутні обставини, передбачені частиною п'ятою статті 206 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе прийняти відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 липня 2022 року та закрити апеляційне провадження у цій справі.
Керуючись статтями 362, 364, 381, 389, 390 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Прийняти відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 липня 2022 року.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя-доповідач: Л.В. Василишин
Судді: В.Д. Фединяк
І.О. Максюта