ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7849/22 Справа № 201/223/21 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Канурної О.Д.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Гаржи О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року у справі № 201/223/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства і прокуратури (суддя першої інстанції Наумова Ольга Сергіївна), -
ВСТАНОВИВ:
12 січня 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства і прокуратури).
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 05.07.2014 року її затримано працівниками Дніпровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області та звинувачено у тому, що 05.07.2014 року у ранковий час у невстановленому слідством місці, незаконно, з метою подальшого збуту, у невстановленої слідством особи придбала особливо небезпечний наркотичний засіб в кількості 50 мл, який у подальшому зберігала під кустовою рослиною у лісосмузі на перехресті просп. 50 років СРСР та Єлизаветинського шосе у м. Дніпродзержинську з метою подальшого збуту.
Далі, 05.07.2014 року приблизно о 15 год 10 хв. за версією правоохоронних органів позивачка незаконно збула ОСОБА_2 11 мл вказаної речовини, отримавши від останнього винагороду в сумі 500,00 грн.
05.07.2014 року приблизно о 15.15 год. співробітниками міліції біля будинку АДРЕСА_1 у гр. ОСОБА_2 був виявлений та вилучений одноразовий шприц ємністю 20 мл, заповнений рідиною масою 10,554 г, яка згідно висновку судової хімічної експертизи № 70/10/1522 від 18.07.2014р. містить особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - «опій ацетильований», маса якого, в перерахунку на суху речовину, становить 0,2491 г.
Відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за № 12014040790001326 з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 307 КК України і в межах цього кримінального провадження ОСОБА_1 05.07.2014р. затримано в порядку ст. 208 КПК України та у подальшому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і лише 27.06.2017р. ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області цей запобіжний захід було змінено на запобіжний захід - домашній арешт строком на 60 днів.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19.02.2020 р. кримінальне провадження № 12014040790001326 закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення в цьому кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 .
Позивачка ОСОБА_1 вважає дії Дніпровського РВ ДМУ ГКМВС України у Дніпропетровській області та прокуратури Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (які діяли на час вчинення щодо позивачки незаконних дій) незаконними та такими, що порушили її права, передбачені Конституцією України.
У зв'язку з тривалим перебуванням у місцях позбавлення волі позивачка отримала ряд захворювань, яких до цього не мала, була здоровою людиною, до лікарів не зверталась. Наразі має захворювання на гіпертонічну хворобу II ст., ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, які отримала в результаті позбавлення волі. Знаходячись в місцях позбавлення волі, перебувала постійно під тиском з боку як правоохоронців і ув'язнених. Вимушена була знаходитись в одній переповненій камері з особами, які палили, хоча не має цієї звички, тому постійно не було чим дихати.
Поновлення прав вимагає від позивачки додаткових, раніше непередбачуваних зусиль для організації свого життя. Через тривалий час обмеження волі та втрати здоров'я позивачка не може знайти роботу з гідною оплатою праці, адже є літньою особою, якій постійно відмовляють у прийнятті на роботу, не запрошуючи на співбесіду. Їй рекомендовано щорічне санаторно-курортне лікування, продукти з високим вмістом вітамінів групи В, відпочинок, заняття спортом. Але ці рекомендації вона не може виконувати у зв'язку із браком коштів.
Позивачка ОСОБА_1 просила суд першої інстанції стягнути з Головного управління Державної Казначейської служби України в Дніпропетровській області моральну шкоду в розмірі 5000000,00 грн. за рахунок Державного бюджету України шляхом списання вказаної суми з відповідного казначейського рахунку, у зв'язку з незаконними діями посадових осіб Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровської обласної прокуратури, якими незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах кримінального провадження № 12014040790001326, яке закрито на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області; судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства і прокуратури, задоволені частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. та витрати на експертне дослідження у розмірі 507,60 грн.
Судові витрати по сплаті судового збору віднесено на рахунок держави.
Із указаним рішенням суду не погодилися: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровська обласна прокуратура та ОСОБА_1 , та кожен окремо подали апеляційні скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, апелянт зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо завдання моральної шкоди ОСОБА_1 внаслідок її перебування під слідством 5 років 2 місяці та 11 днів. Позивачка не надала жодного доказу спричинення їй моральних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з незаконними, на її думку, діями посадових осіб органів досудового розслідування. ГУНП не погоджується з рішенням суду щодо відшкодування моральної шкоди у визначеному розмірі. Висновок судово-психологічної експертизи від 10 лютого 2022 року не відповідає вимогам закону, оскільки вбачається відсутність чіткої конкретики на поставлені судом питання щодо спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 . Суд першої інстанції помилково під час розрахунку моральної шкоди взяв величину, визначену з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2022 року у розмірі 6500 грн.
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області просить Дніпровський апеляційний суд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року по справі № 201/223/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства і прокуратури в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Із вказаним судом рішенням не погодився відповідач - Дніпропетровська обласна прокуратура.
В обгрунтування апеляційної скарги прокуратурою зазначено, що належних та допустимих доказів спричиненої позивачці моральної шкоди нею не надано, суд обмежився загальними фразами про глибину фізичних та душевних страждань, що порушує принципи цивільного судочинства. Позивачкою не доведено, що її захворювання були набуті саме під час перебування у місцях позбавлення волі. Крім того, апелянт зазначив про незгоду з розміром суми відшкодування моральної шкоди та висновком експерта від 10 лютого 2022 року.
Відповідач - Дніпровська обласна прокуратура просить змінити рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року по справі № 201/223/21 в частині зменшення розміру відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у відповідності до вимог статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»; скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року по справі № 201/223/21 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на експертне дослідження та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7500,00 грн. на користь Дніпропетровської обласної прокуратури.
Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка ОСОБА_1 і подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення її позовних вимог не дотримався вимог чинного законодавства України і рекомендацій Верховного Суду щодо розгляду аналогічних справ, що є порушенням норм процесуального і матеріального права.
Судом першої інстанції невірно розподілені судові витрати та необґрунтовано зменшено суму їх відшкодування за рахунок відповідачів.
Позивачка ОСОБА_1 просить Дніпровський апеляційний суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року і постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2022 року цивільна справа витребувана з суду першої інстанції.
01 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Дніпровського апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року та 07 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі та надано сторонам строк для подання відзиву на апеляційні скарги.
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження сторонами отримана електронною поштою 08 листопада 2022 року (том № 2, а.с. 44 - 49).
22 листопада 2022 року від ГУНП в Дніпропетровській області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вони просять апеляційну скаргу позивачки на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року залишити без задоволення (том № 2, а.с.50-58).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду на 21.12.2022 року.
В судове засідання апеляційного суду 21 грудня 2022 року представник Головного Управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Штирхунову А.Д., представника Дніпропетровської обласної прокуратури Сергієнко Л.Г., пояснення позивачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що СВ Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровської області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014040790001326 від 06.07.2014р. за ч. 2 ст. 307 КК України за фактом незаконного збуту наркотичних речовин.
16.12.2014р. ОСОБА_1 затримано слідчим СВ Дніпровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.
ОСОБА_1 16.12.2014р. повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. 13.01.2015р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 16.12.2014р. у справі № 209/222/15-к обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13.02.2015р., який у подальшому судом неодноразово продовжувався до 24.10.2015р.
Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 16.10.2015 року у справі № 209/222/15-к ОСОБА_1 визнано винною за ч. 2 ст. 307 КК України за епізодом від 05.07.2014р. та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, що їй належить; за епізодом від 16.12.2014р. ОСОБА_1 виправдано.
За результатами оскарження прокурором прокуратури Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та обвинуваченою ОСОБА_1 і її захисника Фесюком Ю.О., ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.01.2016р. вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 16.10.2015р. залишено без змін.
За результатами оскарження заступником прокурора Дніпропетровської області і засудженою ОСОБА_1 у касаційному порядку ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.01.2016р., ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017р. касаційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 р. скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.06.2017р. апеляційну скаргу прокурора відхилено, апеляційні скарги ОСОБА_1 та її захисника задоволено частково, вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 16.10.2015 року скасовано, призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Запобіжний захід ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на домашній арешт строком на 60 днів. Враховуючи відсутність доказів вини ОСОБА_1 у скоєнні злочину (епізод від 05.07.2014р.), мети збуту наркотичних засобів та недостатність маси опію екстракційного, вилученого в останньої, в перерахунку на суху речовину - 0,0484 г. (епізод від 16.12.2014р.), прокурор Дніпродзержинської місцевої прокуратури Петропольська М.Л. постановою від 10.02.2020р. відмовилася від підтримання публічного обвинувачення в порядку ст. 340 КПК України (том № 1, а.с. 106 - 109).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19.02.2020р. у справі № 209/222/15-к кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання обвинувачення.
Доводи апеляційних скарг Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що ОСОБА_1 не надала до суду належних та допустимих доказів спричинення їй моральних страждань, а суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення обмежився загальними фразами про глибину фізичних та душевних страждань, що порушує принципи цивільного судочинства, є безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Як вбачається із частини 1 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 7 вказаної вище статті, порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з 16.12.2014р. (дата затримання і повідомлення про підозру) і до 27.02.2020 р. (дата набрання законної сили ухвалою суду про закриття провадження по справі) перебувала під слідством і судом, тобто 5 років, 2 місяці і 11 днів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною 2 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 вказаного Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
Відповідно до ст. 3 вказаного вище Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Доводи апеляційних скарг Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що не погоджуються з висновком суду першої інстанції щодо відшкодування шкоди в розмірі 500000,00 грн. і висновок експерта не встановлює наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями органів досудового розслідування та прокуратури та конкретної моральної шкоди, завданої позивачці, є безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Як вбачається із статті 13 вказаного вище Закону, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Як неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (в тому числі порушення прав людини і основних свобод), а тому ухвалюючи рішення щодо порушення цих прав і свобод, суд одразу визначає можливість відшкодування моральної шкоди та її розміри, якщо про це просить заявник.
По справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) від 19.10.2004р., суд повторює, «що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави».
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка за весь час кримінального переслідування, перенесла великі моральні страждання, почувала себе пригніченою, оскільки більше 5-ти років відстоювала свою невинуватість перед судом, витрачала час на участь у додаткових слідчих діях, у чисельних судових засіданнях. Стосовно позивачки складено обвинувальний акт, справа двічі направлялася на новий розгляд до суду апеляційної, а потім до суду першої інстанції. При цьому, з самого початку - з січня 2015 року прокуратурою підтримувалося обвинувачення в судах і лише в лютому 2020 року прокуратура відмовилася від обвинувачення у зв'язку із відсутністю достатніх доказів на підтвердження вини.
Як вбачається із висновку судово-психологічної експертизи Державного НДЕКЦ МВС України № СЕ-19-21/29355-ПС від 10.02.2022р., за результатами психологічного дослідження ОСОБА_1 характеризується: при дослідженні реакцій на невдачу та способів виходу із ситуацій, що перешкоджають діяльності або задоволенню потреб особистості ОСОБА_1 , визнаючи свою відповідальність, береться самостійно виправити становище, компенсувати втрати іншій особі, сподівається на благополучне вирішення проблем з часом; позитивні установки переважають у сферах нереалізованих можливостей; позитивним ставленням до підлеглих та до свого минулого; негативним сприйняттям жінок, вищих за статусом людей; наявне почуття провини, пасивність, депресивний стан, астенія, нестача енергії, скутість, нестача визнання, напруга, відсутність стрижня, імпульсивність, іноді страхи, підозрілість. Наявна сфера конфлікту, невдоволення своїм становищем у суспільстві. Потреба у спілкуванні. В умовах несприятливої ситуації вперта, рішуча.
Ситуація, що досліджується, призвела до порушень звичного життєвого укладу, негативних змін у сфері професійної самореалізації, психологічному благополуччі (що відповідає результатам діагностики, а саме: незадовільна нервово-психічна стійкість, прогноз несприятливий; ОСОБА_1 характеризується схильністю до порушень психічної діяльності при значних психічних та фізичних навантаженнях) із потенційною можливістю відновлення попереднього рівня життєдіяльності та соціального функціонування.
Ситуація, що досліджується за справою вплинула на особистість ОСОБА_1 , як психотравмуючий фактор. Вплив психотравмуючого фактору на особистість підекспертної полягає у заподіянні значних перешкод її звичній життєдіяльності, подолання яких протягом тривалого часу й дотепер вимагає від ОСОБА_1 додаткових надлишкових зусиль. Зазначене негативно вплинуло на її життєвий уклад, професійну самореалізацію, психічний стан, значно перешкодило оптимальному та звичному для особистості підекспертної соціальному функціонуванню, порушило зміст та якість її усталеного життя.
За умов визнання судом заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, орієнтовний розмір її грошової компенсації може становити від 54 до 216 мінімальних заробітних плат, у залежності від поінформованості спричинювача шкоди і його можливості передбачити і правильно оцінити вірогідність виникнення і розвитку ситуації та прийняти правильне рішення. Рішення щодо визначення грошового розміру компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань є прерогативою суду (том № 1, а.с. 159 - 167).
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок експерта є допустимим доказом у розумінні ст. 78 ЦПК України, проведений у межах вказаної цивільної справи, експерт у висновку попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та відмову від його надання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону N 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Вказане вище співпадає з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у Постановах № 686/23731/15-ц від 20.09.2018 року та № 236/893/17 від 22.04.2019 року.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідно до висновку експерта від 10.02.2022 року № СЕ-19-21/29355-ПС їй завдано шкоду, відповідно до поданих доказів, які були предметом дослідження експерта, яка складає 216 мінімальних заробітних плат, тобто 1404000,00 грн., що майже у три рази перевищує суму задоволеної судом суми відшкодування завданої позивачці шкоди, є безпідставними, оскільки, як вбачається із висновку судово-психологічної експертизи Державного НДЕКЦ МВС України № СЕ-19-21/29355-ПС від 10.02.2022р., орієнтовний розмір грошової компенсації може становити від 54 до 216 мінімальних заробітних плат, у залежності від поінформованості спричинювача шкоди і його можливості передбачити і правильно оцінити вірогідність виникнення і розвитку ситуації та прийняти правильне рішення. Рішення щодо визначення грошового розміру компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань є прерогативою суду.
Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування шкоди врахував, що протягом судового провадження позивачка перебувала під вартою, а саме, з 16.12.2014р. по 27.06.2017р., потім перебувала під домашнім арештом, внаслідок накладення арешту була позбавлена можливості користуватися належним їй майном - автомобілем.
Разом з тим апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено, що нею саме у період перебування у місцях позбавлення волі нею отримані захворювання, яких до цього не мала - гіпертонічну хворобу II ст., ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують причинно-наслідковий зв'язок між перебуванням у місцях позбавлення волі і виникненням цих захворювань.
Медичними документам, які також були предметом дослідження експерта установлено, що згідно копії медичної довідки від 21.11.2016р. в.о. начальника медичної частини ДПтС України, Київського слідчого ізолятора, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по прибутті до установи 25.09.2016р. пройшла первинний медичний огляд медичним персоналом установи. За даними об'єктивного огляду, видимих тілесних ушкодження не виявлено. На момент огляду скарг на стан здоров'я не виказувала, загострення хронічних хворіб не виявлено.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що не зрозумілим є те, на підставі чого судом зменшено відшкодування на підставі статті 141 ЦПК України з Державного бюджету України на її користь стягнення судових витат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, є безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається із частини 3 вказаної вище статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторонни, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що розмір витра на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторонни, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторонни або публічним інтересом до справи.
Суд першої інстанції пропорційно розміру задовлених позовних вимог стягнув судові витрати на професійну правничу допомогу.
Посилання в апеляційній скарзі позивачки ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду, викладені у справах № 922/3436/20; 910/7586/19; 910/16803/19 є безпідставними, оскільки у вказаних постановах інші обставини справи.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року і задоволення апеляційних скарг Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська
О.В.Халаджи
Повний текст постанови складений 26 грудня 2022 року
Суддя: О.Д.Канурна