Справа № 154/2495/21 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А.
Провадження № 22-ц/802/1030/22 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Данилюк В. А.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження без виклику сторін в місті Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 вересня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 квітня 2015 року між сторонами укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого АТ КБ "ПриватБанк" надав відповідачці кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, розмір якого в подальшому був збільшений до 20 000 грн.
Позивач зазначав, що свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Водночас відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 11 липня 2021 року мала заборгованість за кредитом у розмірі 24998,58 грн, з яких: 24998,58 грн - основна заборгованість за кредитом, у тому числі, 24998,58 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
За вказаних обставин АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 24998,58 грн та судові витрати.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, ухваленим із порушенням норм матеріального права та без належної оцінки доказів і встановлених обставин у справі, а отже таким, що підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові та не врахував, що відповідач особистим підписом погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася та згодна із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис на вказаній заяві.
Зазначає, що суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачкою грошових коштів у повному обсязі, заявлений розмір яких підтверджується випискою по картрахунку та розрахунком заборгованості. Відповідач частково погашала наявну заборгованість, у тому числі і за нарахованими відсотками та продовжувала користуватись кредитними коштами у вигляду кредитного ліміту на платіжній карті. У виписці про рух коштів прослідковується, що відповідач знімала кошти через банкомат, розраховувалася кредитною картою за покупки в торгових точках, поповнювала карту через термінали самообслуговування.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене та ціну позову у даній справі розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено допустимими та належними доказами, що кредитні відносини, які існували між сторонами на підставі анкети-заяви б/н від 15.04.2015 року, передбачали певні узгоджені умови щодо строків погашення наданих коштів, проценти за користування ними, пеню та інші нарахування за невиконання договору, та що у відповідача виник обов'язок щодо повернення боргу у визначеній позивачем сумі 24998,58 грн. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено заявленого розміру тіла кредиту, оскільки ним до вказаної суми зараховувались інші нарахування, зокрема - проценти і комісії та пеня, що не обумовлено письмовим договором.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
З матеріалів справи встановлено, що 15 квітня 2015 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.18).
Відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 згідно з цим кредитним договором б/н отримала картки №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , зі строком їх дій відповідно до 08/2018 та до 03/21 (а.с17).
Згідно із довідкою ПАТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування картки, оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку здійснений 20 серпня 2014 року, хоча анкету-заяву підписано 15 квітня 2015 року. При цьому, 28 листопада 2015 року кредитний ліміт встановлено на рівні 2000 грн, який у подальшому збільшувався та зменшувався і на 30 серпня 2018 року був збільшений до 20 000 грн, а на 30 жовтня 2018 року зменшився до 0 грн (а.с.16).
Відповідно до розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 станом на 14 липня 2021 року наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 998,58 грн, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 24998,58 грн.
На підтвердження позовних вимог банком також додані виписка з рахунку, Умови та правила надання банківських послуг, які містять тарифи.
Із виписки з рахунку встановлено, що 24 квітня 2015 року ОСОБА_1 здійснено переказ із картки Приватбанку через Приват24, тобто відповідач почала розраховуватися карткою за товари і послуги, знімати кошти в банкоматах, поповнювала карту в терміналі самообслуговування, робила перекази коштів тощо, тобто активно користувалася коштами (а.с.69-78).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, як невід'ємні частини спірного договору, які суд першої інстанції не прийняв до уваги.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що не можуть бути прийняті до уваги надані суду Умови та правила надання банківських послуг, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку».
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів висновок місцевого суду про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч.1 ст.634 ЦК України (щодо договору приєднання) також вважає обгрунтованим, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору. Вони не підписані та не визнаються позичальником, а також ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві , яка безпосередньо підписана позичальником.
Тому витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи та які не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 квітня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої щодо застосування норм права в силу положень ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню, що зроблено судом першої інстанції.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. На цьому наголошував Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Як вбачається з наданих суду розрахунків суми боргу та виписки із рахунку ОСОБА_1 за період з 24.04.2015 по 30.06.2021, станом на 28.08.2018 у відповідачки була повністю відсутня заборгованість перед банком, яка після вказаної дати почала поступово зростати. З виписки та розрахунку також видно, що банком нараховувались щомісячні комісії та відсотки за користування кредитним лімітом, а також пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн, які наростаючим підсумком були віднесені на прострочене тіло кредиту, що станом на 30 червня 2021 року становило остаточно 24998,58 грн.
Проте, позивачем не підтверджено жодними доказами законність нарахування таких сум на тіло кредиту, що обумовлено письмово сторонами договору.
Як видно із матеріалів справи, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15 квітня 2015 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить інформації про вид кредиту, строку повернення кредиту (користування ним), відповідальності позичальника за невиконання договору .
З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач сплачувала заборгованість за договором, що відображено в графі «Сума погашення за наданим кредитом».
Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, всі операції за картковим рахунком, з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.
Разом з тим, судом проаналізовано рух коштів на рахунках позичальниці і зроблено висновок, що за вказаний у розрахунку період на карткові рахунки ОСОБА_1 надійшло коштів на суму 64746,15 грн, що фактично становить тіло кредиту, а за той же період вона повернула банку 92941,65 грн, що перевищує суму отриманих коштів.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку через їх недоведеність.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про підставність стягнення заборгованості за фактично отриманими коштами відповідачем не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Зважаючи на наведене , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, у зв'язку з чим відповідно до норм ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.268, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 вересня 2022 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 27 грудня 2022 року.
Головуючий
Судді