Справа № 168/451/22 Провадження №11-кп/802/809/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.3 ст.286-1 КК України Доповідач: ОСОБА_2
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12022030000000119, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_7 на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_8 ,
ВСТАНОВИВ
Даним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кримно Ковельського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , розлученого, має на утриманні неповнолітню дитину та матір-пенсіонера, непрацюючого, несудимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Цим же вироком вирішено долю речових доказів, процесуальних витрат та арештованого майна.
Згідно із вироком суду ОСОБА_8 визнано винним за те, що він 08.07.2022 року, близько 23.10 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами, керуючи мотоциклом марки «VIPER 150», номер рами НОМЕР_1 , не зареєстрованим у встановленому Законом порядку, та без реєстраційних номерних знаків, рухаючись поза межами населеного пункту дорогою Т-03-08 сполученням Любомль - Головне - Дубечне - Здомишель - Ратне - Камінь-Каширський - Любешів зі сторони с. Кримне, Ковельського району, Волинської області, в напрямку до с.Любохини, Ковельського району, Волинської області, на відстані 250 м від будинку АДРЕСА_2 , перебуваючи під час руху на мотоциклі без мотошолома і перевозячи пасажира ОСОБА_10 без мотошолома, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху мотоцикла, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, під час виникнення перешкоди для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не справився з керуванням мотоцикла та допустив зіткнення з насипом піску, який був розташований на його смузі руху.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир вказаного мотоцикла ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми, зламу кісток основи і склепіння черепа, забою головного мозку із крововиливами під оболонки, забійних ран правої тім'яної та правої лобної ділянки голови, закритої тупої травми грудної клітки, закритих косо-поперечних переломів ребер справа, забій легень, крововиливи в середостіння, крововиливи в корені легень, садна тулуба, садна обличчя, нижніх кінцівок.
Тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми, зламу кісток основи і склепіння черепа, забою головного мозку із крововиливами під оболонки відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення і викликали смерть потерпілого. Тілесні ушкодження в виді закритої тупої травми грудної клітки, закритих косо-поперечних переломів ребер справа, забій легень, крововиливи в середостіння, крововиливи в корені легень, садна тулуба відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Садна обличчя, нижніх кінцівок відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Причиною смерті ОСОБА_10 є відкрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалася зламом кісток основи та склепіння черепа, забоєм головного мозку із крововиливами під оболонки.
У прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали стало грубе порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 2.1 а), п. 2.3 б), п. 2.3 г), п. 2.3.д), п. 2.9 а), п.12.1, п.12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів; для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
У поданих апеляційних скаргах:
-обвинувачений вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого через його суворість. Окрім того, зазначає про думку потерпілої, яка просила не позбавляти його волі та суворо не карати, оскільки він вину визнав, щиро розкаявся та відшкодував їй заподіяну шкоду. На переконання апелянта судом не враховано як пом'якшуючу покарання обставину те, що він після ДТП намагався надати потерпілому допомогу, викликав швидку допомогу, залишився на місці ДТП та клопотання односельчан, які просять суворо його не карати.
Вказує про активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, що на його думку дає підстави для застосування ст.69 КК України при призначенні йому покарання. Просить вирок суду першої інстанції змінити та призначити покарання нижче найнижчої межі визначеної санкцією ч.3 ст.286-1 КК України.
-потерпіла оскаржує вирок з аналогічних підстав як і обвинувачений та звертає увагу на особу обвинуваченого, який неодноразово просив у неї вибачення, допомагає їй, його посткримінальну поведінку, ставлення до вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Просить оскаржений вирок змінити та призначити ОСОБА_8 більш м'яке покарання.
Заслухавши доповідача який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, міркування обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, прокурора, який апеляційну скаргу заперечив та просив залишити вирок без змін, потерпілу, яка підтримала подану нею апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить наступного висновку.
У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок про винуватість ОСОБА_8 у вчинені злочину, за який його засуджено, обґрунтовано зроблений судом в порядку ст.349 КПК України. При цьому з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позиції, тим паче її захисник просив провести спрощений порядок дослідження доказів, що він підтримав та погодився. А тому, вирок суду в цій його частині на предмет законності та обґрунтованості апеляційним судом не перевіряється.
Кваліфікація злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.3 ст.286-1 КК України є правильною і також не оскаржується.
Доводи ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_7 в апеляційних скаргах про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 на підставі ст.69 КК України більш м'якого покарання, ніж передбачене в санкції ч.3 ст.286-1 КК України, колегія суддів вважає прийнятними з огляду на таке.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Згідно з вимогами ст.69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом'якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому.
Колегія суддів зазначає, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Денісова і Моісєєва проти Росії» (рішення від 14 червня 2011 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
Разом з цим, суд апеляційної інстанції перевіривши доводи апеляційних скарг апелянтів, вважає за необхідне пом'якшити призначене ОСОБА_8 покарання з огляду на наступне.
Суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, тяжкі наслідки у виді смерті людини, дані про особу винного, а саме, інформацію про стан його здоров'я, який не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра за допомогою до них не звертався, вину визнав повністю, раніше несудимий, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину та матір похилого віку. Потерпілій шкоду відшкодував, будь-яких претензій матеріального чи морального характеру у неї до обвинуваченого не має, оскільки обвинувачений допомагає потерпілій та її сім'ї.
Крім того, суд врахував і відсутність обставин, які обтяжують покарання. Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції зазначив у вироку, що саме покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років буде необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідати принципам індивідуальності, розумності і достатності.
Разом з тим, при призначенні ОСОБА_8 покарання суд хоча і послався у своєму рішенні про те, що враховує ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, однак при призначенні покарання не достатньою мірою врахував обставини провадження, які давали підстави для призначення більш м'якого покарання.
Поза увагою суду першої інстанції залишилося, що обвинувачений ОСОБА_8 щиро кається у вчиненому, визнавав свою вину, свідомо та сумлінно співпрацював із органами досудового розслідування, що свідчить про те, що він дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готовий нести передбачену законом відповідальність.
Суд формально вказав, однак фактично не врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше несудимий, скоїв злочин з необережності та відшкодував завдані збитки, що підтвердила потерпіла під час апеляційного перегляду та просила взяти до уваги посткримінальну поведінку обвинуваченого, надану ним підтримку і допомогу, у зв'язку з чим і оскаржує вирок суду першої інстанції через суворість призначеного покарання. В матеріалах кримінального провадження наявне клопотання жителів села про взяття на поруки обвинуваченого ОСОБА_8 .
Крім того, суд першої інстанції хоча і встановив обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди, однак фактично не врахував ще одну обставину, яка пом'якшує покарання, як надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, поза увагою суду першої інстанції залишилися важливі обставини, які мають значення під час вибору заходу примусу, його строку та порядку відбування. Сукупність цих обставин підтверджує порушення принципу співмірності й невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, що згідно ст. 409 КПК України є підставою для зміни судового рішення та пом'якшення призначеного ОСОБА_8 покарання.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції та доповнити мотивувальну частину вироку обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , - надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.
При призначенні обвинуваченому виду та розміру основного покарання суд апеляційної інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, фактичні обставини справи, спосіб вчинення злочину, наслідки, які настали внаслідок кримінально-протиправних дій обвинуваченого, думку потерпілої яка як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі просила змінити вирок суду та призначити обвинуваченому більш м'яке покарання, клопотання односельчан, які поручаються за обвинуваченого, особу обвинуваченого, інформацію про стан його здоров'я, який не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра за допомогою до них не звертався, вину визнав повністю, раніше несудимий, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину та матір похилого віку, а також те, що потерпіла жодних претензій до обвинуваченого не має, цивільний позов до суду не подавала.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди та надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та доходить висновку, що зазначені вище обставини у своїй сукупності вказують на формування в обвинуваченого позитивних установок та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Тому колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України.
На думку суду апеляційної інстанції, покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Щодо додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст.286-1 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд враховує роз'яснення, викладені Верховним Судом України в п.21 постанови Пленуму від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» і не призначає обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на те, що вказаного права обвинувачений не мав і не має.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне вирок місцевого суду змінити, а апеляційні скарги обвинуваченого та потерпілої - задовольнити.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд Волинської області,
УХВАЛИВ
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_7 задовольнити, а вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_8 - змінити.
Призначити ОСОБА_8 покарання ч.3 ст.286-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.
Доповнити мотивувальну частину вироку про врахування при призначенні покарання обставини, яка його пом'якшує, - надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення апеляційним судом.
Головуючий
Судді