Справа № 761/43141/21
Провадження № 2/761/6529/2022
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Бражніченко І.О.
представника відповідача: Посмітного Р.О.
розглянувши в спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2021 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якому просив: стягнути з Державної служби України з надзвичайних ситуацій, за рахунок бюджетних асигнувань, відшкодування, заподіяної внаслідок прийняття незаконного рішення, матеріальної шкоди у розмірі 17 839 гривень 96 копійок та моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 04 липня 2014 року по 12 листопада 2014 року позивач здійснював виконання завдань за призначенням під час проведення антитерористичної операції на території Луганської області, брав безпосередню участь у роботі Регіонального міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції, транзитного пункту зустрічі внутрішньо переміщених осіб у м. Сватове та м. Щастя Луганської області, надавав населенню допомогу, спрямовану на збереження життя під час бойових дій та захисту цивільного населення. 21.12.2015 року, рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій осіб у Державній службі України з надзвичайних ситуацій (далі - Комісія) позивача було визнано учасником бойових дій і видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 , зазначене рішення прийнято комісією одностайно, відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі того, що у період з 04.07.2014 по 12.11.2014 та з 04.09.2015 по 09.10.2015, ОСОБА_1 , безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення Антитерористичної операції на території Луганської області, у тому числі у м. Сватове, м. Щастя, м. Попасна та Станично-Луганському районі Луганської області.
Позивачем вказано, що рішенням № 35 від 28.12.2018 року, Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій осіб у Державній службі України з надзвичайних ситуацій ОСОБА_1 , було позбавлено статусу учасника бойових дій у зв'язку з, «начебто», поданням недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції, що стало підставою для позбавлення статусу учасника бойових дій, відповідно до абз. 3 п. 81 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014р. № 413.
Позивачем зазначено, що на виконання прийнятого Комісією рішення, ОСОБА_1 , здав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 21.12.2015 року, в Головне Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - ГУДСНС) в Луганській області. Не погодившись із вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач оскаржив його до Луганського окружного адміністративного суду, рішенням якого, 11.12.2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), про визнання незаконним та скасування рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій осіб у ДСНС про позбавлення статусу учасника бойових дій оформленого протоколом № 35 від 28.12.2018 року, - було задоволено в повному обсязі. Рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/3413/19 набрало законної сили 25.02.2020 року, після його перегляду в Першому апеляційному адміністративному суді.
Таким чином, позивач вважає, що внаслідок неправомірних та протиправних дій службових осіб ДСНС України, позивачу завдано матеріальної та моральної шкоди, яка повинна бути відшкодована у встановленому законом порядку.
Позивачем вказано, що матеріальна шкода завдана позивачеві неправомірними діями посадових осіб державного органу полягає у неотриманні щорічної разової грошової допомоги в 2019 і 2020 роках, передбаченої ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». А отже, сумарно ОСОБА_1 , у зв'язку з позбавленням його статусу учасника бойових дій, не отримав 2685 грн., належних йому виплат щорічної разової грошової допомоги.
При цьому, позивачем вказано, що після позбавлення позивача статусу учасника бойових дій у зв'язку з, «начебто», поданням недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції, стан здоров'я позивача значно погіршився, що стало підставою його тривалого лікування. Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02.03.2021 року - ОСОБА_2 , з 27.05.2019 року (після прийняття рішення про позбавлення його статусу учасника бойових дій), був направлений терміново до кардіологічного відділення. З 27.05.2019 року по 06.06.2019 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Сєверодонецька міська багатопрофільна лікарня» Сєверодонецької міської ради (далі - КНП СМБЛ). З 30.07.2019 року по 02.08.2019 рік позивач перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні КНП СМБЛ, та продовжував лікування амбулаторно з 03.08.2019 року по 20.08.2019 рік. З 24.10.2019 року по 06.11.2019 рік ОСОБА_1 , здійснював стаціонарне лікування в кардіологічному відділенні КНП СМБЛ. Після чого, з 01.11.2020 року по 23.11.2020 рік проходив амбулаторне лікування з приводу гострого трахеіту. Саме у період інтенсивного лікування, згідно довідки до акта огляду медико - соціальною експертною комісією, проведений станом на 19.11.2019 року, у ОСОБА_1 , було встановлено третю групу інвалідності, пов'язану з проходженням служби.
Так, позивачем вказано, що за весь час проходження лікування, як на стаціонарній так і на амбулаторній формі лікування, причиною чого були сильні нервові стреси, викликані обов'язком відстоювати власну честь та гідність в Луганському окружному адміністративному суді та пізніше в Першому апеляційному адміністративному суді, позивач також поніс значні витрати на придбання медикаментів, що підтверджується наданими у додатках до позовної заяви копіями товарних чеків на загальну суму 15 154 гривні 96 копійок.
При цьому, позивачем зазначено, що він пережив справжні фізичні та душевні страждання, викликані тривалим лікування, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, відчуттям приниження честі, гідності а також ділової репутації, викликані осудом його колег та знайомих, що уже не зможе бути виправленим та переживає насідки порушення стосунків з оточуючими його людьми і до сьогодні. Тому, враховуючи характер порушення прав позивача, глибину фізичних та психологічних страждань, тривалості лікування, набуття інвалідності III групи, - погіршенням стосунків з оточуючими людьми, значну тривалість строку, протягом явко ОСОБА_1 , змушений був відстоювати свої права, що триває і досі, наслідків у вигляді відчуття тривоги та нервового напруження, а тому позивачу завдану моральну шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
У зв'язку із навединим, позивач просить суд, позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державна служба України з надзвичайних ситуацій про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
11.07.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити в задоволені позову у повному обсязі. У відзиві відповідачем зазначено, зокрема що:
- рішенням в адміністративній справі №360/3413/19 набрало законної сили 25.02.2020 після його перегляду в Першому апеляційному адміністративному суді, відповідно до позовних вимог, право позивача, було відновлено шляхом визнання протиправними та скасування у відповідній частині рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у ДСНС, оформлене протоколом №35 від 28.12.2018 року;
- посилання позивача на те, що діями посадових осіб ДСНС йому було нанесено майнову та моральному у період проходження лікування, а саме 27.05.2019 - 19.11.2019, не підтверджується будь-якими належними доказами та не відповідає дійсності;
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру матеріальної шкоди у зв'язку з позбавленням його статусу учасника бойових дій, не доведено причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою;
- у справі відсутні докази наявності моральної шкоди, вини ДСНС .
В судове засідання позивача та представник позивача не з'явились, про дату та часу судового засідання повідомлялись належними чином, до суду представник позивача подано заяву, у якій просив суд розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши зібрані в матеріалах справи письмові докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що рішенням № 35 від 28.12.2018 року, Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій осіб у Державній службі України з надзвичайних ситуацій ОСОБА_1 , було позбавлено статусу учасника бойових дій, відповідно до абз. 3 п. 81 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014р. № 413 (а.с.15).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з посвідчення серії НОМЕР_2 від 16.06.2020 року ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та має права на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с. 21).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Так, згідно із частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право було порушене (упущена вигода).
При цьому, статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльність особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
При цьому, у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
При цьому, ст. 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Щодо вимог позовної заяви, про стягнення на користь позивача завдану йому матеріальну шкоду в розмірі 2685,00 грн. - належних йому випал щорічної разової грошової допомоги, слід зазначити наступне.
Оскільки і у 2019 році (до отримання рішенням Комісії, оформленого протоколом № 35 від 28.12.2018), і у 2020 (після 25.02.2020 - з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 360/3413/19) році позивач не був позбавлений можливості звернутися для отримання зазначеної допомоги. Доказів протилежного позивачем не надано, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи вищевикладене суд критично оцінює твердження позивача про неотримання у 2019-2020 роках щорічної грошової допомоги як учасника бойових дій.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.
Отже, підставами для всіх випадків відшкодування шкоди, є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювана шкоди; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; 4) вина заподіювана шкоди.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Положеннями ч.ч.1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд вважає, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому як моральної так і матеріальної шкоди відповідачем, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та настанням тих негативних наслідків про які вказує позивач.
Незгода позивача з рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій осіб у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, яка була ним оскаржена в передбаченому КАС України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому матеріально та моральної шкоди, при цьому самого рішення про яке вказує позивач у позові, матеріали справи не містять.
Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішення Комісії не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Доказування наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправністю дій її заподіювана і шкодою є обов'язком позивача.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17, від 20.01.2021 у справі № 686/27885/19.
В даному випадку слід окремо зазначити, що позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що факт протиправності рішення Комісії про позбавлення ОСОБА_1 , статусу учасника бойових дій вставний рішенням Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/3413/19, яке набрало законної сили 25.02.2020 року, після його перегляду в Першому апеляційному адміністративному суді.
Однак, позивачем не долучено до матеріалів справи належним чином завірену копію рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/3413/19, що, в свою чергу позбавляє суд можливості перевірити встановлені цим рішенням обставини з урахуванням вимоги ч.4 ст. 82 ЦПК України.
З огляду на наведене, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, - правові підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв'язку із повною відмовою в позові.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18.07.2022.
Суддя: