Справа № 755/21211/21
Провадження № 2/755/1323/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" грудня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.07.2010 в розмірі 80 624,35 грн та судовий збір 2 270 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 19.07.2010. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» (далі - Умови та Правила), «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що він повністю проінформований про умови кредитування. Стверджує, що того ж дня відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», у якій своїм підписом підтвердив ознайомлення з фінансовими умовами надання кредитки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів. На підставі укладеного договору про надання банківських послуг (далі - Договір) банком відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу - надано у користування кредитну картку. У подальшому банк, керуючись п. 2.1.1.2.3 Договору, збільшив розмір кредитного ліміту до 5 000 грн. Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору - щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, встановленого Договором, однак у порушення п. 2.1.1.5.5 Договору не виконав покладені на нього зобов'язання. Позивач зазначає, що у редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 відповідно до п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що у разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, останній зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого у строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 84,6% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки Універсальна голд». Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов'язання клієнта вважаються простроченими. Станом на 10.11.2021 утворилась заборгованість, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом, яка становить 80 624 грн 35 коп., з яких: 57 278 грн 74 коп. - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 0.00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 0.00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 23 345 грн 61 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0.00 грн - нарахована пеня та 0.00 грн - нарахована комісія.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.12.2021 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи і визначено відповідні процесуальні строки.
Копію ухвали та позовну заяву з додатками відповідач отримав 31.01.2022.
11.02.2022 ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості така виникла 13.09.2019 та становила 60 207 грн 98 коп. При чому вона виникла у зв'язку з неправомірними діями позивача. Зокрема, вказує, що ним було відкрито картковий рахунок за номером НОМЕР_1 (картка «Універсальна»). 13.09.2019 банком з даного рахунку проведено дві транзакції, згідно з якими:
- о 20:26:29 год списано 14 755 грн, призначення платежу «WFP.CREDITUP.C2A, WFP.CREDITUP.C2A, ZA Переказ картки»;
- о 20:37:28 год списано 45 806 грн 50 коп., призначення платежу «WFP.CREDITUP.C2A, WFP.CREDITUP.C2A, ZA Переказ картки».
Відповідно до вказаних транзакцій з його рахунку списано 60 561 грн 50 коп. Вказує, що на момент списання коштів на його рахунку було 198 грн 52 коп., інші 60 362 грн 98 коп. списані в мінус, тобто банком самостійно списано кредитний ліміт, який становив 0 грн 00 коп., що підтверджується наданою позивачем довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки. Будь-якого погодження банку на надання кредиту для погашення заборгованості перед третіми особами він не надавав. На його вимогу працівником банку 29.05.2020 електронною поштою були надіслані документи, на підставі яких відбулося списання коштів з карткового рахунку, а саме: скріншот таблички, на якій міститься фото особи з прізвищем, ім'ям та по батькові ОСОБА_2 , фото його паспорта, адреси зареєстрованого місця проживання, дані його мобільного номеру телефону та адреси електронної пошти; копія особової картки позичальника стосовно ОСОБА_2 ; договір позики від 28.07.2018 № 522548, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» та ОСОБА_2 . Дослідивши надіслані банком документи, ОСОБА_1 24.10.2020 звернувся з листом до позивача з проханням надати інформацію про причину та підстави списання коштів, а також копії документів, на підставі яких відбулося списання. У відповідь на вказаний лист банк листом від 07.10.2020 № 20.1.0.0.0/7-200929/3563 з посиланням на п. 1.1.3.1.5 Умов та Правил відмовив у повернення кредитних коштів, вказуючи, що списання з платіжної картки було для погашення заборгованості за кредитом позики. Вважає, що банком порушено вимоги ст. 1071 ЦК України щодо порядку та умов списання коштів з рахунку клієнта, жодна з яких не поширюється на правовідносини між ним та банком. Також наголошує, що у анкеті-заяві від 19.07.2010 відсутні умови про те, що він доручає банку проводити договірне списання з усіх відкритих у банку рахунків клієнта на користь третіх осіб. Зазначає, що обґрунтування позивачем позовних вимог з посиланням на Умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», розміщених на сайті https://privatbank.ua, не свідчить, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять його підпису, розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи відповідні заяви. З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді права та обов'язки сторін за договором, інші ніж передбачені заявою позивача та анкетою-заявою.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 29.04.2022, банк вказує на те, що рішенням Печерського районного суду від 30.06.2021 у справі № 757/55548/20-ц позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення. Вказаним судовим рішенням встановлено, що 13.09.2019 позивачем ОСОБА_1 здійснено оплату отриманих послуг через інтернет за допомогою платіжної системи Wayforpay у безготівковій формі на суми 14 755 грн та 45 806 грн 50 коп. Оплата була здійснена з використанням електронного платіжного засобу НОМЕР_1. Банк вказує, що система «WayForPay» - програмно-апаратний комплекс оператора або особи, з якою оператор уклав відповідний договір, який здійснює облік та обробку платіжних операцій, ініційованих платниками, чия відповідність вимогам підтверджена сертифікатом стандарту РСІ DSS. Платіжна операція - операція, що ініціюється платником - утримувачем спеціального платіжного засобу, здійснювана відповідно до спеціальної процедури, з використанням технічних засобів системи Wayforpay, організована оператором власними технічними засобами та/або із залученням технічних та інших можливостей третіх осіб, спрямована на переказ грошових коштів клієнта в оплату товарів і послуг, що реалізуються з використанням мережі Інтернет. Наголошує, що для здійснення оплати, потрібно надати оператору персональну інформацію, здійснити авторизацію платіжного засобу за допомогою отримання коду авторизації. Авторизація - процедура отримання дозволу емітента спеціального платіжного засобу на вчинення платіжної операції. Код авторизації - букво-цифровий код, що отримується в результаті Авторизації. Персональна інформація - персональні дані Клієнта, будь-яка інформація, отримана від Клієнта, яка водночас має відношення до нього, в т.ч. реквізити банківської карти. 13.09.2019 АТ КБ «ПриватБанк», як емітенту карти надійшли документи від торгівельної точки https://creditup.com.ua про оплату наданих послуг за операціями з використанням електронного платіжного засобу ОСОБА_1 здійснених за допомогою платіжної системи WayForPay із визначенням номеру замовлення 1) р_43950346_600654; 2) р_43951069_600654; карти НОМЕР_2 , власник карти ОСОБА_1, телефон клієнта НОМЕР_4, товари: оплата кредиту № 600654, 1х14755 UAH, оплата кредиту № 600654 1х45806.5 UAH. Банк вказує, що переказ коштів здійснено з власної картки відповідача та на погашення кредиту №600654 (на суми 14 755 грн, 45 806,50 грн), позичальник за кредитним договором №600654 зазначено - ОСОБА_1, тобто спірні транзакції не стосуються зобов'язань ОСОБА_2 за договором №522548.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 19.07.2010. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» (далі - Умови та Правила), «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що він повністю проінформований про умови кредитування.
Позивач стверджує, що того ж дня відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», у якій своїм підписом підтвердив ознайомлення з фінансовими умовами надання кредитки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів.
На підставі укладеного договору про надання банківських послуг (далі - Договір) банком відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу - надано у користування кредитну картку.
У подальшому банк, керуючись п. 2.1.1.2.3 Договору, збільшив розмір кредитного ліміту до 5 000 грн.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору - щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, встановленого Договором, однак у порушення п. 2.1.1.5.5 Договору не виконав покладені на нього зобов'язання.
Позивач зазначає, що у редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 відповідно до п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що у разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, останній зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого у строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 84,6% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки Універсальна голд». Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов'язання клієнта вважаються простроченими.
Станом на 10.11.2021 утворилась заборгованість, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом, яка становить 80 624 грн 35 коп., з яких: 57 278 грн 74 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 23 345 грн 61 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідач у відзиві стверджує, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості така виникла 13.09.2019 та становила 60 207 грн 98 коп. При чому вона виникла у зв'язку з неправомірними діями позивача. Зокрема, вказує, що ним було відкрито картковий рахунок за номером НОМЕР_1 (картка «Універсальна»). 13.09.2019 банком з даного рахунку проведено дві транзакції, згідно з якими:
- о 20:26:29 год списано 14 755 грн, призначення платежу «WFP.CREDITUP.C2A, WFP.CREDITUP.C2A, ZA Переказ картки»;
- о 20:37:28 год списано 45 806 грн 50 коп., призначення платежу «WFP.CREDITUP.C2A, WFP.CREDITUP.C2A, ZA Переказ картки».
Відповідно до вказаних транзакцій з його рахунку списано 60 561 грн 50 коп. Вказує, що на момент списання коштів на його рахунку було 198 грн 52 коп., інші 60 362 грн 98 коп. списані в мінус, тобто банком самостійно списано кредитний ліміт, який становив 0 грн 00 коп.
У відповіді на відзив, банк вказує на те, що рішенням Печерського районного суду від 30.06.2021 у справі № 757/55548/20-ц позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення. Вказаним судовим рішенням встановлено, що 13.09.2019 позивачем ОСОБА_1 здійснено оплату отриманих послуг через інтернет за допомогою платіжної системи Wayforpay у безготівковій формі на суми 14 755 грн та 45 806 грн 50 коп. Оплата була здійснена з використанням електронного платіжного засобу НОМЕР_1.
Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Диспозитивність цивільного судочинства полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Рішенням Печерського районного суду від 30.06.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.02.2022 у справі № 757/55548/20-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, встановлено, що спірне списання коштів являлось виконанням доручення клієнта. Спірні транзакції є здійсненням оплати отриманих послуг через Інтернет за допомогою платіжної системи Wayforpay у безготівковій формі на суми 14 755 грн та 45 806,5 грн. Оплата здійснена з використанням електронного платіжного засобу (картки) № НОМЕР_1 . Таким чином, суди встановили, що перекази коштів здійснено ОСОБА_1 з використанням системи «WayForPay» за допомогою необхідних реквізитів платіжної картки АТ КБ «ПриватБанк».
Також у вказаному судовому рішенні зазначено, що оскільки матеріали справи не містять доказів того, що станом на момент списання спірних коштів - 13 вересня 2019 року, у банку був відсутній встановлений кредитний ліміт, при цьому в судовому засіданні представник банку зазначив, що він був зменшений після його використання ОСОБА_1 та відсутності оплати на погашення заборгованості.
За змістом ст. ст.76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Щодо доводів відповідача про обґрунтування позивачем позовних вимог з посиланням на Умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», розміщених на сайті https://privatbank.ua, яке не свідчить, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять його підпису, розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи відповідні заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді права та обов'язки сторін за договором, інші ніж передбачені заявою позивача та анкетою-заявою, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві відсотки за користування кредитними коштам не зазначені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв'язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності.
Такі висновки суду першої інстанції, узгоджуються з правовою позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року.
Суд вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Враховуючи викладене, доводи банку про те, що підписання заяви між сторонами відповідно до ст. 634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг є необґрунтованими.
Разом з цим, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів.
Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в розмірі 57 278, 74 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в сумі 2 270 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. ст.ст. 526, 549, 610, 611, 626, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ: 14360570, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 19.07.2010 № б/н в розмірі 57 278, 74 грн та судовий збір в розмірі 268,54 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: