Справа № 755/17599/21
УХВАЛА
27.12.2022 Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 перевіривши виконання вимог ст. 188 КПК України за клопотанням слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_2 про надання дозволу на затримання з метою приводу у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110200002204 від 01.05.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 206-2 КК України, установив :
27.12.2022 у провадження суду надійшло дане клопотання, яке подане слідчим за його погодженням з прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про надання дозволу на затримання з метою приводу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110200002204 від 01.05.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 206-2 КК України.
Мета приводу участь в розгляді клопоатння про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Надалі, прокурор ОСОБА_3 подав безпосередньо до офісу судді заяву про залишення вказаного звернення без розгляду та повернення матеріалів, з огляду на що слідчий суддя дослідивши матеріали судового провадження, приходить до наступного.
Однією з форм вираження принципу демократичної організації держави у кримінальному судочинстві є змагальність і диспозитивність як загальні засади кримінального провадження.
Згідно зі статтею 22 КПК України змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими зазначеним Кодексом. У цій же статті закріплено заборону покладення у кримінальному провадженні функцій державного обвинувачення, захисту та судового розгляду на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Диспозитивність відповідно до положень статті 26 КПК України полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, як і суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень зазначеним Кодексом.
З урахуванням того, що діюче кримінальне процесуальне законодавство України,зокрема статті 36, 40 КПК України, передбачають, що прокурор, слідчий здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Зазначена правова норма гарантує незалежність посадової особи органу державного обвинувачення у виборі у визначених законом межах способу здійснення своїх повноважень, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою їх неупередженості й ефективності.
Процесуальна самостійність прокурора, слідчого і їх свобода нарівні з протилежною стороною у відстоюванні тієї чи іншої правової позиції є чинниками справедливого балансу прав та законних інтересів усіх учасників процесу, а також інших осіб, держави й суспільства.
Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України, частини п'ятої статті 21 Закону України № 1402-VIII є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, в тому числі, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення слідчим суддею, як і судом, функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування (див. постанову ВП ВС від 04.04.2019 у провадженні № 11-945сап18).
Тобто, системний аналіз положень КПК України свідчить, що подання того чи іншого клопотання у конкретному кримінальному провадженні є правом особи, а не обов'язком через, що реалізується нею на власний розсуд.
Таким чином, право подачі заяви про залишення такого клопотання без розгляду також являється таким правом, оскільки полягає у вільній реалізації свого права у спосіб передбачений КПК України, чим власне і гарантується незалежність посадової особи органу державного обвинувачення у виборі у визначених законом межах способу здійснення своїх повноважень, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою їх неупередженості й ефективності.
З положень ч. 6 ст. 9 вказаного Кодексу випливає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
За таких обставин, слідчий суддя вважає за необхідне за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, беручи до уваги положення ст. 7, ч. 2 ст. 8, ч. 5 і ч. 6 ст. 9 КПК України, клопотаннязалишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 1-29, 40, 188, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив:
клопотання - залишити без розгляду, а додані до нього матеріали повернути прокурору Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 .
Ухвала, яка набрала законної сили в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним Кодексом України, є обов'язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.
Слідча суддя ОСОБА_1