703/127/21
1-кп/707/73/22
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
законного представника - ОСОБА_6 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження з обвинувальним актом, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019250230001657 від 09.10.2019, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сміла Черкаської області, українця, громадянина України, з базовою середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, утриманців у розумінні закону не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ; раніше не судимого;
- у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Черкаського районного суду Черкаської області перебуває вказане кримінальне провадження.
23 грудня 2022 року від захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 до канцелярії суду надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 із тримання під вартою на домашній арешт у певний період доби (з 22 год до 6 год).
В обґрунтування вказаного клопотання захисник ОСОБА_5 зазначає, що на даний час по справі допитані усі потерпілі - фізичні особи, жоден з яких не надав показів, які б вказували на причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованих злочинів. Не допитаним залишається лише представник потерпілого - підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна", який жодних показів щодо обставин вчинення злочину надати не зможе, так як не був присутній на місці вчинення злочину. Крім того, у ході розгляду справи були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , на показах яких ґрунтувалося обвинувачення відносно ОСОБА_4 . Зазначені особи не надали показів, які б вказували на причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Що ж до свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , то точне місце їхнього перебування не відоме навіть стороні обвинувачення. Так, за відомостями прокурора, повідомленими суду, на даний час ОСОБА_10 проходить службу в правоохоронних органах і перебуває у зоні бойових дій, а свідок ОСОБА_11 знаходиться за кордоном. Відтак, на переконання захисника, будь-якої можливості впливати на вказаних осіб ОСОБА_4 не має. Також захисник зауважує, що його підзахисний виїхав за кордон на законних підставах, не маючи процесуального статусу, для облаштування свого життя та працевлаштування у Республіці Польща, а тому не вчиняв дії, спрямовані на ухилення від явки до органу досудового розслідування. З урахуванням наведеного, захисник стверджує, що жодних ризиків, визначених ст. 177 КПК України, які б могли обґрунтувати законність продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, наразі не існує: всі докази стороною обвинувачення зібрані; потерпілі та свідки, яких можливо допитати, у встановленому законом порядку допитані; а тому будь-які підстави вважати, що, перебуваючи під домашнім арештом в певний період доби, ОСОБА_4 зможе перешкоджати здійсненню справедливого правосуддя, на його думку, відсутні. Водночас, захисник просить врахувати, що ОСОБА_4 є раніше не судимим, до моменту арешту мав постійне місце проживання у АДРЕСА_2 , що належить на праві власності батьку обвинуваченого ОСОБА_12 та рідній бабусі обвинуваченого ОСОБА_13 .
До вказаного клопотання захисником додано копію Декларації про доручення виконання роботи іноземному громадянину від 25.09.2019; копію Договору оренди житлового приміщення від 01.01.2020; копію Підтвердження подання заявки на отримання посвідки на постійне проживання від 31.01.2020; копію Цивільно-правового договору від 09.01.2020; копію Свідоцтва про право власності на житло; копії Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.02.2014; копію Свідоцтва про народження ОСОБА_4 від 22.02.2002.
Крім того, 27 грудня 2022 року, до початку судового засідання, прокурором ОСОБА_3 скеровано на офіційну електронну адресу суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 .
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 проти задоволення клопотання захисника категорично заперечила. Водночас, підтримала подане нею до початку судового засідання клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначила, що на даний час ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів; підозра є обґрунтованою; а тому він може вчиняти нові умисні злочини; переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих, а також свідків, які ще не допитані судом. При цьому, прокурор наголосила на тому, що обвинувачений перебував у розшуку, в т.ч. міжнародному, а, відтак, на її переконання, є обґрунтовані підстави для продовження строку тримання під вартою на 60 днів. Також, прокурор просила врахувати введення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання правоохоронними органами своїх повноважень, та взяти до уваги той факт, що до затримання обвинувачений не працював, а тому не відомо, яким чином він буде утримувати себе, перебуваючи під домашнім арештом.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби та просили суд його задовольнити, виходячи з наведених у ньому підстав. При цьому, у відповідь на доводи прокурора, захисник зазначив, що батько обвинуваченого ОСОБА_12 готовий утримувати сина у разі перебування останнього під домашнім арештом, а обвинувачений зобов'язався не порушувати умови домашнього арешту та додатково пояснив, що у період з 2012 до 2018 року неофіційно працював на будівництві, у 2018 році працював у барбершопі «Доберман» у м. Черкаси, і, виїхавши за кордон, продовжив працювати у цій сфері та планував і надалі розвиватися у ній. З урахуванням наведеного, клопотання прокурора просили залишити без задоволення.
Законний представник обвинуваченого ОСОБА_6 підтримав клопотання захисника та вважав необхідним звільнити обвинуваченого з-під варти.
Потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також представник потерпілого - підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» - ОСОБА_17 у судове засідання не з'явилися, звернулися до суду з письмовими заявами, у яких просили провести розгляд справи у їхній відсутності /т. 1 а.с. 110,111,148,136/.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт, суд вважає необхідним зазначити наступне:
За змістом частини першої статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Відповідно до вимог частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до положень частини першої статті 183 КПК України та статті 176 КПК України тримання під вартою є винятковим та найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
За приписами частини першої, другої та шостої статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Згідно з частиною третьою статті 181 КПК України ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України. Відповідно до частини п'ятої статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про продовження строку дії до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Олексій Михайлович Захаркін проти України» (заява № 1727/04) від 24 червня 2010 року, п. 84, Європейський суд з прав людини зазначив, що основна мета пункту 1 статті 5 Конвенції полягає в недопущенні свавільного позбавлення свободи.
На національні органи покладено обов'язок встановити існування конкретних обставин, які мають відношення до підстав для подовження строку тримання під вартою. Покладання в таких випадках тягаря доведення на ув'язнену особу прирівнюється до порушення статті 5 Конвенції, згідно з якою ув'язнення є винятковим відступом від права на свободу, дозволеним тільки в вичерпному переліку строго визначених випадків (рішення у справах: «Мамедова проти Росії» (Mamedova v. Russia), заява № 7064/05, від 01 липня 2006 року, п. 75; «Рохліна проти Росії» (Rokhlina v. Russia), заява № 54071/00, від 07 квітня 2005 року, п. 67; «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria) № 33977/96 від 26 липня 2001 року, пп. 84-85).
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини підкреслює, що пункт 3 статті 5 Конвенції зобов'язує органи влади при вирішенні питання про звільнення обвинуваченого з-під варти або подовження строку тримання під вартою розглянути можливість застосування альтернативних заходів забезпечення участі обвинувачуваного в судовому розгляді (рішення «Мамедова проти Росії» (Mamedova v. Russia), заява № 7064/05, від 01 липня 2006 року, п. 77).
Так, Європейський суд з прав людини констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у справі «Харченко проти України» (заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, п. 85, у зв'язку з тим, що відповідні рішення для тримання заявника під вартою повторювали типовий набір підстав без дослідження їх належності у світлі обставин конкретної ситуації заявника.
Відповідно до п. 73 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мамедова проти Росії» (Mamedova v. Russia), заява № 7064/05, від 01 липня 2006 року, збереження обґрунтованої підозри стосовно того, що заарештована особа вчинила злочин, є умовою sine qua non законності подовження строку її тримання під вартою. Проте через певний час однієї цієї умови вже недостатньо. У таких випадках Суд повинен встановити, чи подальше позбавлення волі було вмотивоване іншими підставами, наведеними судовими органами. Якщо такі підстави були «істотними» і «достатніми», то Суд має також з'ясувати, чи компетентні національні органи виявили «особливу ретельність» при провадженні в справі.
До обґрунтувань, які згідно з практикою Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами (окрім наявності обґрунтованої підозри), належать такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого. Ці ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, а обґрунтування органів влади щодо цього не може бути абстрактним, загальними або шаблонними (рішення у справі «Корбан проти України» (заява № 26744/16) від 04 липня 2019 року, п. 155).
У п. 60 справі «Єлоєв проти України» (заява № 17283/02) від 06 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини зазначає, що зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.
Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, від 21 грудня 2000 року, п. 80; та "І.А. проти Франції" (I.A. v. France), заява № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII.
Відповідно до п. 39 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хайредінов проти України" (заява № 38717/04) від 14 жовтня 2010 року, існує презумпція на користь звільнення. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим.
У справі «Сулаоя проти Естонії» (Sulaoja v. Estonia), заява № 55939/00, від 15 лютого 2005 року, п. 64, Європейський суд з прав людини відзначив, що сама лише відсутність у затриманого постійного місця проживання не є приводом для побоювань, що він може утекти. Так само як і відсутність у особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона схилиться до вчинення нових злочинів.
Особливість рішення про тримання під вартою (як і будь-якого рішення про застосування тимчасових заходів) полягає в тому, що з часом його легітимність зменшується і наближається до нуля, що вимагає періодичного перегляду обґрунтованості тимчасового заходу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 09.10.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 12019250230001657 за ознаками кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України.
Постановою слідчого Смілянського ВП ГУНП від 20 січня 2020 року ОСОБА_4 оголошено у міжнародний розшук.
23 листопада 2020 року ОСОБА_4 передано органами Республіки Польща правоохоронним органами України, затримано та доставлено до місця кримінального провадження.
24 листопада 2020 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України.
25 листопада 2020 року слідчим суддею Смілянського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_18 . ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який, як у ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду справи, неодноразово продовжувався.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою.
Стосовно посилань сторони захисту на те, що допитані у судовому засіданні потерпілі та свідкине надали показів, які б вказували на причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованих злочинів, суд зауважує, що оцінка показам допитаних у судовому засіданні потерпілих та свідків може бути надана судом лише у нарадчій кімнаті при ухваленні остаточного рішення у справі після допиту всіх учасників процесу, дослідження письмових та речових доказів, а також вчинення інших дій, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.
Тому, у розрізі вирішення клопотання про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого на даній стадії процесу, надання судом оцінки показам допитаних потерпілих та свідків є передчасним.
До уваги має бути взяте питання щодо наявності обґрунтованої підозри.
Крім того, при вирішенні питання щодо продовження чи зміни запобіжного заходу, суд зобов'язаний врахувати обставини, що вказані у ст.ст. 177,178 КПК України.
Суд вважає, що ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, які існували на момент застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , на даний час зменшились, а деякі й взагалі зникли, з огляду на наступне.
Наразі судом допитані усі потерпілі - фізичні особи. Не допитаним залишається лише представник потерпілого - підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна".
Також судом допитані заявлені стороною обвинувачення свідки, окрім ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , точне місце перебування яких, як повідомила прокурор у судовому засіданні, на сьогодні не відоме навіть стороні обвинувачення.
При цьому, у суду відсутні будь-які дані про вплив на потерпілих чи свідків з боку обвинуваченого ОСОБА_4 під час розгляду даного кримінального провадження Черкаським районним судом Черкаської області, відповідних заяв від учасників процесу не надходило.
Відтак, суд констатує, що цей ризик не доведений прокурором.
Разом з тим, суд зважає на те, що ОСОБА_4 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за яке передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, при цьому, з урахуванням вимог ст. 102 КК України, йому може бути призначено покарання на строк не більше 10 років.
У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Тяжкість покарання, характер та обставини вчинення злочинів, підвищена суспільна небезпечність інкримінованих обвинуваченому злочинів, один з яких вчинено із застосуванням зброї, дають суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, а також, з метою уникнення покарання, переховуватися від суду.
На обґрунтування ризику можливого переховування обвинуваченого від правосуддя, суд надає оцінку особі ОСОБА_4 , який має молодий вік; тяжкими захворюваннями не страждає; міцних соціальних зв'язків, які були б засобом превенції від можливої подальшої негативної і девіантної поведінки та ухилення від явки до суду, не має, є неодруженим, непрацюючим, утриманців у розумінні закону не має; а також зважає на те, що обвинувачений ОСОБА_4 з 20 січня 2020 року по 23 листопада 2020 року перебував у розшуку, в т.ч. міжнародному, та у листопаді 2020 року був екстрадований працівниками правоохоронних органів з Республіки Польща до України.
При цьому, суд зауважує, що ОСОБА_4 інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, які мали місце 23 липня 2019 року та 30 серпня 2019 року, а тому, з урахуванням обґрунтованої підозри, наявні підстави вважати, що ним вчинялися дії, спрямовані на ухилення від органів досудового розслідування.
Також суд бере до уваги, що 24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому цей строк був неодноразово продовжений, зокрема, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 № 757/2022 - з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Військова агресія проти України суттєво обмежує можливості виконання правоохоронними органами своїх повноважень, якісно погіршує криміногенну обстановку, а тому є новим ризиком, який, до того ж, збільшує ризик переховування обвинуваченого від суду.
Крім того, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні злочинів проти власності, суд дійшов висновку, що він, перебуваючи на волі, може продовжувати свою злочинну діяльність з корисливих мотивів в особливий період.
Разом з тим, слід зазначити, що ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), заява № 1936/63, від 27 червня 1968 року).
Аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою (див. рішення у справі «Строган проти України»).
У справі «Мамедова проти Росії» Європейський суд з прав людини вказав, що розглядаючи законність і обґрунтованість подальшого тримання заявниці під вартою, районний і обласний суди увесь час посилалися на серйозність висунутого обвинувачення як на головний чинник для оцінки можливості того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме відправленню правосуддя або вчинятиме нові злочинні дії. Однак, як не раз зазначав Суд, хоч суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу подовжити строк тримання під вартою не можна оцінювати з чисто абстрактної точки погляду, зважаючи лише на тяжкість злочину. Так само і продовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (див. рішення у справі «Летельє проти Франції» (Letellier v. France) від 26 червня 1991 року, Серія А, № 207, п. 51; «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) від 8 лютого 2005 року, № 45100/98, п. 102; «Гораль проти Польщі» (Goral v. Poland) від 30 жовтня 2003 року, № 38654/97, п. 68; «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 липня 2001 року, № 33977/96, п. 81)». Це особливо стосується таких справ, як дана, в яких правова кваліфікація фактів - і отже покарання, що могло бути призначене заявниці - здійснювалось обвинуваченням за відсутності судового контролю щодо питання про те, чи підтверджували зібрані докази обґрунтовану підозру в учиненні заявницею інкримінованого злочину (див. рішення у справі «Рохліна проти Росії»).
У даному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_4 є раніше не судимим, має житло, у якому бажає проживати після свого звільнення з-під варти.
При цьому, судом враховується, що квартира, за якою захисник просив застосувати до обвинуваченого домашній арешт, належить на праві власності батьку обвинуваченого ОСОБА_12 та рідній бабусі обвинуваченого ОСОБА_13 , відповідає адресі фактичного проживання обвинуваченого до моменту затримання, а тому він на законних підставах може там перебувати.
З урахуванням тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою, а також зважаючи на термін перебування кримінального провадження в суді, суд дійшов висновку, що ступінь ризику переховування обвинуваченого від суду зменшився, а тому запобіжний захід у виді тримання під вартою є занадто суворим обмеженням прав та свобод обвинуваченого і його можливо змінити на більш м'яку міру запобіжного заходу - цілодобовий домашній арешт, який буде достатнім для запобігання встановленим судом ризикам, передбаченим частиною першою статті 177 КПК України.
При цьому на обвинуваченого слід покласти певні обов'язки, визначені частиною п'ятою статті 194 КПК України.
У матеріалах справи не існує даних, котрі є перепоною для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт у певний період доби підлягають до часткового задоволення з мотивів та підстав, що наведені у мотивувальній частині даної ухвали.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 202 КПК України у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.
Згідно з частиною третьою статті 181 КПК України ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 177, 178, 181, 183, 193-197, 331 КПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби - задовольнити частково.
Змінити застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати місце проживання цілодобово, із застосуванням електронного засобу контролю.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України:
- цілодобово не залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , на період дії ухвали без дозволу суду;
- носити електронний засіб контролю, що застосовується працівниками органу Національної поліції;
- з'являтися на виклики до Черкаського районного суду Черкаської області за першою вимогою у встановлений ним час;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, за винятком їх участі в суді.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а також намагання вчинити зазначені дії, є невиконанням обов'язків, покладених судом на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 положення ч. 5 ст. 181 КПК України, а саме, що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зобов'язати орган Національної поліції негайно поставити на облік ОСОБА_4 , як особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це суд.
Обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно доставити до місця проживання, де звільнити з-під варти.
Строк дії даної ухвали щодо запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_4 складає шістдесят днів з дня її проголошення та до 24 лютого 2023 року, включно.
По закінченню строку дії запобіжного заходу та за відсутності клопотання прокурора ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту вважається скасованою.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження, направити начальнику Черкаського районного управління поліціїГУНП в Черкаській області - для виконання, а також прокурору - для контролю за виконанням та начальнику Черкаського СІЗО для відому.
Ухвала підлягає до негайного виконання відповідно до ст. 205 КПК України, набирає законної сили з моменту проголошення і окремому оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1