Справа № 706/958/22
2/706/523/22
УХВАЛА
іменем України
27 грудня 2022 року м. Христинівка
Христинівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Орендарчука М.П., за участі секретаря Пізняк Т.І., представника позивача адвоката Барської Т.М., представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Аліксєєнка М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Христинівці Черкаської області справу за позовом ОСОБА_2 до Вікторівського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказів,-
ВСТАНОВИВ:
01.11.2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Вікторівського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказів.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Наказом керівника відповідача №50/1 від 22.02.2022 позивача попереджено про неповну службову відповідність, а наказом від 05.10.2022 та №53/1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни та невиконання посадових обов'язків вважає вище вказані накази незаконними.
А тому просив суд:-
Визнати незаконним та скасувати наказ №50/1 від 22.09.2022 «Про попередження ОСОБА_2 ».
Визнати незаконним та скасувати наказ №53/1 від 05.10.2022 «Про оголошення догани ОСОБА_2 ».
Судові витрати віднести на рахунок відповідача.
Ухвалою Христинівського районного суду 03.11.2022 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Христинівського районного суду від 06.12.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України та справу призначено до судового розгляду на 15.12.2022.
Представник відповідача адвокат Аліксєєнка М.Г., подав до суду заяву, у якій зазначив, що відповідач у добровільному порядку 11.11.2022 року, скасував накази. Просив не здійснювати розподілу судових витрат.
Представник позивача адвокат Барська Т.М.,просить закрити провадження у справі у зв'язку із задоволенням відповідачем позовних вимог після відкриття провадження у справі. Також, позивач просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат, оскільки відповідач своїми діями визнав позовні вимоги позивача, а тому просить стягнути з відповідача 3900 грн. 00 коп витрат на правову допомогу, а також судовий збір в сумі 992.40 грн.
Проаналізувавши позицію сторони позивача, викладену у письмових процесуальних документах, заслухавши представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновків.
Судом встановлено, що відповідач після відкриття провадження у справі 03.11.2022, добровільно скасував 11.11.2022 накази №50/1 від 22.09.2022 «Про попередження ОСОБА_2 », №53/1 від 05.10.2022 «Про оголошення догани ОСОБА_2 », що підтверджується наказом №56-1 про який відповідач дізнався 15.11.2022.
Таким чином, оскільки заявлені позовні вимоги про скасування вищезазначених наказів скасовані самим відповідачем, то предмет спору у даній справі відсутній. А своїми діями відповідач фактично визнав позов.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Враховуючи скасування наказів відповідачем та відсутністю спору у справі у зв'язку з цим, а також зважаючи на клопотання сторін про закриття провадження у справі, суд вважає за можливе у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, закрити провадження у даній справі.
Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп. та 3900 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 133 КПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У позовній заяві позивач, просить стягнути з відповідача судові витрати які складаються із судового збору у сумі 992 грн. 40 коп. та 3900 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження факту наданих послуг правової допомоги до матеріалів справи долучено рахунок договір від 20.10.2022 року із додатком розрахунку вартості однієї години послуг, а також опис надання професійної правничої допомоги.
Зі змісту договору вбачається, що за надання правової допомоги у справі, а саме за складання позовної заяви та подання інших необхідних заяв, з урахуванням необхідного часу, витраченого адвокатом, сторони дійшли згоди про гонорар адвоката у розмірі 2600 гривень, а також участь в судових засіданнях в розмірі 1300 грн.
З огляду на зазначене вище, суд вважає, що факт отримання позивачем правових послуг, наданих адвокатом Барською Т.М. підтверджена відповідними доказами.
Факт надання правових послуг не оспорюється сторонами.
У той же час, відповідачем оспорюється відшкодування судових витрат.
Представник відповідача, адвокат Аліксєєнко М.Г. у судовому засіданні, заперечував проти відшкодування вартості послуг за надану правову допомогу покликаючись на висновок Верховного суду від 20.09.20211 року у справі 638/3792/20.
Однак суд зазначає, що відповідно до стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон про адвокатуру) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, положення спеціального Закону про адвокатуру передбачають, що розмір гонорару визначається у договорі про надання правової допомоги за взаємною згодою обох сторін, як клієнта так і адвоката. З однієї сторони норми вказаного Закону покликані гарантувати оплату праці адвоката за надані правові послуги, з іншого боку - визначити вартість кваліфікованих правових послуг, які спроможний буде заплатити клієнт з урахуванням його фінансових можливостей та з огляду на кваліфікацію, досвід адвоката, обсяг наданих ним послуг.
Особа, бажаючи ефективно захисти своє право, яке порушено/порушується, звертається за допомогою до адвоката, та, укладаючи з ним договір про надання правової допомоги, погоджується оплатити вартість запропонованих ним правових послуг. Разом з тим, така особа має правомірні очікування повернути назад вказані кошти, стягнувши їх із відповідача, у випадку, якщо її право буде відновлено, чи судом буде визнана її правота.
Інститут відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, передбачений у ст. 137 ЦПК України, власне і покликаний гарантувати право людини на повернення здійснених нею витрат на правову допомогу у разі постановлення судом рішення на її користь.
У пункті 26 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20, провадження №К/9901/29763/2026) Верховний Суд, аналізуючи положення ст. ст. 134, 139 ЦПК України, які регулюють питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту своїх прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
З огляду на все викладене вище, з урахуванням особливостей вказаної справи, зокрема, того, що передумовою звернення позивача до суду були скасування наказі, а також того, що лише після вжиття позивачем правових способів захисту шляхом пред'явлення позову, у зв'язку з чим, позивачу необхідно було скористатися правовою допомогою кваліфікованого адвоката, - відповідачем було відновлено його право шляхом скасування оскаржуваних наказів (фактичним визнанням позову), суд вважає, що стягнення витрат за правову допомогу відповідатиме основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, верховенству права та відшкодуванню судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Щодо стягнення судового збору.
Позивач наполягає на стягненні судового збору з відповідача, посилаючись на ч. 3 ст. 142 ЦПК України, оскільки він не підтримує своїх вимог у зв'язку з тим, що останні задоволені відповідачем, але вже після пред'явлення ним позову. А тому вважає, що у даному випадку слід застосовувати положення саме ч. 3 ст. 142 ЦПК України.
У поясненнях представник позивача адвокат Барська Т.М., категорично заперечувала щодо нестягнення судового збору з відповідача. Пояснив, що необхідність звернення до суду у позивача виникла саме через неправильні дії відповідача, адже позивач письмово звертався до відповідача з метою досудового врегулювання спору про що надав суду докази. Зазначив, що у відповідності до ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів розгляду справи. Повідомив суд, що подача позивачем клопотання про закриття провадження зумовлена саме не підтриманням ним своїх позовних вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після відкриття провадження у справі, а тому, вважає, повинні наступати процесуальні наслідки, передбачені ч. 3 ст. 142 ЦПК України, згідно з якими, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи учасників справи, суд приходить до таких висновків.
Частиною другою статті 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Водночас, відповідно до ч. 9 ст.141, ч.3 ст.142 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Судом встановлено, що при зверненні в суд з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 992 гривень 40 копійок. З матеріалів справи вбачається, і це підтвердили обидві сторони, що із позовом позивач звернувся 01.11.2022 року, а саме, провадження у справі відкрито 03.11.2022 року, а оскаржувані накази відповідачем скасовані 11.11.2022 року, про які позивач дізнався 15.11.2022 року.
Відтак, суд дійшов висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Як убачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути саме з відповідача судовий збір, посилаючись на те, що його звернення до суду обумовлене неправомірними діями відповідача і що відповідачем його позовні вимоги були задоволені лише після пред'явлення позову.
З огляду на те, що є письмове волевиявлення позивача, при вирішенні питання про стягнення судового збору, застосуванню підлягають норми ч. 9 ст.141, ч.3 ст.142 ЦПК України, відтак, вимоги позивача є підставними, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 994 гривень 40 копійок судового збору.
Таким чином, враховуючи, що накази були скасовані відповідачем після відкриття провадження у справі та звернення з позовом було зумовлено неправильними діями відповідача суд вважає, що витрати понесені позивачем на правову допомогу та витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем.
Керуючись статтями 141, 142, 255 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Вікторівського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказів - закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Стягнути з Вікторівського психоневрологічного інтернату (вул. І.Франка,3, с.Вікторівка, Уманський район, Черкаська обл., ЄДРПОУ 03189831) на користьОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 3900 гривень. Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: М.П. Орендарчук