1Справа № 335/4683/20 2/335/213/2022
РІЩЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Соболєвої І.П.,
за участю секретаря судового засідання Лазоренко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою) та усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та передачі ключів,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою), в обґрунтування якого зазначила, що вона є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , власником іншої 3/4 частки зазначеної квартири є відповідач, де 1/2 частка на належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2019 та 1/4 частка на підставі договору дарування 25.09.2019. Позивач зазначає, що вона не має фактичної можливості користуватися належної їй ј часткою квартири АДРЕСА_1 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач їй в цьому перешкоджає. Дійти згоди щодо спільного користування нерухомим майном, яке перебуває у спільній частковій власності, їм не вдається, оскільки відповідач не бажає вирішувати спірне житлове питання мирним шляхом. Тому, задля уникнення з відповідачем сварок з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 позивач змушена звернутися до суду з позовною заявою про встановлення порядку користування зазначеною квартирою.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2020 відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.09.2020 підготовче провадження у справі закрито.
22.10.2020 у справі ухвалено заочне рішення.
11.03.2021 відповідач ОСОБА_2 звернулася в суд з заявою про перегляд заочного рішення у вищенаведеній справі.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2022 заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою), задоволено. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2020 по вказаній цивільній справі скасовано з призначенням справи до судового розгляду в порядку загального позовного провадження, в справі було розпочато підготовче провадження.
Під час попереднього судового засідання позивач звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог доповнивши позовну заяву вимогою - зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до даної квартири та передачі їй ключів від вказаної квартири.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.11.2022 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду у відкрите судове засідання.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Василега І.М., в судовому засіданні надали пояснення, посилаючись на обставини викладені в уточненій позовній заяві; позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Немченко М.В., в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, були судом належним чином повідомленні про день, час та місце слухання справи, отже суд, з врахуванням строків розгляду даної справи, отримання всіх відповідних доказів в ході підготовчого провадження, вважає, що справу можливо розглянути у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, достатніх для ухвалення судового рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, заслухавши позивача, відповідача, їх представників, пояснення свідка, дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.03.2020 за № 203787521, відповідач є власником 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , де 1/2 частка належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2019 за № 558 та 1/4 частка належить на підставі договору дарування 25.09.2019 за № 557 посвідчених ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу.
Згідно до свідоцтва про народження виданого на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що позивачка є його матір'ю.
Отже позивач ОСОБА_1 є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 є власником 3/4 частини вказаної квартири.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі, оскільки відповідачка ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні квартирою, а саме: не надає ключі від вхідних дверях, не впускає позивачку у спірну квартиру, що не заперечується сторонами по справі.
В ході судового розгляду справи також встановлено, що стосунки між сторонами у справі є конфліктними, суд сприяв у реалізації сторонами своїх прав та інтересів щодо вирішення спору шляхом укладення мирової угоди.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, припинення дії, яка порушували право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з ст. 150 Житлового Кодексу України №5464-Х від 30 червня 1983 року редакція від 21.04.2022, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Частинами першою та другою статті 321 ЦПК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 521/213/16-ц та у постанові від 14 лютого 2018 року у справі 370/1822/15, право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Отже, аналізуючи наведене законодавство, яке регулює житлові правовідносини, доводить до висновку, що визначальним принципом права приватної власності у наведених правових актах та практиці Європейського суду з прав людини, Верховного Суду є загальновизнаний принцип непорушності права власності, який трактується, як право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
За змістом ч. 1 та ч. 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. 3 ст. 357 ЦК України).
Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Також суд враховує, що відповідач та її представник під час розгляду справи, після звернення позивача до суду з заявою про збільшення позовних вимог в частині - зобов'язання відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні позивачем квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення позивача разом з її сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до даної квартири та передачі позивачу ключів від квартири, визнали дану вимогу, проте зазначили, що виконують її на підставі рішення суду.
Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_5 зазначив, що позивачка є власницею частки спірної квартири, однак не має можливості потрапити в цю квартиру, оскільки відповідачка чинить перешкоди у користуванні, у вселенні, про такі обставини знає, оскільки він з нею намагалися потрапити до вказаного житлового приміщення, натомість усі спроби успіху не мали, в зв'язку з чим були звернення до правоохоронних органів. Також зазначив, що вказане житлове приміщення є єдиним житлом позивачки.
Враховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, а також те, що власник має право вимагати усунення відповідних перешкод шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, відповідач створює позивачу перешкоди у здійсненні ним свого права користування та розпорядження своїм нерухомим майном та позбавляє можливості використовувати квартиру за власником розсудом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню, а саме слід зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні позивачем ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення позивача з її сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (на момент звернення неповнолітнім) до даної квартири та передачі позивачці ключі від квартири.
Щодо встановлення судом порядку користування квартирою, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Перший протокол», «Конвенція») до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475/97-ВР: закріплено принцип непорушності права приватної власності, за яким особа має право безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися належним майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Як випливає з вимог ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Суд звертає увагу, що у даній справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному з співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15 та до подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18, та в постановах Верховного Суду від 18.02.2019 по справі № 569/15733/17-ц та від 20.02.2019 по справі № 214/239/17-ц.
Як вбачається з технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , наявного в матеріалах справи, квартира має загальну площу площа квартири 60,04 кв.м., жила площа 35,21 кв.м., квартира є двокімнатною з окремими ізольованими кімнатами, одна жила кімната площею 22.03 кв.м. яка позначена у технічному паспорті під АДРЕСА_2 , інша жила кімната 13,18 кв.м. позначена у технічному паспорті під № 8, коридор площею 7.37 кв.м. позначений у технічному паспорті під № 1, кухня площею 6,92 кв.м., позначена під № 3, коридор площею 3.80 кв.м. позначений під № 4, туалет площею 1.24 кв.м., позначений під № 5, ванна кімната площею 2,94 кв.м. позначена під № 6, кладова площею 0.96 кв.м., позначена під № 7, лоджія площею 1,60 кв.м.
За приписами ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз'яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ N 7 від 04.10.91 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий,суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.
В такому випадку окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Позивачка звертаючись до суду з позовом зазначає, що ј частини квартири АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності складає 15,0 кв.м., що в натурі буде приблизно відповідати площі кімнати - 13,18 кв.м. позначеної у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_3 , тому позивачка просить суд встановити порядок користування спірною квартирою наступним чином: у її користування виділити житлову кімнату площею 13,18 кв.м., яка позначена у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_3 разом з лоджією 1,60 кв.м., що максимально відповідає ј частці в праві власності на квартиру позивачки. Спільне користування власниками лоджією не є можливим, так як вихід на лоджію здійснюється лише з кімнати площею 13,18 кв.м.; у користуванні відповідачці залишити житлову кімнату, площею 22.03 кв.м., яка позначена у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_2 ; в загальному користуванні сторін залишити: коридор площею - 7.37 кв.м. позначений у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_4 , кухня площею - 6,92 кв.м., позначену у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_5 , коридор площею 3.80 кв.м. позначений у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_6 , туалет площею 1.24 кв.м., позначений у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_7 , ванна кімната площею 2,94 кв.м. позначена у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_8 , кладова площею 0.96 кв.м., позначена у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_9 .
Суд погоджується з запропонованим позивачкою варіантом встановлення порядку користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , оскільки такий поділ є приємний, майже відповідає належним на праві власності часткам сторін, для даного варіанту порядку користування квартирою переобладнання не потрібні, відтак не потребує проведення будь-яких перепланувань квартири та не порушує прав сторін.
Таким чином, встановлення порядку користування спірною квартиною за запропонованим позивачем вбачається можливим.
При цьому, суд враховує, що відповідач пропозицій щодо встановлення іншого порядку користування квартирою чи заперечень на законних підставах щодо встановлення обраного позивачем варіантом порядку користування квартирою не надала.
Відповідно до ст.ст. 391, 396 ЦК України власник майна може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, в тому числі і шляхом подання до суду відповідного позову.
В постанові від 03.10.2018 у справі № 363/928/16-ц Верховний Суд роз'яснив, що співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.
Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх частку праві власності на спільне майно. Верховний Суд вказав, що при цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Судом встановлено, що житлова квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 60,04 кв.м. та якщо поділити на ј частку належної позивачці буде дорівнювати 15,0 кв.м., при цьому позивачу просить надати їй в особисте користування кімнату площею13,18 кв.м. позначеної у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_3 .
Таким чином, оскільки при визначенні порядку користування, суд враховує планування спірної квартири, її конфігурацію, а також той факт, що неможливо забезпечити власникам квартири передачу в особисте користування житлових приміщень у точній відповідності реальним часткам у праві спільної часткової власності, суд вважає за можливе визначити порядок користування спірною квартирою, відповідно до заявлених позовних вимог, оскільки при обранні саме цього варіанту порядку користування квартирою, проведення переобладнань в квартирі не потрібні, а у судових засіданнях відповідач та її представник так не надали суду доказів з приводу неможливості встановлення порядку користування квартирою у спосіб зазначений позивачкою. Відтак позовні вимоги позивачки щодо встановлення судом порядку користування квартирою підлягають задоволенню,
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн. та 908 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою) та усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та передачі ключів задовольнити повністю.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: у користування ОСОБА_1 виділити житлову кімнату площею 13,18 кв.м., яка позначена у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_3 разом з лоджією 1.60 кв.м.; у користуванні ОСОБА_2 залишити житлову кімнату, площею 22.03 кв.м., яка позначена у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_2 ; в загальному користуванні сторін співвласників залишити: коридор площею - 7.37 кв.м., який позначений у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_4 , кухню площею - 6,92 кв.м., позначену у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_5 , коридор площею 3.80 кв.м. позначений у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_6 , туалет площею 1.24 кв.м., позначений у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_7 , ванну кімнату площею 2,94 кв.м. позначену у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_8 , кладова площею 0.96 кв.м., позначену у технічному паспорті на квартиру під АДРЕСА_9 .
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її з разом з її сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до даної квартири та передати ОСОБА_1 ключі від квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та 908 гривень.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.П. Соболєва