ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27.12.2022Справа № 910/10819/22
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, місто Київ, вул. Герцена, будинок 10, ідентифікаційний код 24745673)
до Товариства з додатковою відповідальністю “ Страхова компанія “Ю.Ес.Ай.” (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 4, корп. 6-А, ідентифікаційний код 32404600)
про стягнення 4 684,05 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 4 684,05 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Ю.ЕС.АЙ.” у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
20.07.2020 між Приватним акціонерним товариством „ПРОСТО-страхування” та ОСОБА_1 було укладено договір PVP.S № 2002151 добровільного страхування наземних транспортних засобів, відповідно до якого було застраховано транспортний засіб «Audi А8», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
20 квітня 2021 року в місті Івано-Франківськ на вулиці Мельника відбулась дорожньо- транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль „Renault TRAFFIC”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобіль „Audi А8”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 .
Відповідно до Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («Європротокол») від 20 квітня 2021 року встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2 . У результаті цієї пригоди був пошкоджений автомобіль страхувальника.
Відповідно до Звіту № 152019 від 28 вересня 2022 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу „Audi А8”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 13 243,49 грн.
Згідно з висновком/калькуляцією № 152019 від 18 листопада 2021 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу „Audi А8”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 7 284,05 грн.
Зазначена вище дорожньо-транспортна пригода була визнана страховим випадком, про що 30.11.2021 співробітниками AT «ПРОСТО-страхування» було складено страховий акт №152019, відповідно до якого страхове відшкодування становить 7 284,05 грн.
Так, положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування”, страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Відповідно до платіжного доручення № 21538 від 30 листопада 2021 року AT «ПРОСТО- страхування» виплатило страхове відшкодування за пошкодження транспортного засобу „Audi А8”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 7 284,05 гривень.
Відповідно до витягу з єдиної централізованої бази даних МТСБУ «Моторно-транспортне страхове бюро України), створеної відповідно до вимог ст. 55 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» відповідно до Полісу № АР/1250257. Відповідно до зазначеного витягу ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 гривень, франшиза складає 2 600,00 гривень.
Позивачем на адресу відповідача було направлено заяву про страхове відшкодування №04-2955 від 09 грудня 2021 року з додатками. Докази надіслання містяться в матеріалах справи. Проте, дана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ПрАТ “ПРОСТО-страхування” зазначає, що у зв'язку із виплатою страхового відшкодування страхувальнику пошкодженого автомобіля „Audi А8”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування”, набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов'язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.
За таких обставин, у зв'язку із настанням страхового випадку - пошкодженням ОСОБА_2 автомобіля «Audi А8», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Разом з тим, як встановлено судом вище, вартість страхового відшкодування автомобіля «Audi А8», реєстраційний номер НОМЕР_1 , сплачено ПрАТ “Просто-страхування” на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів PVP.S № 2002151 від 20.07.2020 та страхового акту №152019 від 30.11.2021.
Згідно ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до полісу № АР/1250257 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 гривень, франшиза складає 2 600,00 гривень.
Враховуючи наведене вище, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування застрахованого автомобіля «Audi А8», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до ТзДВ “СК "Ю.Ес.Ай."” у розмірі 4 684,05 грн (за вирахуванням франшизи 2 600,00 грн).
Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти в розмірі 4 684,05 грн відповідачем не сплачені.
За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 4 684,05 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, в тому числі чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Як вбачається з позовних матеріалів, позивачем заявлено до стягнення 6 000,00 грн витрат на правову допомогу.
На підтвердження понесення цих витрат, позивачем надано: договір про надання правової допомоги №1 від 02.01.2020, укладений між адвокатським бюро “Синюк та партнери” та ПрАТ “Просто-страхування”; додаток №1 від 01.09.2022 “Реєстр справ”, за якими АБ “Синюк та партнери” представляє інтереси позивача, додаток №2 від 23.09.2022 “Акт виконаних робіт”, в тому числі у цій справі на 6 000,00 грн, платіжне доручення № 10762 від 01.09.2022 та детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги від 23.09.2022 на суму 6 000,00 грн.
Згідно з наданим позивачем детальним опису робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги, загальна кількість витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги у даній справі становить 5 годин при вартості однією нормо-години 1 200, 00 грн, що в загальному становить 6 000, 00 грн.
Із пункту 2 детального опису від 31.08.2022 вбачається, що адвокатом в ході надання правової допомоги Позивачу вчинено підготовчі дії, а саме:
- з'ясування, чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник, та якими доказами вони підтверджуються;
- з'ясування, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин;
- визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду;
- збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог;
- аналіз судової практики.
Враховуючи зазначене, дослідивши наданий позивачем детальний опис, суд вказує, що адвокатом включено до даного переліку тотожні дії, як наприклад: «з'ясування, чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник, та якими доказами вони підтверджуються», «з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження» та «збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог», оскільки останні дії фактично зводяться до отримання адвокатом доказів, які мають бути надані позивачем.
Крім того, адвокатом не конкретизовано, які саме «інші фактичні дані та докази їх підтвердження» ним було з'ясовано з огляду на те, що матеріали справи складаються фактично з матеріалів страхової справи позивача.
Також суд звертає увагу, що адвокатом двічі зазначено про аналіз судової практики, а саме: «визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду» та «аналіз судової практики».
Суд вважає за необхідне зазначити, що виокремлення професійним адвокатом Синюком С.Л. - керуючим Адвокатським бюро «Синюк та Партнери» окремо таких дій, як визначення підсудності розгляду позовної заяви, визначення складу учасників судового процесу, розрахунок ціни позову, що відповідно входять до дій щодо написання та підготовки позовної заяви, на думку суду, зроблено адвокатом для загального об'єму та не свідчить про складність та винятковість справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем витрат та наявність заперечень щодо співмірності та розумності розміру останніх, суд дійшов висновку на підставі частини 5 статті 129 ГПК України з огляду на те, що витрати на професійну правничу допомогу позивача є непропорційними до предмету спору з огляду на нескладність та однотипність справи, обмеженість необхідності збору доказів (з огляду на їх надання позивачем), суд дійшов висновку частково відмовити позивачу у стягненні (відшкодуванні) судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на Відповідача відшкодування останніх в межах суми 2500, 00 грн, притримуючись принципу справедливості, пропорційності витрат з огляду на ціну позову.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 3 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2500,00 грн витрат на послуги адвоката.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “ Страхова компанія “Ю.Ес.Ай.” (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 4, корп. 6-А, ідентифікаційний код 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, місто Київ, вул. Герцена, будинок 10, ідентифікаційний код 24745673) суму страхового відшкодування у розмірі 4 684 (чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 05 коп., 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.12.2022
Суддя І.О. Андреїшина