Справа № 333/1014/22
Провадження № 2/333/2255/22
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
06 вересня 2022 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Кари Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу № 333/1014/22 за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнання кредитного договору недійсним, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайлович, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. звернулася до Комунарського районного суду м. Звпоріжжя з позовною заявою до ТОВ «ІНСТАФІНАНС» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнання кредитного договору недійсним, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула А.М.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 03.09.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66694198 про стягнення на користь стягувача ТОВ «ІНСТАФІНАНС»» на підставі виконавчого напису № 17891 від 16.07.2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди В.О. з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 17 189 грн. 76 коп. Виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом за умови наявності лише безспірної заборгованості. Позивач не отримувала від відповідача жодної вимоги про сплату заборгованості і усунення порушень, а також будь-які документи щодо вчинення виконавчого напису. Виконавчий напис нотаріуса № 17891 від 16.07.2021 року вчинено з порушенням вимог ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», у зв'язку з чим позивач просить суд визнати його таким, що не підлягає виконанню. При цьому, ОСОБА_1 взагалі ніколи не укладала кредитного договору з відповідачем, не має боргових зобов'язань, вважає, що її особисті дані були використані іншою особою. Просить суд визнати договір позики № IU8718208 від 12 вересня 2020 року, укладений між позивачем та ТОВ «Інстафінанс» недійсним з тих підстав, що позивач не укладала даний кредитний договір, її персональні дані були незаконно використанні та без її відома третіми особами взята позика. ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8 438,00 грн. та сплачений судовий збір.
У судове засідання позивач та її представник не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені судом своєчасно і належним чином. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позовны вимоги пыдтримуэ в повному обсязі, у разі неявки відповідача у судове засідання проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзиву чи будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надавав.
Оскільки суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, відповідно до вимог ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Треті особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені судом своєчасно і належним чином, причини неявки суду невідомі. За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності третіх осіб, на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
16.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Бригідою В.О. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 17891, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНСТАФІНАНС» заборгованості у розмірі 17 189 грн. 76 коп., з яких сума простроченої заборгованості за кредитом складає 16 539 грн. 76 коп., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам - 3 539 грн. 76 коп. (а.с. 29).
03.09.2021 року на підставі вищезазначеного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою А.М. відкрито виконавче провадження № 66694198 (а.с. 30).
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «КБ «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, було визнано незаконною і не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена постанова апеляційного суду відповідно до п. 4 ст. 254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22.02.2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 16.07.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14. Договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 645/1979/15-ц.
Крім того, навіть у разі наявності правових підстав відповідно до п. 2 Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, для вчинення виконавчого напису нотаріуса, то неможливість вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, визначеної у відповідності до виконавчого напису № 17891 від 16.07.2021 року, була обумовлена й іншими обставинами, наведеним нижче.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 року у справі № 6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
ОСОБА_1 про наявність відкритого виконавчого провадження № 66694198 дізналась з сайту «Автоматизована система виконавчого провадження». Жодних листів, повідомлень від відповідача та приватних виконавців не отримувала.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що при вчиненні напису нотаріус отримував від товариства первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед відповідачем, зазначений у написі, є безспірним. Розрахунок боргу, зазначений у виконавчому написі, щодо наявності грошового зобов'язання позивача за тілом кредиту і відсотками є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позивача. Крім того, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що боржник був належним чином обізнаний про порушення ним грошового зобов'язання та про можливі наслідки неусунення вказаних порушень. При цьому, право боржника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, що повинно підтверджуватися документами про вручення, або про неможливість вручення такого повідомлення у зв'язку з відмовою отримувача, або самовільною зміною його місця проживання.
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Крім того, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем повина бути безспірною. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що при вчиненні виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНСТАФІНАНС» заборгованості в сумі 17 189 грн. 76 коп. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. не переконався належним чином у безспірності суми, що підлягає стягненню, та безспірності характеру правовідносин сторін, вчинив виконавчий напис, що не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Крім того, згідно з правовою позицією, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Згідно зі ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладене, суд вважає можливим в цій частині задовольнити позов та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 17891, вчинений 16.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНСТАФІНАНС» заборгованості в сумі 17 189 грн. 76 коп.
Крім того, позивач просить визнати недійсним кредитний договір № IU8718208 від 12.09.2020 року, укладений між ТОВ «ІНСТАФІНАНС» та ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що не укладала кредитний договір № IU8718208 від 12.09.2020 року.
Позивачем до ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, 14.06.2021 року, було подано заяву про вчинення відносно неї злочинних дій, а саме: незаконного використання персональних данних та за допомогою онлайн-кредиту без її відома третіми особами взята позика. Телефон та електронна пошта використанні при ідентифікації ОСОБА_1 не належать.
Також, на заяву ОСОБА_1 на адресу ТОВ «ІНСТАФІНАНС», в якій позивач просила надати їй копію договору та інші документи відповідач 15.06.2021 року направив повідомлення, що за вказаною адресою реєстрація відсутня та просять вказати ІПН. У договорі, який надіслали ОСОБА_1 не вказано реквізитів рахунку, на який було зачислено кошти. На запит ОСОБА_1 куди саме були перераховані кошти ТОВ «ІНСТАФІНАНС» надали відповідь, що перевірка обставин укладення договору ознак шахрайства не містить (а.с. 34-40).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За визначенням ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зазначена стаття має вичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 року зі справи № 910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За визначенням ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач, обґрунтовуючи позов посилається на те, що оспорюваний правочин вона не вчиняла, визначений у позові договір не укладала. Оспорюваний правочин вчинений іншими особами, в діях яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення.
Суд приходить до висновку про необґрунтованість позову в цій частині та обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки особа, яка не вчиняла правочин, не може його оспорювати, оскільки не є стороною правочину.
В такому випадку можуть мати місце наслідки нікчемності правочину.
Так, при вирішенні питання застосування ст. 228 ЦК України слід ураховувати, що у ній встановлено два окремих види недійсних правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними (ч. 1 ст. 228 ЦК України), і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваним (ч. 3 ст. 228 ЦК України), - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність у судовому порядку на підставах, установлених законом (Постанова ВСУ від 18.11.2014 року у справі № 21- 422а14)49.
Згідно з п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оспорювані правочини вчинені іншими особами, шляхом вчинення шахрайських дій, що мають ознаки кримінального правопорушення.
Отже, оскільки спірний договір між позивачем та ТОВ «ІНСТАФІНАНС» не укладено, тому суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання кредитного договору № IU8718208 від 12.09.2020 року недійсним.
Щодо стягнення судових витрат понесених із розглядом справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Розподіл витрат на професійну правничу допомогу внормований статтею 137 ЦПК України.
Як випливає із змісту частини 3 означеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Наведене свідчить, що передумовою для покладення витрат на отримання професійної правничої допомоги є документальне підтвердження цих витрат.
23.09.2021 року між ОСОБА_1 та АБ «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого» було укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 14).
Пунктом 3.1 договору про надання правової (правничої) допомоги визначено, що розмір гонорару визначається та сплачується за погодженням сторін та викладається в додатку (додатковому договорі) до цього договору.
Відповідно до п. 1 додаткового договору до договору про надання правової допомоги від 23.09.2021 року, було доручено вчинити в інтересах клієнта (позивача) дії щодо визнання таким, що не підлягає виконавчого напису № 17891 від 16.07.2021 року (а.с. 15).
Пунктом 2 додаткового договору визначено орієнтовану вартість послуг: написання позовної заяви - 5 000,00 грн., гонорар за ведення справи у суді - 20% від суми, зазначеної у виконавчому написі 3 438,00 грн. (5000+3 438= 8 438 грн. 00 коп.).
За умовами договору клієнт оплачує витрати адвоката за написання позову в якості передоплати, гонорар за ведення справи у суді - після набрання рішенням суду законної сили.
Пунктом 4.1, 4.2 додаткового договору визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється не пізніше 10 днів після набрання рішенням суду законної сили
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача документально підтверджених витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. за позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та визнання договору недійсним.
Вирішуючи питання щодо стягнення передбаченого п. 3.1 додаткового договору від 23.09.2021 року до договору про надання правової допомоги від 23.09.2021 року гонорару за ведення справи в суді в сумі 20% від суми зазначеної у виконавчому написі, тобто 3 438,00 грн., суд виходить з такого.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 05.11.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону № 5076-VI, врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до пункту 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, враховуючи, що вказані зобов'язання виникли лише між адвокатом та клієнтом та не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними, дана цивільна справа є незначної складності, має місце усталена судова практика розгляду справ цієї категорії, розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження, адвокат участь у судових засіданнях не брав, відомостей про підготовку будь-яких клопотань, які би були спрямовані на повний та об'єктивний судовий розгляд цивільної справи матеріали справи також не містять, тому, суд вважає недоцільним стягнення з відповідача на користь позивача «гонорару», у зв'язку з чим в стягненні відповідної суми слід відмовити.
Тому, враховуючи вищенаведене, враховуючи критерії співмірмірності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Так як, задоволена основна вимога позивача, який був звільнений від сплати судового збору при подачі заяви, з відповідача повинен бути стягнений в дохід держави судовий збір.
Керуючись ст. ст. 11,15, 16, 18, 133, 137, 202, 203, 207, 215, 228, 526, 626, 628, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, ч. 4 ст. 223, ст. ст. 2, 10-13, 77-80, 133, 134, 137, 141, 263-265, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнання кредитного договору недійсним, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Артем Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайлович - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 17891, вчинений 16.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» (ЄДРПОУ - 43449827) заборгованості за кредитним договором № IU8718208 від 12.09.2020 року та плати за його вчинення на загальну суму 17 189 грн. 76 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» (ЄДРПОУ - 43449827, адреса місцязнаходження: м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3-а) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ««ІНСТАФІНАНС» (ЄДРПОУ - 43449827, адреса місцязнаходження: м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3-а) в дохід держави судовій збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше двох днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Відповідно до пп. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 06.09.2022 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя В.Б. Кулик