ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.12.2022Справа № 910/10440/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (01021, місто Київ, Кловський Узвіз, будинок 7А, офіс 8-5) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ СОЛЮШІОНС» (01021, місто Київ, вул. Інститутська, б. 16, офіс 1/22) про стягнення 532224,21 грн
без повідомлення (виклику) сторін,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
06.10.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ СОЛЮШІОНС» (далі - відповідач) про стягнення 532224,21 грн., та була передана 07.10.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів №ВППТ0112/21 від 01.12.2021 не здійснив повної та своєчасної оплати за надані послуги, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 532224,21 грн.
Ухвалою суду від 12.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
09.11.2022 позивачем в системі «Електронний суд» було сформовано клопотання, відповідно до останнього представник позивача вказав, що від відповідача надійшла пропозиція про погашення заборгованості та укладення мирової угоди.
22.12.2022 позивачем в системі «Електронний суд» було сформовано клопотання про зменшення позовних вимог, останнє обґрунтоване тим, що відповідачем добровільно було погашено заборгованість у розмірі 177 000,00 грн.
Таким чином позивач просить розглядати спір про стягнення заборгованості у розмірі 355 224,21 грн.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/10440/22 від 12.10.2022 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЗ СОЛЮШІОНС» (далі - Замовник) було укладено Договір ВВПТ № 0112/21 про надання послуг великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, Виконавець на власний ризик та власними засобами зобов'язується надавати Замовнику послуги великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів (далі - Техніки), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. При виникненні необхідності Виконавець має право залучити до надання послуг Технікою третіх осіб, залишаючись відповідальним перед Замовником за виконання цього Договору.
Згідно з пп. 3.2.5. п. 3.2. Договору, Замовник зобов'язаний, у разі відсутності зауважень приймати надані послуги та підписувати оригінали Актів приймання-передачі наданих послуг великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів (далі - Акт приймання-передачі наданих послуг) або направляти Виконавцю відповідні заперечення щодо підписання відповідних Актів.
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги, надані Виконавцем Замовнику на підставі погоджених Сторонами замовлень, Актів приймання-передачі наданих послуг, рахунків-факту (пп. 3.2.6. п. 3.2. Договору).
Умовами пп. 3.3.4. п. 3.3. Договору передбачено, що Виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату за надані послуги.
Відповідно до пп. 3.4.8. п. 3.4. Договору, Виконавець зобов'язаний після завершення надання послуг за відповідними Замовленнями складати та надавати Замовнику у двох автентичних примірниках оригінали Актів приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з п. 4.1. Договору, ціна (загальна вартість) Договору визначається в національній валюті України - гривні, що складається із ціни (загальної вартості) витрат Виконавця на мобілізацію/демобілізацію, монтаж/демонтаж Техніки та ціни (загальної вартості) наданих Технікою послуг, згідно з погодженими Актами приймання-передачі наданих послуг.
Витрати Виконавця на мобілізацію/демобілізацію, монтаж/демонтаж Техніки до вартості послуг Технікою не включаються та оплачується Замовником окремо, на підставі погодженого Сторонами Замовлення, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі наданих послуг та виставлення Виконавцем рахунку-фактури (п. 4.2. Договору).
Умовами п. 4.7. Договору передбачено, що оплата наданих Технікою послуг здійснюється Замовником на умовах 100% відсоткової передоплати на підставі погодженого Сторонами Замовлення та виставлених Виконавцем рахунків-фактур. Рахунок-фактура не є первинним документом бухгалтерського обліку та його відсутність не звільняє Замовника від обов'язку щодо оплати наданих послуг. За погодженням Сторін може використовуватись інший порядок розрахунків.
Остаточний розрахунок за фактично надані послуги Техніки здійснюється Замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дня погодження Сторонам Акту приймання-передачі наданих послуг безпосередньо на підставі цього Акту, без необхідності виставлення окремого рахунку-фактури (п. 4.8. Договору).
Пунктом п. 4.9. Договору передбачено, що датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця.
Згідно з п. 5.1. Договору, надані послуги передаються Виконавцем та приймаються Замовником за Актом приймання-передачі наданих послуг великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів.
Відповідно до п. 9.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання належним чином уповноваженими представниками і засвідчення печатками (за наявності) Сторін та діє до 31 грудня 2021 року.
У випадку якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна зі Сторін не направить іншій Стороні письмове повідомлення з відмовою від продовження цього Договору, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих самих умовах. Кількість пролонгацій не обмежена (п.9.2 Договору).
На підтвердження виконання вищезазначених умов Договору та надання послуг, позивачем були надані копії Актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ГОФР0000035 від 16.01.2022 на суму 45 499,74 грн з ПДВ, №ГОФР0000054 від 23.01.2022 на суму 43 399,75 грн з ПДВ, №ГОФР0000057 від 23.01.2022 на суму 132 825,00 грн з ПДВ, №ГОФР0000091 від 31.01.2022 на суму 48299,72 грн з ПДВ, №ГОФР0000093 від 31.01.2022 на суму 151800,00 грн з ПДВ, №ГОФР0000171 від 12.02.2022 на суму 110400,00 грн з ПДВ, всього на суму 532224,21 грн з ПДВ, підписані сторонами та скріплені печатками товариств.
Також позивачем були надані оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за 01.12.2021-25.09.2022 на суму 532224,21 грн з ПДВ та Акт звірки взаємних розрахунків по стану за період: грудень 2021 року - травень 2022 року на суму 532 224,21 грн з ПДВ підписаний зі сторони відповідача.
Як зазначає позивач, ним були надані відповідачу послуги Техніки за Договором на загальну суму 532 224,21 грн з ПДВ, що підтверджується наданими в матеріали справи документами, однак, відповідач оплатив заборгованість часткового 08.11.2022 у розмірі 177 000,00 грн, що підтверджується долученою позивачем випискою АТ «РАЙФАЙЗЕНБАНК» сформовану 22.12.2022.
Відтак позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором на загальну суму 355 224,21 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як встановлено судом договірні відносини сторін виникли на підставі Договору ВВПТ № 0112/21 про надання послуг великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів від 01.12.2021.
Частиною першою ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. При цьому, замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її, якщо інше не встановлено договором. А виконавцем є особа, що виконує завдання замовника - надає відповідну послугу, та отримує оплату за надану послугу, якщо інше не встановлено договором.
Тобто, у розумінні ст. 901 ЦК України, у замовника виникають право замовити послугу та обов'язок з її оплати, якщо інше не встановлено договором, а у виконавця виникають обов'язок надати послугу та право отримати оплату наданої послуги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 911/2756/18.
Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 532224,21 грн.
У процесі розгляду справи позивачем повідомлено про оплату відповідачем 08.11.2022 року в сумі 177 000,00 грн. за платіжним дорученням № 8894.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За приписами ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Представник позивача просив у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, якою передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Положеннями ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Оскільки представником позивача заява про зменшення позовних вимог була сформована 22.12.2022 в системі «Електронний суд», суд дійшов висновку, що остання подана поза межами встановленого строку передбачених ст.ст. 46, 252 ГПК України.
Окрім того,суд звертає увагу представника позивача, що у поданому останнім клопотання від 09.11.2022, сформованого в системі «Електронний суд» представник позивача просив відкласти вирішення справи до узгодження сторонами умов мирової угоди.
Як було вказано вище, положення ст. 252 не передбачає відкладення вирішення справи зокрема з тих підстав, що підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Враховуючи, що кошти в розмірі 177 000,00 грн сплачені відповідачем після звернення позивача до суду із позовом у цій справі, провадження у справі в частині вимог про стягнення 177 000,00 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору. Витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача.
Остаточний розрахунок за фактично надані послуги Техніки здійснюється Замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дня погодження Сторонам Акту приймання-передачі наданих послуг безпосередньо на підставі цього Акту, без необхідності виставлення окремого рахунку-фактури (п. 4.8. Договору).
Частиною першою ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Умовами частини першої ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною першої ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначалось, на виконання умов Договору та надання послуг між сторонами були підписані Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ГОФР0000035 від 16.01.2022 на суму 45 499,74 грн з ПДВ, №ГОФР0000054 від 23.01.2022 на суму 43 399,75 грн з ПДВ, №ГОФР0000057 від 23.01.2022 на суму 132 825,00 грн з ПДВ, №ГОФР0000091 від 31.01.2022 на суму 48299,72 грн з ПДВ, №ГОФР0000093 від 31.01.2022 на суму 151800,00 грн з ПДВ, №ГОФР0000171 від 12.02.2022 на суму 110400,00 грн з ПДВ, всього на суму 532224,21 грн з ПДВ., підписаних сторонами та скріплених печатками товариств, позивач надав, а відповідач прийняв без заперечень послуги Техніки на загальну суму 532 224,21 грн з ПДВ.
Однак, відповідачем не були сплачені послуги Техніки, прийняті останнім у повному обсязі відповідно вказаних Актів, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України, ст. 2, 7, 13 ГПК України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами другої ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Відповідно до частини першої ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 в справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 в справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте, відповідачем не було подано до суду жодних доказів, які спростовують позовні вимоги позивача чи підтверджують сплату відповідачем заборгованість.
Приймаючи до уваги викладене, оцінивши подані позивачем докази та наведені обґрунтування суд вважає, що позовні вимоги з урахуванням часткової оплати відповідачем заборгованості у розмірі 177 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 355 224,21 грн.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Керуючись ст. 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Провадження у справі №910/10440/22 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 177 000,00 грн - закрити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ СОЛЮШІОНС» (01021, місто Київ, вул. Інститутська, б. 16, офіс 1/22, код ЄДРПОУ 39802167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (01021, місто Київ, Кловський Узвіз, будинок 7А, офіс 8-5, код ЄДРПОУ 36858306) заборгованість у розмірі 355 224 (триста п'ятдесят п'ять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 7 983 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн 36 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ