ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.12.2022Справа № 910/10349/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (04073, місто Київ, проспект Бандери Степана, будинок 22) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 102) про стягнення 47 400,00 грн,,
без повідомлення (виклику) сторін,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У жовтні 2022 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" про стягнення 47 400,00 грн та 06.10.2022 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Цивільного кодексу України та Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/10349/22 від 12.10.2022 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.
Крім того, примірник даної ухвали надіслано на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України, витребувано інформацію щодо полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № ЕР/205385419.
18.10.2022 через відділ діловодства суду від МТСБУ надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
24.05.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник), АБ «Укргазбанк» - вигодонабувач, укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави №202.21.2605889 (надалі - Договір), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, а саме: автомобіля «КІА», державний номер НОМЕР_1 .
20.09.2021 сталася ДТП за участю автомобіля «КІА», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Volkswagen, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода за взаємним погодженням водіїв була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).
Позивач на підставі рахунку-фактури №НА-0003367 від 24.09.2021, акту виконаних робіт № НА-0016407 від 29.10.2021, акту огляду транспортного засобу від 23.09.2021, страхового акту №3.21.4425-1 здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн, шляхом перерахування коштів у сумі 50 000,00 грн на рахунок виконавця ремонтних робіт - ПРАТ «ХМЕЛЬНИЧЧИНА-АВТО», що підтверджується платіжним дорученням №ЦО06827 від 05.10.2021.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами «д» - «є» пункту 2.10 цих Правил.
Відповідно до п. 33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ Національної поліції про її настання.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми, а також відсутні зауваження водіїв стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також зазначено про відсутність постраждалих в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 20.09.2021 як належний доказ вчинення 20.09.2021 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів «КІА», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля Volkswagen, державний номер НОМЕР_2 .
З матеріалів справи вбачається, що на підставі страхового акта №3.21.4425-1, у відповідності до акту огляду транспортного засобу, та повідомлення страхувальника про подію від Страхувальника та виплату страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок ДТП шляхом перерахування коштів у сумі 50 000,00 грн на рахунок виконавця ремонтних робіт - ПРАТ «ХМЕЛЬНИЧЧИНА-АВТО», що підтверджується платіжним дорученням №ЦО06827 від 05.10.2021.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 50 000,00 грн право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з інформацією з єдиної централізованої бази даних, наданою Моторним (транспортним) страховим бюро України на запит суду, станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Volkswagen, державний номер НОМЕР_2 , була застрахована у Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ „ВУСО“» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205961518.
Вищевказане також кореспондується з п. 8 Європротоколу, відомості про транспортний засіб А, де вказано назву страхової компанії ПРАТ СК «ВУСО».
Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.
Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
При цьому, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до неналежного відповідача чи частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінювати неналежного відповідача чи залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.
Частинами 1-2 статті 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.
При цьому, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи закриття провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.
З позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування наявності права, яке підлягає захисту в даному спорі, посилається на те, що до позивача перейшло в межах суми 50 000,00 грн право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Однак судом при здійсненні перевірка чинності полісу внутрішнього страхування №205961518 на сайті МСТБУ за наступним посиланням (https://policy-web.mtsbu.ua/Search/ByPolicyNum?md=7A0A88EE542F0460726FB0EFA8D10E9428BC38B32D8B64E829262FEFEF560368060C74F50A4F57DE63916B5E5FBCAF646088D743AD0236B76B59BB58C0881A8E) встановлено, що автомобільVolkswagen, державний номер НОМЕР_2 станом на дату скоєння ДТП (20.09.2021) була застрахована у Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ „ВУСО“».
Як вже зазначалось судом, за приписами процесуального законодавства заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися судом першої інстанції (і наслідком таких дій є розгляд справи спочатку) виключно за клопотанням позивача, тоді як у суду відсутня законодавчо встановлена можливість здійснити заміну неналежного відповідача належним за власною ініціативою без відповідного клопотання позивача.
Позивач під час розгляду справи своїм правом на заміну відповідача чи залучення співвідповідачів у справі шляхом подання відповідних клопотань у відповідності до статті 48 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позаяк позивач під час розгляду справи в порядку приписів статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України будь-яких належних та допустимих доказів протиправної дії чи бездіяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" стосовно предмету позову не надав, а тому суд приходить до висновку про те, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна" не є тією особою, яка має відповідати за даним позовом.
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.
Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" про стягнення 47 400,00 грн відмовити.
2. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022
Суддя Владислав ДЕМИДОВ