ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
15.12.2022Справа № 910/10322/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА ЕЛЕКТРИЧНА КОМПАНІЯ» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 11) до Приватного акціонерного товариства «КИЇВСЬКИЙ МАРГАРИНОВИЙ ЗАВОД» (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 3) про стягнення 4 527 314,16 грн.,
Представники сторін:
від позивача: Житченко О.В.;
від відповідача: Нечипорук І.І.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
04.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА ЕЛЕКТРИЧНА КОМПАНІЯ» (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «КИЇВСЬКИЙ МАРГАРИНОВИЙ ЗАВОД» (далі відповідач) про стягнення 4 527 314,16 грн. та 05.10.2022 зазначену заяву передано судді Демидову В.О. у відповідності до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов Договору №39/2018-Е від 18.12.2018 на постачання електричної енергії споживачу, відповідачем у період з січня 2022 по квітень 2022 не було сплачено за електроенергію та компенсацію послуг за розподіл електричної енергії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 25.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/10322/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.11.22.
15.11.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній зазначає про часткову сплату боргу в розмірі 2 437 120,80 грн, у підтвердження даних тверджень відповідачем додані копії платіжних доручень. Щодо штрафних санкцій відповідач вказує на те, що вони не підлягають нарахуванню та стягненню у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, на підтвердження своїх тверджень відповідач надає копію листа ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.22 та копію роздруківки з електронної пошти про направлення на офіційну електронну адресу позивача листа про настання форс-мажору. Ураховуючи викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 17.11.2022 року було відкладено підготовче засідання на 01.12.22.
17.11.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив у якій заявник заперечує щодо викладених у відзиві обставин та зазначає наступне.
Як вбачається з наданих до відзиву на позовну заяву платіжних доручень призначенням платежу вказано «сплата постачання електричної енергії згідно з договором №39/2018-Е від 18.12.2018», тобто без конкретизації періоду, за який здійснюється оплата. Відповідно до облікової політики ТОВ «ТЕК», облік взаєморозрахунків з покупцями та замовниками ведеться за договорами вцілому, оплати контрагента за договором (за відсутності конкретизації періоду у платіжному дорученні) зараховується в рахунок погашення заборгованості за договором з самим ранім терміном її виникнення.
Враховуючи тривалі партнерські відносини, за результатами переговорів, сторонами було досягнуто домовленостей щодо укладення 25.01.2022 між позивачем та відповідачем договору №25/02 про реструктуризацію заборгованості, що виникла за період листопад - грудень 2021 року у розмірі 4 634 544,58 грн.
Враховуючи, що погашення реструктуризованої заборгованості також здійснювалось ПрАТ «Київський маргариновий завод» не в повному обсязі та з порушенням термінів оплати, ТОВ «Торгова електрична компанія» звернулась за стягненням такої заборгованості до суду з відповідною позовною заявою.
Таким чином, стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 25.01.2022 за Договором №39/2018-Е про постачання електричної енергії споживачу від 18.12.2018 року є предметом розгляду в іншій господарській справі № 910/9485/22, що розглядається суддею Господарського суду міста Києва Марченко О. В.
Отже, платіжні доручення, що долучені ПрАТ «Київський маргариновий завод» до відзиву на позовну заяву свідчать про зменшення розміру заборгованості за електричну енергію, що була поставлена у 2021 році, але не стосуються періоду, заборгованість за який є предметом розгляду даної судової справи.
Предметом даної судової справи є стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 39/2018-Е про постачання електричної енергії споживачу від 18.12.2018 року, яка утворилась внаслідок несплати за куповану у період з 01 січня по 30 квітня 2022 року електричну енергію.
Станом на 17.11.2022 року оплат від ПрАТ «Київський маргариновий завод» за електричну енергію, поставлену Позивачем в період з 01.01.2022 по 30.04.2022 за Договором №39/2018-Е про постачання електричної енергії споживачу від 18.12.2018 року, не поступало.
Крім того, позивач заперечує щодо тверджень відповідача про неможливість виконання ним своїх зобов'язань за укладеним договором внаслідок форс-мажорних обставин.
29.11.2022 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначав, що платежі, здійснені ним з 09.02.2022 по 04.11.2022 за період постачання електричної енергії з січня по квітень 2022 згідно договору №39/2018-Е від 18.12.2018 про постачання електричної енергії неможливо зараховувати до погашення заборгованості, виниклої згідно договору №25/02 про реструктуризацію заборгованості від 25.01.2022. Також зазначав, що стягнення штрафних санкцій суперечать положенням, передбаченим ч. 2 ст. 218 ГК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 15.12.2022.
До початку судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
У судове засідання 15.12.2022 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.
В судовому засіданні 15.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частину ухвали суду, якою у задоволенні клопотання відповідача Приватного акціонерного товариства «КИЇВСЬКИЙ МАРГАРИНОВИЙ ЗАВОД» про зупинення провадження у справі № 910/10322/22 до розгляду справи №910/9485/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» до приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» про стягнення 4 531 390,27 грн - відмовлено.
В судовому засіданні 15.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
18.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Електрична Компанія» (далі - позивач. Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Київський маргариновий завод» (далі - відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №39/2018-Е (далі - договір), відповідно до п. 2.1 якого за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику вартість купованої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Сторонами погоджена комерційна пропозиція від 18.12.2018 №1 до договору та перелік точок комерційного обліку споживача.
В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до договору, зокрема: додаткова угода №1 від 21.06.2019, комерційна пропозиція від 21.06.2019 №А2 для ПРАТ «КМЗ», додаткова угода № 3 від 24.12.2019, додаткова угода №6 від 30.09.2020, додаткова угода №7 від 24.12.2020.
Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, зо зазначений в комерційній пропозиції (п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2019).
Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.3 договору).
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.4 договору).
Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок постачальника, а з дати запровадження нового ринку електричної енергії відповідно до Закону, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему. Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. При здійсненні платежів споживач повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов'язково зазначається цей договір, за яким здійснюється постачання електричної енергії споживачу (п. 5.5 договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2019).
Відповідно до п. 5.6 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 24.12.2019 оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, передбачені комерційною пропозицією. Зазначений строк не може бути меншим за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу у визначений договором спосіб.
Пунктом 5.8 договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2019 сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що визначається цим договором та зазначається в комерційній пропозиції.
Відповідно до розділу 9 комерційної пропозиції в редакції додаткової угоди від 21.06.2019 №1 до договору, в разі несвоєчасних розрахунків за отриману електричну енергію, споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожен день прострочення такого платежу.
Згідно з п. 9.3 договору в редакції додаткової угоди №6 від 30.09.2020 постачальник та споживач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, встановили, що за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором, в тому числі, у випадках порушення споживачем строків розрахунків з постачальником, винна сторона сплачує 21% річних від простроченої суми за кожен день порушення виконання відповідного грошового зобовязання, починаючи з 4 банківського дня з дати рахунку на оплату електричної енергії.
Додатковою угодою №7 від 24.12.2020 з метою здійснення обміну інформацією та розрахунковими документами між постачальником та споживачем за договором сторони дійшли взаємної згоди доповнити договір розділом 14 «Порядок роботи споживача за посередництвом особистого кабінету споживача- юридичної особи».
Відповідно до пп. 6 п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди №7 від 24.12.2020 постачальник зобов'язується до 13 числа включно місяця, наступного за розрахунковим, сформувати в кабінеті споживача та направити на електронну пошту споживача акт купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період, що складений на підставі даних комерційного обліку споживача, узгоджених з оператором системи розподілу (передачі). Оригінали підписаних постачальником актів купівлі-продажу електричної енергії та інших актів за розрахунковий період (у двох примірниках), постачальник надсилає засобами поштового зв'язку.
За умовами п. 13.7 договору в редакції додаткової угоди №7 від 24.12.2020 платіжні документи на оплату надаються постачальником у кабінеті споживача та надсилаються на електронну пошту споживача /рекомендованим листом/ вручаються кур'єром/ особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін, в терміни, визначені в комерційній пропозиції. Кожен з вказаних варіантів доставки вважається фактом отримання платіжного документу.
Відповідно до розділу 8 комерційної пропозиції в редакції додаткової угоди від 21.06.2019 №1 до договору, крім плати за електричну енергію відповідач зобов'язався також сплачувати позивачу вартість послуг з розподілу електричної енергії.
У розділі 7 комерційної пропозиції в редакції додаткової угоди від 24.12.2019 №3 до договору, встановлено, що кінцевий розрахунок по факту споживання електричної енергії в розрахунковому періоді (місяці) здійснюється протягом 2 днів з моменту надання рахунку. В разі, якщо день проведення платежу припадає на вихідний, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому та останньому банківському дню місяця.
Відповідно до розділу 12 комерційної пропозиції в редакції додаткової угоди від 24.12.2019 №3 до договору, договір діє з 01.01.2020 до 31.12.2020 включно. У випадку, якщо жодна із сторін протягом 21 дня до закінчення терміну дії договору не заявить про намір розірвати даний договір, останній вважається автоматично пролонгованим на аналогічних умовах з урахуванням всіх додатків до нього на кожен наступний рік.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів розірвання даного договору, останній вважається таким, що діє у 2022 році.
Протягом січня - квітня 2022 року позивач поставив відповідачу електричну енергію, а також компенсував послуги за її розподіл на суму 3 216 925,30 грн, що підтверджується:
- рахунком за січень 2022 року №07001220119 від 09.02.2022 за електроенергію на суму 914 596,62 грн, рахунком за січень 2022 року №07001220129 від 09.02.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 129 236,39 грн;
- рахунком за лютий 2022 року №07001220219 від 14.03.2022 за електроенергію на суму 650 827,45 грн, рахунком за лютий 2022 року №07001220229 від 14.03.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 112 094,71 грн;
- рахунком за березень 2022 року №07001220319 від 13.04.2022 за електроенергію на суму 356 209,13 грн, рахунком за березень 2022 року №07001220329 від 13.04.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 57 216,11 грн;
- рахунком за квітень 2022 року №07001220419 від 10.05.2022 за електроенергію на суму 855 399,83 грн, рахунком за квітень 2022 року №07001220429 від 10.05.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 141 345,06 грн.
Вказані рахунки були направлені на електронну пошту відповідача, зазначену у договорі та додаткових угода до нього, що відповідає вимогам п. 13.7 договору в редакції додаткової угоди від 24.12.2020 № 7.
Доказів оплати вказаних рахунків матеріали справи не містять.
З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3 216 925,30 грн, інфляційні нарахування в розмірі 382 827,03 грн, пеню в розмірі 607 586,97 грн, 21% річних в розмірі 319 974,86 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Договори не були предметом судового розгляду, докази про їх розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинними на день розгляду справи.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач зобов'язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.
Судом встановлено, що протягом січня - квітня 2022 року позивач поставив відповідачу електричну енергію, а також компенсував послуги за її розподіл на суму 3 216 925,30 грн, що підтверджується:
- рахунком за січень 2022 року №07001220119 від 09.02.2022 за електроенергію на суму 914 596,62 грн, рахунком за січень 2022 року №07001220129 від 09.02.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 129 236,39 грн;
- рахунком за лютий 2022 року №07001220219 від 14.03.2022 за електроенергію на суму 650 827,45 грн, рахунком за лютий 2022 року №07001220229 від 14.03.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 112 094,71 грн;
- рахунком за березень 2022 року №07001220319 від 13.04.2022 за електроенергію на суму 356 209,13 грн, рахунком за березень 2022 року №07001220329 від 13.04.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 57 216,11 грн;
- рахунком за квітень 2022 року №07001220419 від 10.05.2022 за електроенергію на суму 855 399,83 грн, рахунком за квітень 2022 року №07001220429 від 10.05.2022 за послуги з розподілу електроенергії на суму 141 345,06 грн.
Вказані рахунки були направлені на електронну пошту відповідача, зазначену у договорі та додаткових угодах до нього, що відповідає вимогам п. 13.7 договору в редакції додаткової угоди від 24.12.2020 № 7.
Доказів оплати вказаних рахунків матеріали справи не містять.
Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що сплатив частину заборгованості за договором, тому станом на 08.11.2022 розмір заборгованості становить 779 804,50 грн.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач надає копії платіжних доручень, в яких призначенням платежу зазначено «сплата постачання електричної енергії згідно з договором №39/2018-Е від 18.12.2018», проте без конкретизації, за який період здійснюється оплата.
Відповідно до положень пунктів 3.1 та п.3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.
У постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі № 911/2630/18, зазначено, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов'язання, зокрема, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені.
Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.
Таким чином, заповнення реквізиту призначення платежу платіжного доручення належить виключно платнику, водночас, отримувач коштів, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Позивач зазначав, що платіжні доручення, долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву, свідчать про зменшення розміру заборгованості за електричну енергію, що була поставлена у 2021 році, але не стосується періоду, заборгованість за який є предметом розгляду даної справи.
Отже, надані відповідачем платіжні доручення на підтвердження сплати ним позивачу заборгованості не місять конкретних періодів та дат, згідно яких здійснювалися зазначені платежі, тому, виходячи з умов Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та ст. 534 Цивільного кодексу України, зазначені платежі правомірно могли зараховуватися позивачем в рахунок погашення існуючої заборгованості відповідача відповідно до черговості її виникнення.
Доказів сплати відповідачем заборгованості за період з січня по квітень 2022 року включно матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.ст.80, 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за поставлену електричну енергію та компенсацію послуг з розподілу електричної енергії у розмірі 3 216 925,30 грн.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 607 586,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 382 827,03 грн, 21% річних - 319 974,86 грн.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
Згідно з п. 9.3 договору в редакції додаткової угоди №6 від 30.09.2020 постачальник та споживач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, встановили, що за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором, в тому числі, у випадках порушення споживачем строків розрахунків з постачальником, винна сторона сплачує 21% річних від простроченої суми за кожен день порушення виконання відповідного грошового зобовязання, починаючи з 4 банківського дня з дати рахунку на оплату електричної енергії.
Отже, суд враховує, що умовами договору сторони, серед іншого, збільшили розмір відсотків річних, які підлягають нарахуванню відповідно до ст.625 ЦК України до 21%.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 21 % річних, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 607 586,97 грн.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 5.8 договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2019 сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що визначається цим договором та зазначається в комерційній пропозиції.
Відповідно до розділу 9 комерційної пропозиції в редакції додаткової угоди від 21.06.2019 №1 до договору, в разі несвоєчасних розрахунків за отриману електричну енергію, споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожен день прострочення такого платежу.
Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що розрахунок є вірним, а вимога позивача про стягнення 607 586,97 грн. пені правомірною.
Заперечуючи проти стягнення неустойки відповідач посилався на існування форс-мажорних обставин, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 бід, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Частина 2 ст. 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Отже, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.10.2022 року у справі № 927/25/21.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором №39/2018-Е від 18.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу, який б підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати електричної енергії, у зв'язку з чим суд вважає, що відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними.
Існування листа ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором №39/2018-Е від 18.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу щодо неможливості виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманої електричної енергії, а відтак вказаний лист не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором.
Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов'язання перед позивачем.
За вказаних обставин, відповідачем не доведено тих обставин, на які він посилається у якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач належних доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах даної справи та положеннях законодавства.
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.
Керуючись статтями 226, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «КИЇВСЬКИЙ МАРГАРИНОВИЙ ЗАВОД» (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 3, код 00333581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА ЕЛЕКТРИЧНА КОМПАНІЯ» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 11, код 36530971) заборгованість у розмірі 3 216 925 (три мільйона двісті шістнадцять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн 30 коп., інфляційні нарахування в розмірі 382 827 (триста вісімдесят дві тисячі вісімсот двадцять сім) грн 03 коп., пеню в розмірі 607 586 (шістсот сім тисяч п'ятсот вісімдесят шість) грн 97 коп., 21% річних в розмірі 319 974 (триста дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн 86 коп. та судовий збір у розмірі 67 909 (шістдесят сім тисяч дев'ятсот дев'ять) грн 72 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022
Суддя Владислав ДЕМИДОВ