ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/21250/21 пров. № А/857/12873/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Кушнерика М.П.
з участю секретаря судового засідання Рибачука А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року (суддя першої інстанції Качур Р.П., м. Львів, повний текст складено 28.07.2022)
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання з 26 лютого 2020 року по 24 жовтня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/2950/16 про поновлення позивача на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України; стягнення на його користь середньої заробітної плати за час затримки (з 26 лютого 2020 року по 24 жовтня 2021 року) виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/2950/16 про поновлення на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України в розмірі 7681834,55 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу в органах прокуратури. Наказом Генерального прокурора України № 359-вк позивача звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 813/2950/16 поновлено позивача на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 01.09.2016. На виконання цього рішення наказом Генерального прокурора № 372к позивача поновлено з 01.09.2016 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону. Стверджує, що наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону № 694к від 25.10.2021 позивачу визначено робоче місце. Позивач вважає, що має право на стягнення середньої заробітної плати за час затримки (з 26 лютого 2020 року по 24 жовтня 2021 року). Повідомив, що 08.11.2021 відповідач-1 надав відповідь на заяву позивача, у якій вказав, що питання виплати середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника має вирішуватись судом. Відтак, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 залучено до участі у справі у якості співвідповідача Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - відповідач-2) та виключено її з числа третіх осіб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/2950/16 в сумі 568553 гривні 70 коп на користь ОСОБА_1 .. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду в частині відмови в позові. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки неправильно обрахував суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на його користь. Так, суд при застосуванні коефіцієнту підвищення посадового окладу з 26 березня 2020 року застосував посадовий оклад в сумі 44142 грн, а не 52970, 40 грн. Також апелянт вважає протиправним незастовування з 12 грудня 2020 року коефіцієнту підвищення посадового окладу, вже застосованого до цієї дати. Апелянт вказав, що суд першої інстанції неправильно обрахував коефіцієнт підвищення посадового окладу з 26 лютого по 25 березня 2020 року в розмірі 4.09, а не 11.68. Із 20 березня 2020 року суд безпідставно застосував коефіціент підвищення посадового окладу в розмірі 1.22, а не 17.04. Отже, апелянт вважає, що позов підлягає до повного задоволення та стягнення на його користь 7681834, 55 грн.
Із таким судовим рішенням також не погодився відповідач й подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що відсутні докази, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України та умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність. Апелянт зауважив, що на виконання рішень судів наказом Генерального прокурора від 12 жовтня 2021 року №372 к скасовано наказ Генерального прокурора від 31 серпня 2016 року №250-вк про звільнення ОСОБА_1 з посади та поновлено позивача з 1 вересня 2016 року. Отже, рішення суду є виконаним. Також Офіс Генерального прокурора вказав, що суд при визначенні розміру середньої заробітної палати, що підлягає стягненню на користь позивача, не врахував, що пункт 10 Порядку № 100 виключено Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100» від 09.12.2020 №1213, яка набрала чинності 12.12.2020. Отже відсутні підстави для застосування коефіціенту підвищення. Також апелянт звернув увагу суду на те, що прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи суперечить вимогам Закону № 113-ІХ. Крім того, відповідач зауважив, що позивач до звільнення проходив службу і отримував грошове забезпечення у військовій прокуратурі Західного регіону України, яка є розпорядником нижчого рівня і самостійно приймає рішення щодо фінансових зобов'язань, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення коштів саме з Офісу Генерального прокурора.
Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону подала відзив в порядку ст. 304 КАС України. Вказала, що є підстави для скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Позивач у судовому засіданні підтримав власну апеляційну скаргу з підстав , що в ній викладені, та заперечив щодо задоволення апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора.
Представник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону Гончар Б.С. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та пояснив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі з підстав, що викладені в апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора.
У судове засідання представник Генерального прокурора повторно не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи шляхом надсилання електронної судової повістки на офіційну зареєстровану у встановленому порядку електронну адресу відповідача, що підтверджено відповідною довідкою про доставку електронного листа від 09.12.2022.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 08.08.2012 № 951к позивача призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері з 15.08.2012 року.
Наказом Генерального прокурора України від 28.08.2014 № 1194к позивача призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України.
Наказом Генерального прокурора України від 03.09.2014 № 1246к позивача звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 02.09.2014 року у зв'язку із вступом на військову службу.
Наказом Генерального прокурора України від 03.09.2014 № 8-вк позивача призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України з 03.09.2014 року.
Наказом Генерального прокурора України від 13.12.2014 № 35-вк позивача увільнено від тимчасового виконання службових обов'язків за посадою заступника начальника управління за додержанням законів об'єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури Південного регіону України.
Наказом ТВО військового прокурора Західного регіону України від 29.12.2014 № 990к позивач приступив до виконання обов'язків першого заступника військового прокурора Західного регіону України.
Наказом Генерального прокурора України від 14.01.2015 № 04-вк на позивача тимчасово покладено виконання обов'язків військового прокурора Західного регіону України.
Генеральною прокуратурою України 31.03.2015 затверджено висновок службового розслідування, згідно якого встановлено, що підстав для застосування до першого заступника військового прокурора Західного регіону України полковника юстиції ОСОБА_1 обмежень встановлених Законом України «Про очищення влади» не встановлено.
Наказом Генерального прокурора України від 31.08.2016 року № 359-вк, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», вимогами Закону України «Про очищення влади», звільнено полковника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 31 серпня 2016 року № 359-вк про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 01 вересня 2016 року. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100), з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено абзац 4 на сторінці 9 мотивувальної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020, замінивши слова довідці про результати вивчення особової справи позивача на слова лист Міністерства юстиції України від 01.08.2016 № 456/12/25-16 та викладено абзац 5 на сторінці 9 мотивувальної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в такій редакції: Надаючи оцінку аргументам позивача щодо незаконності звільнення в період його тимчасової непрацездатності, суд зазначає, що позивача звільнено не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з підстав, передбачених Законом України № 1682-VII. Відтак, гарантія, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України не поширюється на такі випадки звільнення особи, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в частині зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті і в цій частині в задоволенні позову відмовлено. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 813/2950/16 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 813/2950/16 у частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України за час вимушеного прогулу скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 813/2950/16 залишено без змін.
На виконання вищевказаних судових рішень наказом Офісу Генерального прокурора № 372к від 12.10.2021 наказ Генерального прокурора України від 31 серпня 2016 року № 359-вк про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 01 вересня 2016 року (а.с. 15).
Наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону № 694к від 25.10.2021 першому заступнику військового прокурора Західного регіону України Парамонову Євгену Вікторовичу тимчасово визначено робоче місце у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону (м. Львів, вул. Клепарівська, 20, каб. 19) (а.с. 16).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.10.2021, якій просив здійснити нарахування і виплату йому середньої заробітної плати за час затримки виконання Офісом Генерального прокурора рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 813/2950/16 про поновлення його на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України (а.с. 11-12).
Листом від 26.10.2021 № 27/3-3908вих-21 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що наказом Генерального прокурора від 05.05.2020 № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері» зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 22.02.2021 № 45, який набрав чинності з 11.09.2020, перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» у «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також наказом Генерального прокурора від 28.02.2020 № 12ш, який набрав чинності з 11.09.2020, затверджено структуру та штатний розпис Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури). Проінформовано позивача про те, що атестація прокурорів - це встановлена розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону та Порядком від 03.10.2019 № 221 процедура атестація прокурорів Генеральної прокуратури, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, місцевих прокуратур та військових прокуратур.
При цьому грошове забезпечення позивачу з дня поновлення судом на посаді виплачено не було.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Такий висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 813/2950/16 в частині поновлення позивача на роботі в органах прокуратури підлягало негайному виконанню.
Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 вказав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач поновлений на роботі рішенням суду від 26.02.2020 у справі № 813/2950/16, що у відповідній частині допущено до негайного виконання.
На виконання вказаного рішення суду Генеральним прокурором 12.10.2021 було видано наказ № 372 к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 1 вересня 2016 року.
Отже, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягала у несвоєчасному виконані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 813/2950/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України.
Враховуючи викладене, є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з наступного дня після винесення судом рішення у відповідності до ст. 24-1 Кодексу законів про працю України - з 27 лютого 2020 року до 12 жовтня 2021 року.
При цьому апеляційний суд зазначає, що доводи Офісу Генерального прокурора про безпідставність обрахування періоду затримки виконання рішення до 25 жовтня 2021 року є доречними, оскільки позивач вважається поновленим на посаді саме з моменту видачі Генеральним прокурором наказу про це. У даному випадку ця подія відбулася саме 12 жовтня 2021 року. Отже, цього дня термін затримки був припинений.
Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачами не надано.
Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно визнав доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.
Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку, апеляційний суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому пункт 10 Порядку №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлював, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 13.05.2021 у справі № 826/8588/18 .
Згідно довідки про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення № 359 від 17.08.2020, середньоденне грошове забезпечення позивача до його звільнення з посади становило 754,02 грн ( том 1 а.с. 61).
Сторони не оспорюють цього показника, отже судом такий приймається як вірно визначений .
При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування положень пункту 10 Порядку № 100 в частині обчислення розміру середнього заробітку позивача з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.
Разом з цим, суд враховує, що положення пункту 10 Порядку №100 виключено постановою КМ України від 09.12.2020 № 1213, що набрала чинності 12.12.2020.
Отже, з 12.12.2020 правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 340/588/20.
За наведених обставин обчислення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у період з 27.02.2020 до 11.12.2020 (289днів) належить проводити виходячи із середньомісячної заробітної плати з урахуванням коефіцієнта підвищення, а з 12.12.2020 до 12.10.2021 (293 дні) без урахування коефіцієнта підвищення.
При визначенні коефіцієнтів у період з 26.02.2020 по 11.12.2020 суд враховує, що згідно довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфера Західного регіону №601 від 30 грудня 2020 року, посадовий оклад ОСОБА_1 перед звільненням з посади складав 3108 грн (том 1 а.с. 10) .
Сторони не оспорюють вказаний показник, отже такий береться судом за основу.
Як видно з довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону № 174 від 31 травня 2022 року посадовий оклад на посаді першого заступника прокурора з 10.08.2019 складав 8870 грн (том 1 а.с. 217) і у майбутньому не збільшувався, що відповідає Постанові Кабінету міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами та доповненнями).
Отже, коефіціент підвищення складає 2,85 (8870 грн/ 3108 грн) .
Таким чином розмір середньоденного забезпечення в сумі 754, 02 грн слід помножити на коефіціент підвищення 2.85 й відповідно розмір середньоденного забезпечення складатиме 2148, 96 грн.
Відповідно за період затримки з 27.02.2020 до 11.12.2020 року 289 календарних днів середній заробіток складатиме 621048, 57 грн. ( 2148, 96 грн х 289 дні) .
Із 12.12.2020 до 12.10.2021 (293 дні) середній заробіток складатиме 220927,86 грн ( 754, 02 грн х 293 дні).
Отже, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складатиме 621048, 57 грн + 220927, 86 грн .
При цьому апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції про необхідність застосування коефіціента підвищення посадових окладів працівників органів прокуратури відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 N 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», якою з 16.01.2020 затверджено схеми посадових окладів прокурорів, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та Рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 безпідставними, виходячи з наступного.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим, внесено ряд змін до Закону № 1697-VII, зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури замінено відповідно на Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури . Запроваджено обов'язкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з пунктом 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Абзацом 3 пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до пункту 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Згідно постанови Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 826/17798/14 прокурори, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII. Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов'язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені / оновлені прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.»
У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19, від 20 січня 2022 року справа № 826/17709/14.
Враховуючи викладене, оскільки на момент поновлення позивача на посаді, останній не пройшов атестацію і не був переведений у новоутворені органи прокуратури, підстав для застосування визначених законодавством нових окладів для обрахування коефіціенту підвищення немає.
При цьому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення грошового забезпечення саме з Офісу Генерального прокурора, оскільки в розумінні ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» саме Генеральний прокурор є суб'єктом призначення і звільнення прокурорів з адміністративних посад (в даному випадку заступника військового прокурора Західного регіону України), а відтак є тим уповноваженим органом, який у разі затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, виплачує середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/2950/16 з 27.02.2020 до 11.12.2020 року 621048,57 грн та за період із 12.12.2020 до 12.10.2021 року 220927,86 грн.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла до висновку про те, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, викладені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а тому його необхідно скасувати та прийняти нове - про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/2950/16 в сумі 2 283 898 грн 68 коп на користь ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 27.12.2022.