ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 595/690/22 пров. № А/857/12871/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.
за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільської області,
на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 серпня 2022 року (суддя - Содомора Р.О., час ухвалення - не зазначений, місце ухвалення - м.Бучач, дата складання повного тексту - не зазначена),
в адміністративній справі №595/690/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільської області,
про скасування постанови,
встановив:
У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив: 1) скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАВ №071309 від 19.06.2022, згідно якої на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн згідно ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 та ч.1 ст.121 КУпАП та провадження у справі закрити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовних вимог не визнав. Просив у задоволенні позовну відмовити через його безпідставність.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22.08.2022 року адміністративний позов задоволено. Поновлено строк на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення серії БАВ № 071309 від 19.06.2022 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП. Скасовано постанову серії БАВ № 071309, винесену 19.06.2022 року, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, і закрито справу про адміністративне правопорушення.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, всупереч об'єктивним обставинам, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що пропуск позивачем строку звернення до суду є абсолютно непідтвердженим. Також судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що при винесенні постанови позивач не висловлював жодних заперечень стосовно притягнення його до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст.268 КУпАП позивач не скористався своїм правом заявляти клопотання, давати пояснення та подавати докази, по факту скоєння адміністративного правопорушення, що свідчить про визнання ним своєї вини та згоду з притягненням до адміністративної відповідальності. Твердить апелянт, що позивач дійсно допустив порушення ПДР та норм КУпАП, тому оскаржувану постанову винесено працівником поліції у межах повноважень та у суворому дотриманні закону, а рішення суду першої інстанції винесено всупереч об'єктивним обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також стверджуємо, що оцінку доказів проведено односторонньо без врахування позиції органу поліції.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 22.08.2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, жодних заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином усі були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі від 19.06.2022 року серії БАВ №071309, складеної поліцейським відділенням поліції №2 (м. Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області Стасів Р., визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч.1,5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, зокрема в тому, 19.06.2022 року близько 00 год. 50 хв., керуючи транспортним засобом ВАЗ 21103 д.н.з. НОМЕР_1 , в смт.Золотий Потік по вул.Д.Галицького, не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, керував транспортним засобом без ременя безпеки, чим порушив п.2.1 "г", п. 2.3 "в" ПДР, у зв'язку з чим на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. (а.с. 5).
Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи у вказаній справі рішення, суд першої інстанції дійшов висновків, що строк на оскарження постанови відповідача підлягає поновленню, а постанова БАВ № 071309 від 19.06.2022 року про накладення адміністративного стягнення - скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення, оскільки відповідач не довів правомірності прийнятої постанови.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1 "г" ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно пп."в" п.2.3 ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Як визначено ч.1 ст.121 КУпАП, керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною до ч.5 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.126 КУпАП).
Згідно ч.2 ст.36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як видно зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху відповідними доказами.
Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач надав суду диск відеофіксації щодо документування обставин у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.
Отже, вказаний відеозапис судом розцінюється як неналежний та недостатній доказ вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1,5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, за обставин, вказаних в оскаржуваному рішенні відповідача.
На підставі встановлених у справі фактичних обставин судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин порушення позивачем законодавства про дорожній рух, зокрема, про вчинення порушень ПДР України, визначених п.2.1 "г", п. 2.3 "в" ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1,5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об'єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів не надано.
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача, окрім самої оскарженої постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення.
З врахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1,5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, а отже постанова серії БАВ № 071309 від 19.06.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1,5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, то як достовірно встановлено судом, оскаржувану постанову відповідача позивач отримав 19.06.2022 року, проте згідно довідки №340, виданої військовою частиною 01.06.2022 (а.с. 10), ОСОБА_1 з 28.02.2022 року по теперішній час перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано вважав, що строк на її оскарження підлягає поновленню.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільської області - залишити без задоволення.
Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 серпня 2022 року в адміністративній справі №595/690/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільської області про скасування постанови - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови суду складено 26.12.2022 року