ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 570/2614/22 пров. № А/857/14440/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Сидоренко С.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не вказано,
ВСТАНОВИВ:
17 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року в справі про адміністративне правопорушення, якою його визнано винним за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень, та закрити справу про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем стосовно нього складено постанову про накладення штрафу за адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, за керування транспортним засобом по смузі для спецтранспорту. Вважає цю постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки правопорушення не вчиняв, а в оскаржуваній постанові вказаний транспортний засіб, яким він не керував. Зазначає, що дорожніх знаків 5.8 чи 5.11 по ходу його руху не було, також не було відповідної дорожньої розмітки.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 06 вересня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представник відповідача у відзиві на адміністративний позов надала суду докази правомірності винесеної постанови, зокрема: CD - диск із відеозаписом події, яка відбулася. Зокрема, із вказаного відеозапису вбачається, що автомобіль позивача здійснив рух по смузі для спецтранспорту. Позивач визнав свою вину у вчиненому правопорушенні та вказав, що рухався по смузі для спеціального транспорту, не маючи спеціального дозволу на рух по вказаній смузі. Суд першої інстанції вважав що описка в назві транспортного засобу, вказана в оскаржуваній постанові, не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію, та не є підставою для задоволення позовних вимог. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанова інспектора поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП є законною.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що рухався іншим транспортним засобом, ніж той, що вказаний у постанові, а саме DAF XF 460 BK5675CB, до товариства «Агромат», яке є власником SCANIA R400 KA5665BM, жодного відношення не має. Вказує, що суд першої інстанції невірно оцінив цю обставину, вказавши, що вона не має значення для розгляду справи, незважаючи на імперативні приписи ст. 281 КУпАП, які передбачають зазначення у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення дорожнього руху та паркування, зокрема, відомостей про транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак). Зазначає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР України не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє його від доведення його правомірності.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 19 липня 2022 року відповідачем стосовно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕАР № 5633590 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови, 19 липня 2022 року об 11 годині 58 хвилин в м. Київ, проспект Перемоги, 140, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом SCANIA R400 KA5665BM, здійснив рух по смузі для спецтранспорту, ЗСУ, чим порушив п. 17.1 Правил дорожнього руху - на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі (а.с.5).
Позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Стосовно порушення позивачем п. 17.1 ПДР України, колегія суддів зазначає наступне.
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року, за твердженням відповідача, відбулось через допущений позивачем 19 липня 2022 року об 11 годині 58 хвилин в м. Київ, проспект Перемоги, 140, ОСОБА_2 , під час керування транспортним засобом SCANIA R400 KA5665BM, рух по смузі для спецтранспорту ЗСУ, що є порушенням п. 17.1 ПДР.
Згідно з п. 17.1. ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.
Частиною 3 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність зa ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказано, що докази правомірності винесеної постанови надано представником відповідача у відзиві на адміністративний позов, зокрема: CD - диск із відеозаписом події, яка відбулася, з якого вбачається, що автомобіль позивача здійснив рух по смузі для спецтранспорту. Також вказано, що процедура розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення в тому числі і пояснення позивача було зафіксовано на нагрудний відеореєстратор інспектора.
Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Статтями 75, 76 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 122 КУпАП Департаментом патрульної поліції додано до відзиву на позовну заяву оптичний носій із відеозаписами (а.с.20).
Проте, колегія суддів зазначає, що на вищевказаних відеозаписах безпосередньо не зафіксовано події правопорушення, відеозаписи містять лише фрагменти процедури розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в графі 7 «до постанови додаються» постанови серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року відсутні будь-які відомості (а.с.5).
Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскарженій постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами статті 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а.
Таким чином, поданий до суду першої інстанції оптичний носій з відеозаписами є недопустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на такий доказ.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення транспортного засобу, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак) у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі вказано, що він рухався транспортним засобом DAF XF 460 BK5675CB, а не транспортним засобом SCANIA R400 KA5665BM, який вказаний у постанові. Також зазначено, що до товариства «Агромат», яке є власником SCANIA R400 KA5665BM, він жодного відношення не має.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що зазначення у постанові серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року транспортного засобу SCANIA R400 KA5665BM не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем порушено передбачений ч. 3 ст. 283 КУпАП, імперативний обов'язок щодо зазначення у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху транспортного засобу, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак).
Таким чином, постанова серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року є недостовірним доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки відомості, зазначені у ній, не відповідають фактичним обставинам справи.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Втім, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу винуватості позивача у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Інших належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанову серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити, оскільки вина позивача у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення не доведена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 вересня 2022 року у справі № 570/2614/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Постанову серії ЕАР № 5633590 від 19 липня 2022 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді 680 гривень штрафу за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП скасувати і справу про адміністративне правопорушення закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 27 грудня 2022 року.