ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/7624/21 пров. № А/857/12085/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року (суддя Матуляк Я.П., ухвалене у м.Івано-Франківську) у справі № 300/7624/21 за адміністративним позовом Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області в особі відділу з питань державногого архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Поляницької сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого обєкта, -
ВСТАНОВИВ:
25.11.2021 року Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області в особі відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Поляницької сільської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого об'єкта.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив позивач Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись на неповне зясування обставин справи судом першої інстанції та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 24.02.2022 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обгрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає перевіркою встановлено факт виконання ОСОБА_1 будівельних робіт з будівництва господарської споруди без поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, та у зв'язку з чим позивачем винесено припис з вимогою зупинити підготовчі та будівельні роботи, а також припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил з вимогою усунути порушення або отримати право на виконання будівельних робіт в термін до 01.09.2021. За наслідками проведеної перевірки щодо виконання вимог вказаних приписів, позивачем встановлено, що відповідачем не вчинено жодних дій спрямованих на їх виконання. В зв'язку із вищенаведеним та невиконанням вимог приписів ОСОБА_1 , позивач вважає, що слід зобов'язати відповідача привести у відповідність земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:002:3142 на урочищі Стаїщі с. Поляниця до попереднього стану, шляхом знесення самочинно збудованої господарської споруди.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх необгрунтованими та просить оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скари, відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі звернення гр. ОСОБА_2 від 31.05.2021, наказу “Про проведення позапланової перевірки” від 16.06.2021 за №02 та направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 16.06.2021 за №01/08-24, відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Поляницької сільської ради проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності на об'єкті будівництва, який розташований на земельній ділянці кадастровий помер 2611092001:22:002:3142, що знаходиться на урочищі Стаїщі, с.Поляниця (а.с.10-12).
Зазначеною перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 виконуються будівельні роботи з будівництва господарської споруди на земельній ділянці кадастровий номер 2611092001:22:002:3142, що знаходиться на урочищі Стаїщі, с.Поляниця, без поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, чим порушено п. 1 ч. 1 ст. 34, ч. 1,2 ст. 36 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.
Відтак, за результатами вказаної перевірки складено акт від 01.07.2021 за №01, протокол про адміністративне правопорушення від 01.07.2021, винесено припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 01.07.2021 та припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил з вимогою усунути виявлене порушення або отримати право на виконання будівельних робіт в термін до 01.09.2021.
На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 01.07.2021 позивачем винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 16.07.2021 за № 01/04, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.4 ст.96 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4 250 грн., який сплачено у повному обсязі.
В подальшому, 02.09.2021 згідно абз.6 п.7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (далі Порядок №553) на підставі наказу “Про проведення позапланової перевірки” від 01.09.2021 за №03, направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 02.09.2021 за №02/08-24, посадовими особами відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Поляницької сільської ради, проведено перевірку виконання вимог приписів від 01.07.2021.
Перевіркою встановлено невиконання ОСОБА_1 вимог приписів, чим порушено абз.4 п.14 Порядку №553, що відображено в акті перевірки від 06.09.2021 за №02 (а.с.48-69).
Таким чином, у зв'язку з виявленим порушенням, позивачем складено протокол про адміністративне правопорушення від 06.09.2021, за наслідками розгляду якого винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 14.09.2021 за № 02/05, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст.188-42 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн., який сплачено у повному обсязі.
Позивач враховуючи встановлення невиконання відповідачем вимог приписів від 01.07.2021, звернувся з вказаним позовом до суду та просить зобов'язати відповідача привести у відповідність земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:002:3142 на урочищі Стаїщі с. Поляниця до попереднього стану, шляхом знесення самочинно збудованої господарської споруди.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 9 Закону України “Про архітектурну діяльність” будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої - п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Слід зазначити, що наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Згідно частини другої статті 38 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” за рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, за результатами перевірки проведеної посадовими особами позивача 02.09.2021, встановлено, що вимоги приписів відповідачем не виконано.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідно до вимог частини першої статті 376 Цивільного кодексу України нерухоме майно вважається самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з трьох умов, а саме: 1) збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудоване або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) збудоване або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Разом з тим, збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, а саме: 1) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; 2) якщо така забудова порушує права інших осіб; 3) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; 4) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що можливість знесення самочинного будівництва закон пов'язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням припису.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України для задоволення позову про зобов'язання знести самочинне будівництво необхідно встановити наявність таких фактів як: неможливість перебудови об'єкту; або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Однак позивачем не надано доказів неможливості перебудови об'єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Також, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Разом з тим, рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє.
Слід зазначити, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі №814/2645/15 та від 31 липня 2018 року у справі №813/6426/14.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно роз'яснень Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №6 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)” у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).
Також в пункті 24 вказаної Постанови №6 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)” визначено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
Колегія суддів вважає, що з аналізу матеріалів справи судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем під час судового розгляду справи не надано належних і допустимих доказів, що безумовно свідчили б про виконання відповідачем будівельних робіт всупереч інтересам держави чи суспільства, з істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб. Також матеріали справи не містять доказів неможливості перебудови об'єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що доводи позивача (апелянта) щодо істотних порушень відповідачем будівельних норм і стандартів та інтересів ОСОБА_2 , спростовуються актом обстеження від 20.02.2022 (а.с.149).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, у своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання “справедливого балансу” між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що публічно-правовий характер діяльності позивача спрямований на забезпечення принципу законності у сфері містобудування. Проте, досягатися він повинен не за рахунок порушення чи створення загрози порушення інших охоронюваних законом інтересів.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач всупереч законодавчо передбаченого принципу пропорційності намагається застосувати до відповідача такий захід впливу, що очевидно не відповідає балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких спрямована вимога про знесення самочинного будівництва, що вказує на безпідставність позовних вимог, а відтак судом підставно відмовлено в задоволенні позову.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував ту обставину, що ОСОБА_1 вживаються заходи спрямовані на усунення порушень, однак зважаючи на тривалість процедур переоформлення земельних ділянок, з метою створення законодавчих передумов для можливості подання повідомлення про початок будівельних робіт, вказані дії неможливо було вчинити в повному обсязі в строк встановлений приписом. Відтак такі дії тривали і на час розгляду справи судом першої інстанції, що підтверджується наданими відповідачем копіями документів: проектної документації; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та прцесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року у справі № 300/7624/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель