ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/8809/21 пров. № А/857/12809/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року (суддя - Осташ А.В., час ухвалення - 16:01 год., місце ухвалення - м.Тернопіль, дата складання повного тексту - 18.02.2022р.),
в адміністративній справі №500/8809/21 за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - СРУ ДПС України), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність СРУ ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки; 2) зобов'язати СРУ ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач виразив незгоду з доводами та аргументами відповідачів та в суді першої інстанції надав своє спростування, подавши відповідь на відзив.
Відповідач до суду першої інстанції подав заперечення на відповідь на відзив в якому наголосив на безпідставності позовних вимог.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді судового збору сплаченого при поданні позову в сумі 908 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції від 17 лютого 2022 року не погодився відповідач СРУ ДПС України та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що прирівняння прав військовослужбовців, які займали посади в прикордонних оперативно-розшукових відділеннях оперативно-розшукових відділів до військовослужбовців, які займали посади в інших підрозділах оперативно-розшукових відділів є недоречним, оскільки не відповідає чітко сформульованому законодавству.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 17 лютого 2022 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив службу в Державній прикордонній службі України на різних посадах оперативних підрозділів з 01.03.2015 по 01.03.2020, а саме:
- в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України - на посаді оперуповноваженого прикордонного оперативно-розшукового відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » III категорії (тип Б) з 01.03.2015 по 05.05.2016;
- в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України: на посаді офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (м.д. н.п. Харків) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України в період з 05.05.2016 по 29.03.2017;
- на посаді офіцера (оперуповноваженого) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (м.д. н.п. Харків) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України в період з 29.03.2017 по 28.02.2020.
В період з 28.02.2020 по 01.03.2020 Позивач перебував у розпорядженні начальника Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (а.с. 39-41).
Відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28.02.2020 №131-ОС старший лейтенант ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України у зв'язку з звільненням в запас з 01.03.2020 (а.с. 12-13).
04.10.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про нарахування та виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015-2020 роки (а.с. 9).
Заявнику надано відповідь від 25.10.2021 про те, що заяву задовольнити неможливо, оскільки в особливий період надання цієї додаткової відпустки припинено, а виплата грошової компенсації за її невикористання не передбачена законодавством (а.с. 10-11).
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував на посаді, яка надає право на щорічну додаткову відпустку, передбачену п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ від 01.08.2012 №702, тому відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2015-2020 роки.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5.
Додаток 2 до вказаної постанови містить перелік військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку.
Як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог апелянт (відповідач) зазначає, що посади на яких працював позивач не відносяться до посад згідно переліку №702, щодо цього, апеляційний суд зазначає наступне.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що до переліку посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку згідно Переліку 702, належать у прикордонних оперативно-розшукових відділеннях (групах), посади: начальник прикордонного оперативно-розшукового відділення (групи), старший оперуповноважений, оперуповноважений.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України на посаді оперуповноваженого прикордонного оперативно-розшукового відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » III категорії (тип Б) з 01.03.2015 по 05.05.2016; в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України: на посаді офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (м.д. н.п. Харків) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України в період з 05.05.2016 по 29.03.2017; на посаді офіцера (оперуповноваженого) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (м.д. н.п. Харків) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України в період з 29.03.2017 по 28.02.2020.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивача звільнено з військової служби в запас з посади «офіцер (оперуповноважений) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п.Харків) оперативно-розшукового управління».
Відповідач як на підставу апеляційного оскарження зазначив, що посада «оперуповноваженого у прикордонних оперативно-розшукових відділеннях (групах)» не є тотожною до посади «оперуповноваженого оперативно-розшукового відділу» і таке прирівняння не є доречним та не відповідає чітко сформульованому законодавству, оскільки прикордонне оперативно-розшукове відділення є одним, серед інших, структурних підрозділів оперативно-розшукового відділу.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу відповідача, що зазначені посилання є недоречними, оскільки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позаяк прикордонне оперативно-розшукове відділення в якому працював позивач є структурним підрозділом оперативно-розшукового відділу, то відповідно, зазначена посада позивача - «офіцер (оперуповноважений) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п.Харків) оперативно-розшукового управління» входить до Переліку №702.
З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції, що позивач перебував на посаді, яка надає право на щорічну додаткову відпустку, передбачену п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, іншого відповідачем не доведено.
Тому аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та наведених вище висновків суду не спростовують.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (ч.21 ст.10-1 Закону № 2011-XII).
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон Про оборону України).
Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації дійсно припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки.
В даному контексті слід зазначити, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу відповідача, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає позбавлення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Зазначена правова, в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Судова колегія наголошує, що у разі невикористання щорічної додаткової відпустки протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою №702 за 2015-2020 роки.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.
В даному контексті слід зазначити, що постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Дійсно, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 №702, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Також, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання відповідача про те, що позивач не надав доказів того, що щорічна додаткова відпустка йому не надавалась під час проходження служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України за період з 01.03.2015 по 05.05.2016, оскільки відділ прикордонної служби Тимофіївка ІІІ категорії (тип Б) НОМЕР_3 прикордонного загону входить в підпорядкування Начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби, а тому, окружний суд підставно зазначив, що у віданні відповідача повинна бути наявна дана інформація, проте, доказів нарахування та виплати позивачу компенсації за додаткову відпустку або використання даної відпустки під час проходження служби, відповідачем до суду не подано.
З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2015-2020 роки, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року в адміністративній справі №500/8809/21 за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль