ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 рокуСправа № 500/2532/22 пров. № А/857/12179/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року (суддя Осташ А.В., м.Тернопіль, повний текст складено 27 липня 2022 року), -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім.І.Франка (у подальшому селянської спілки ім.І.Франка, Товариство з обмеженою відповідальністю ім.І.Франка (далі - Колгосп, СС, ТОВ відповідно) із 01.03.1991 по 30.04.2001, у Приватному Агропромисловому підприємстві «Медобори» (далі - ПАП) із 20.05.2002 по 31.07.2002 та із 25.05.2003 по 31.07.2003 (всього 10 років 06 місяців та 19 днів);
зобов'язати ГУПФ зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім.І.Франка (у подальшому СС, ТОВ) із 01.03.1991 по 30.04.2001, у ПАП із 20.05.2002 по 31.07.2002 2 та із 25.05.2003 по 31.07.2003 та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) з дати досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку - з 20.11.2021.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що у зв'язку із розбіжностями відомостей, які містяться в архівних довідках, а саме ім'я та по батькові не збігаються з тими даними, які зазначені у паспорті, спірні періоди роботи позивача не можуть бути зараховані до стажу для призначення пенсії.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що не всі недоліки записів у трудовій книжці та в довідках, можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у ній. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудових книжках.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 28.01.2022 позивач звернулась до ГУПФ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону 1058-IV.
Відповідач листом від 07.02.2022 повідомив позивачку про те, що ними прийнято рішення про відмову їй у призначені пенсії за віком через недостатність страхового стажу. Обґрунтував тим, що за документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.06.1981, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка, що суперечить вимогам «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України (далі - МЮУ), Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (зареєстровано в МЮУ 17.08.1993 за №110; далі - Інструкція) та не зараховано періоди роботи в Колгоспі 1991-2003 роки згідно довідок від 26.11.2021 №818 та №19, оскільки по батькові заявниці не відповідає паспортним даним громадянина України НОМЕР_2 від 28.01.2000.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закон №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV).
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 1 частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Записами трудової книжки ОСОБА_2 від 29.06.1981 НОМЕР_1 підтверджується факт її роботи в колгоспі ім. І.Франка, СС та ТОВ за період з 1991-2000, та з 2000 по жовтень 2001, з червня 2002 по липень 2002, з червня 2003 по липень 2003, підтверджується архівними довідками про трудовий стаж від 26.11.2021 №№№818, 819 та 820.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не зарахував до загального страхового стажу період роботи згідно із трудової книжки, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка. Також, як вбачається з вищезгаданої відмови до страхового стажу не зараховано період роботи у Колгоспі 1991-2003 згідно довідок від 26.11.2021 №№818, 819, оскільки по батькові заявниці не відповідає паспортним даним громадянина України НОМЕР_2 від 28.01.2000.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як встановлено судом спірні періоди роботи позивачки підтверджено відповідними записами в трудовій книжці, засвідчені підписами уповноважених осіб та містять відповідні печатками колгоспів, відтак відомості, які зазначені в трудовій книжці свідчать про те, що позивачка працювала у вказані періоди.
Разом із тим, суд зауважує, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Крім того, оскільки у позивачки наявна трудова книжка з відповідними записами про стаж роботи у спірний період, їй не потрібно додатково підтверджувати пільговий стаж роботи довідками з місця роботи або архівних установ.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що факт роботи ОСОБА_1 в період за 1991-2000 підтверджується архівною довідкою від 26.11.2021 №818, з березня 2000 по жовтень 2001 архівною довідкою від 26.11.2021 №819, за період з червня 2002 по липень 2002 та з червня 2003 по липень 2003 підтверджується архівною довідкою від 26.11.2021 №820.
При цьому, скорочення по-батькові позивачки в одній з архівних довідках від 26.11.2021 №819 за наявності належних записів в трудовій книжці, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення внутрішньої документації підприємства (зокрема, книг обліку трудового стажу та заробітку колгоспників).
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудових книжок та довідок. Відповідачем не взято до уваги, що не всі недоліки записів у трудовій книжці та в довідках, можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у ній. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудових книжках.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 лютого 2018 року у справі №677/277/17, 17 липня 2018 року у справі №220/989/17, 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17.
Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (зареєстрованою в МЮУ 27.12.2005 за №1566/11846; далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Водночас основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, зарахування до загального страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки від 29.06.1981 та зобов'язання призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - 20.11.2021.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 27 грудня 2022 року.