ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2022 рокуСправа № 460/3284/22 пров. № А/857/12771/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання - Юрченко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року (суддя Дуляницька С.М., м.Рівне, повний текст складено 10 червня 2022 року),
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - Головне управління) в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ відповідача «Про звільнення ОСОБА_1 » від 17.01.2022 №6-о (далі - Наказ №6-о);
поновити його на посаді начальника управління податкового аудиту Головного управління (далі - Посада);
стягнути з Головного управління середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.01.2022 по дату винесення рішення по справі.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги вказує, що звільнення було фактично зумовлене ініціативою роботодавця/суб'єкта призначення, а не працівника, чи угодою сторін. Зазначає, що відповідач позбавив позивача права на відкликання своєї заяви про звільнення, і, крім того, звільнив його у період тимчасової непрацездатності, що є самостійною підставою скасування оскаржуваного наказу.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного Наказу№6-о, тому підстави для визнання його незаконним та поновлення позивача на посаді відсутні.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що з 19.01.2021 ОСОБА_1 перебував на Посаді (т.1 а.с.16-19).
З долученої до матеріалів справи копії заяви позивача від 17.01.2022, адресованої в.о.начальника Головного управління В.Грабовому, вбачається, що ОСОБА_1 просив звільнити його з займаної Посади 18.01.2022 за згодою сторін. Заява написана ОСОБА_1 власноручно та містить його підпис. На заяві також є підпис про її погодження заступником начальника Головного управління З. Хоній. Крім цього, на заяві є резолюція в.о.начальника Головного управління В.Грабового «до наказу» (т.1 а.с.85).
17.01.2022 в.о.начальника Головного управління Грабовий В.В. підписав Наказ №6-о. Цим наказом звільнено ОСОБА_1 18.01.2022 з Посади за угодою сторін, згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII). Підставою Наказу №6-о зазначено заяву ОСОБА_1 (т.1 а.с.80).
Зазначений Наказ №6-о погоджено заступником начальника З.Хоній - 17.01.2022, начальником відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Т.Чміль - 17.01.2022, начальником організаційно-розпорядчого управління С.Кисельовою - 17.01.2022, начальником управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головним бухгалтером Л.Мартинюк - 17.01.2022, начальником юридичного відділу - Н.Кузьмич - 17.01.2022, завідувачем сектору з питань запобігання та виявлення корупції - П.Єврушенко - 17.01.2022 (т.1 а.с.80 зворот).
Зі спірним Наказом позивач ознайомився 17.01.2022, в цей же день отримав копію наказу, про що свідчить особистий надпис позивача на звороті наказу, та не заперечувалось останнім під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції (т.1 а.с.80, зворот).
18.01.2022 на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) відповідачем направлено листа від 18.01.2022 №325/6/17-00-11-115 від 18.01.2022, в якому повідомило про необхідність з'явитися до відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу для отримання трудової книжки. В додатках до листа значиться завірена копія Наказу №6-о . Вказаний лист був направлений позивачу рекомендованим поштовим відправленням 18.01.2022 та отриманий останнім 25.01.2022 (т.1 а.с.81 на звороті).
Трудову книжку позивач отримав особисто 18.01.2022, про що свідчить підпис в книзі обліку трудових книжок і вкладів до них (т.1 а.с.82-83).
Як вбачається з копії епікризу (історія хвороби 701) ОСОБА_1 з 18 по 21.01.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні № 1 для хворих на інфаркт міокарда Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради (т.1 а.с.23-24)
Разом з тим, 17.01.2022 ОСОБА_1 підписав адресовану в.о.начальника Головного управління Грабовому В.В. заяву про відкликання заяви про звільнення. В такій заяві зазначено наступне: « 17.01.2022 в.о. начальника Головного управління В. Грабовим було викликано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для повідомлення термінової інформації від керівництва Державної податкової служби України (далі - ДПС). Прибувши, в.о.начальника Головного управління В. Грабовий зазначив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (котрі одночасно перебували у кабінет), що надійшла вказівка негайно звільнити усе керівництво ОСОБА_3 (котрого було затримано посадовими особами ДБР за підозрою у вчиненні 04.01.2022 корупційного злочину), а відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 негайно слід написати заяви про звільнення. При цьому варто наголосити, що в.о. начальника Головного управління В. Грабовим було вчинено значний психологічний тиск та примус (у т.ч. котрий значною мірою погіршив самопочуття), застосовані погрози щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й примушено таких до написання заяв про звільнення за частиною лругою статті 86 Закону №889-VIII. ОСОБА_1 зазначає, що сумлінно та добросовісно виконує покладені на нього обов'язки, без будь-яких корупційних складових, проступків тощо й бажає продовжувати свою працю професійного державного службовця на посаді начальника управління податкового аудиту Головного управління й жодних підстав звільнення ОСОБА_1 з ініціативи роботодавця немає. При цьому, зважаючи на тиск та примус в.о. начальника Головного управління В. Грабового на ОСОБА_1 й відсутність вільного волевиявлення та дійсної волі ОСОБА_1 на звільнення (у т.ч. під час написання заяви про звільнення від 17.01.2022 за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII) та фактичне намагання в.о. начальника Головного управління В. Грабовим звільнити ОСОБА_1 без законних правових підстав з ініціативи роботодавця/суб'єкта призначення (у т.ч. під видом звільнення «за угодою сторін»), ОСОБА_1 просить вважати такою, що відкликана подану останнім Заяву про звільнення від 17.01.2022 року (у т.ч. як така, що складена без вільного волевиявлення, під психологічним тиском) та не здійснювати звільнення ОСОБА_1 з займаної Посади» (а.с.21).
На підтвердження того, що зазначену заяву було направлено в.о.начальника Головного управління 17.01.2022, позивачем до матеріалів справи долучено копію накладної №2251439 кур'єрської служби GrandEX (а.с.18).
Фактично зазначене відправлення отримано уповноваженою особою Головного управління лише 15.02.2022 (а.с.22).
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон №889-VIII(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частин другої-третьої статті 5 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За правилами частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»;
9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
В свою чергу, за правилами частини першої статті 86 Закону №889-VIII, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Відповідно до частини другої цієї ж статті, державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
В силу вимог частини третьої - суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Таким чином статтею 86 Закону №889-VIII встановлено, як правила припинення державної служби за ініціативою державного службовця, так і правила припинення державної служби за угодою сторін.
Що стосується припинення державної служби за угодою сторін, то норма частини другої статті 86 Закону №889-VIII в повній мірі відповідає положенню пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), за вимогами якої угода сторін є підставою для припинення трудового договору, з тією лише відмінністю, що для припинення державної служби встановлена додаткова умова, а саме, припинення трудових відносин з певним державним службовцем не повинно перешкоджати належному виконанню державним органом своїх обов'язків.
Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення державної служби за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються державним службовцем і відповідною уповноваженою особою державного органу у кожному конкретному випадку.
Припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII застосовується у випадку взаємної згоди сторін, а пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від державного службовця, так і від уповноваженої особи відповідного державного органу. При цьому, припинення державної служби за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від державного службовця, ні від державного органу, а день закінчення державної служби визначається сторонами виключно за взаємною згодою.
У цій справі така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за згодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 18.01.2022. Вказана заява написана ОСОБА_1 власноручно 17.01.2022 і містить його підпис. На заяві є резолюція в.о.начальника Головного управління В.Грабового «до наказу». Крім того, на заяві міститься погодження заступника начальника З. Хоній (т.1 а.с.85).
Таким чином, державний службовець та уповноважена особа відповідного державного органу домовилися про певну дату припинення трудового договору і, відповідно, правовідносин державної служби.
Така угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Анулювати таку домовленість можна також лише за взаємною згодою про це сторін.
Основною відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи державного службовця є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише державного службовця у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою.
Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що державним службовцем та відповідним державним органом досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. У свою чергу, звільнення з ініціативи державного службовця не передбачає обов'язкової наявності згоди уповноваженої особи відповідного державного органу на таке звільнення, оскільки в даному випадку державний службовець, реалізовує своє право, передбачене законодавством, а уповноважена особа відповідного державного органу вимушена погодитись зі звільненням державного службовця незалежно від свого бажання. Отже, законність припинення державної служби за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди державного службовця та уповноваженої особи відповідного державного органу на таке звільнення.
Разом із тим, за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII державна служба може бути припиненою у будь-який строк, стосовно якого досягли домовленості державний службовець та уповноважена особа відповідного державного органу. Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для припинення державної служби за власним бажанням двотижневий період. При цьому, дату припинення трудових відносин за угодою сторін сторони визначають за взаємною домовленістю.
Верховний Суд України у постанові Пленуму від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанова) наголосив, що при досягненні домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника (пункт 8).
У контексті зазначеного суд першої інстанції вірно вказав на те, що відкликання ОСОБА_1 заяви від 17.01.2022 про звільнення із займаної посади 18.01.2022 за згодою сторін могло б мати місце лише у випадку на це згоди в.о. начальника Головного управління.
Враховуючи ж відсутність згоди уповноваженої особи відповідного державного органу на відкликання державним службовцем своєї заяви про звільнення 18.01.2022 за угодою сторін, слід констатувати, що звільнення позивача відбулося у порядку та спосіб, що визначені, як законодавством про працю, так і законодавством про державну службу.
Щодо написання позивачем-апелянтом заяви про відкликання заяви про звільнення, датованої 17.01.2022, яка нібито була відправлена за допомогою кур'єрської служби доставки «GrandEX» 17.01.2022 о 12:20 год і доставлена 15.02.2022, то, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем в суді апеляційної інстанції, долучена до матеріалів справи накладна зазначеної кур'єрської служби за №2251439 (а.с.22) - відсутня в базі даних в розділі «відстеження замовлення» на офіційному сайті даної кур'єрської служби (http://www.grandex.com.ua/?lang=ua). Що цікаво, то накладні з порядковими номерами, що наближені до номера 2251439, відносяться до відправлень, переданих в кур'єрську служби доставки у лютому, а не в січні 2022 року (січню відповідають накладні з номерами 2251360, 2251361 і т.і.). Суду не пред'явлено і жодного належного і допустимого доказу щодо оплати вказаного кур'єрського відправлення. Долучена ж позивачем до матеріалів справи копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 17.01.2022 №03 на оплату фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (далі - ФОП) послуг кур'єрської експрес-доставки на рівні 50 грн.(а.с.145), не може вважатися доказом оплати послуг компанії «GrandEX», як з огляду на те, місце провадження господарської діяльності ФОП (а.с.146) не відповідає місцю партнера даної служби в м.Рівному, так і з огляду на те, що тариф оплати не відповідає тарифам «GrandEX» (накладною 2251440 оформлено відправку доставки «стандарт», ціна якої по місту Рівне складає 30 грн, а не 50 грн), як і категорія доставки по накладній не відповідає категорії доставки по квитанції («стандарт» проти «експрес»).
Крім того слід зауважити, що позивач з Наказом №6-о про своє звільнення ознайомився 17.01.2022, трудову книжку отримав 18.01.2022. При цьому, ні під час ознайомлення з наказом, ні під час отримання трудової книжки позивач не вказав працівникам податкового органу, які ознайомлювали його з наказом та вручали трудову книжку, що він має намір (чи вже відкликав) свою заяву про звільнення. З наказом ознайомився без жодних зауважень.
Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП також зазначено у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №404/3049/15-ц, Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, 22 квітня 2019 року в справі №759/11508/16-ц, 19 липня 2019 року в справі №452/1839/16-а, 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18, 11 березня 2020 року у справі №120/930/19-а, тощо.
Враховуючи викладене, сам факт направлення заяви працівника про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін не може бути підставою для продовження трудових відносин без згоди на це роботодавця.
Надходження такої заяви могло бути підставою для скасування Наказу №6-о відповідачем виключно за взаємною згодою сторін, яка у даному випадку не була досягнута.
Стосовно доводів позивача про протиправність звільнення його у період тимчасової непрацездатності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 74 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Аналіз вищенаведених норм спеціального Закону №889-VIII та КЗпП вказує на те, що звільнення працівника не допускається в день його тимчасової непрацездатності, якщо звільнення відбувається за ініціативою роботодавця. Однак, положення вказаної норми не містить заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за власним бажанням працівника, в тому числі за згодою сторін.
Таким чином, норми чинного законодавства не містять заборон чи обмежень на розірвання трудового договору за ініціативою працівника чи за згодою сторін під час тимчасової працездатності працівника.
Крім того слід зауважити, що наказ про звільнення позивача датований 17.01.2022, в той час як на лікуванні позивач перебував з 18.01.2022.
Щодо доводів позивача-апелянта про те, що заява про звільнення на підставі частини другої статті 86 Закону №889-VIII написана ним під тиском, то такі відхиляються судом апеляційної інстанції, так як останній не надав суду доказів того, що він перебував в безпорадному стані при написанні заяви, а тому не міг усвідомлювати свої дії чи керувати своїми вчинками. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу здійснення на нього тиску матеріали справи не містять.
Натомість допитані в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зауважували суду про те, що в.о. начальника Головного управління погрожував їм обшуками та іншими неприємностями, зумовленими обставинами виявлення фактів корупції у очолюваному ними підрозділі.
Однак, свідок ОСОБА_5 стверджував, що жодного тиску на ОСОБА_1 не чинив. Більше того, в попередній своїй діяльності з позивачем не перетинався. ОСОБА_5 лише погодив принесені йому заяви та підписав наказ про звільнення, який був підготовлений кадровою службою.
Водночас суд звертає увагу на висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 826/3388/18 про те, що Законом №889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їхню діяльність, у зв'язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва.
Також відповідно до положень пункту 12 Постанови подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. Підвищення ж емоційно-психологічного стану, не можна вважати примусом до написання заяви про звільнення.
Судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, в той час як наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.
Відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного Наказу №6-о, тому підстави для визнання його незаконним та поновлення позивача на Посаді відсутні.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 26 грудня 2022 року.