ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10169/21 пров. № А/857/23347/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,-
суддя в 1-й інстанції - Кузан Р.І.,
час ухвалення рішення - 30.11.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не вказано,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач) про стягнення з відповідача середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26759,20 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2018 року по 04.06.2021 року включно у розмірі 24702 гривні 04 копійок. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що положення ст. 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім цього, зазначає, що враховуючи очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути значно менший.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу відповідача (по стройовій частині) № 142 від 19.07.2018 року, позивача, інженера центру телекомунікацій польового зв'язку, призначеного наказом Командувача повітряних Сил Збройних Сил України від 05.07.2018 року № 342 начальником служби безпеки дорожнього руху військової частини НОМЕР_3 , визнано таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - м. Львів.
З 19.07.2018 року позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як слідує з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 2013 по 2018 роки.
Позивач звернувся до відповідача із листом, у якому просив здійснити нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 2013 по 2018 роки, однак отримав відмову. У зв'язку з протиправною відмовою в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року у справі № 380/7135/20, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2013 року по 28.02.2018 року та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 року по 28.02.2018 року з урахуванням виплачених сум та висновків суду, зазначених у мотивувальній частині.
На виконання вказаного рішення апеляційного суду відповідач 04.06.2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 25042,98 грн, що не заперечується сторонами.
Позивач вважає, що оскільки виплату індексації відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вирішуючи спір колегія суддів виходить з наступного.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст.ст. 116,117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Тому слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум. Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15 зазначав, що аналіз ст.ст. 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст.ст. 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, щодо суми середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу, апеляційний суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Нормами абз. 3 п. 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з п. 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку № 100).
Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 року (справа № 6-195цс14) та від 23.01.2015 року (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 року (справа № 316/2896/14-а) та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від даної позиції.
Відповідно до довідки відповідача про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення позивача за два календарні місяці перед звільненням (дата звільнення 19.07.2018 року) становило 22423,00 грн (11211,50 грн у травні, 11211,50 грн у червні).
Кількість календарних днів в травні-червні 2018 року складає 61.
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 367,59 грн в день (22423,00 грн/61 календарний день).
Період за час затримки по день фактичного розрахунку з 20.07.2018 року (наступний день з дня виключення позивача зі списків військової частини) по 04.06.2021 року (день фактичного розрахунку) становить 1050 календарних дні.
Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 385969,50 грн (367,59 грн * 1050 календарних днів).
Так, Верховний Суд в постанові від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 сформував правову позицію щодо врахування частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Проте, вирахувати суму середнього заробітку згідно вказаної позиції є неможливим з огляду на наступне.
На виконання вимог ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року про витребування інформації про повну суму виплаченого грошового забезпечення позивача на час його звільнення відповідачем надіслано довідку про доходи № 350/490/85/363ПС від 14.04.2022 року, яка відображає лише суму виплаченого грошового забезпечення за травень-червень 2018 року.
13.05.2022 року судом повторно витребовувалась у відповідача інформація про повну суму виплаченого грошового забезпечення позивача на час його звільнення та на виконання вимог вищевказаної ухвали військовою частиною надіслано суду заяву про неможливість надання такої інформації. Зокрема, довідку про суму компенсації за неотримане речове майно не може бути оформлена через знищення документів за 2018 рік.
Крім того, згідно витягу з наказу відповідача від 19.07.2018 № 142 позивача з 19.07.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, виплачено премію в розмірі 87%, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 10% посадового окладу (грошового забезпечення).
В матеріалах справи є довідка про розміри щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення позивача, згідно якої у місяці звільнення позивачу виплачено 6860,48 грн. грошового забезпечення.
Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц для методу розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів не бере до уваги, оскільки Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Вказано позиція висловлена пізніше в часі, а отже саме вона підлягає до застосування.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_4 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_4 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 380/10169/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 27 грудня 2022 року.