Справа № 420/14704/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату за ним раніше виплачених сум;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27.02.2016 року по 26.02.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 26.02.2021 року позивача було звільнено з військової служби. У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 30.01.2020 року по 26.02.2021 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021). 15.03.2021 року позивачем було надіслано заяву до відповідача з проханням надати відомості про виплачене грошове забезпечення в розрізі всіх складових починаючи з 27.02.2016 року. Заява отримана представником відповідача 23.03.2021. Проте у визначений законодавством термін відповідь надана не була.
Крім того, позивач зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року у справі №420/11423/21 відповідачем нараховано на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 9 календарних років, яке обраховане виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року. Дії відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі, на думку позивача, є протиправними.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
07.11.2022 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого військова частина НОМЕР_2 вимоги, викладені а адміністративному позові, не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, виходячи з наступного.
Відповідач вказує, що згідно з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України.
Так, до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Згодом постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020р. №1038, яка застосовується з 01.10.2020p., примітки в додатках 1, 12, 13 і 14 до ПКМУ №704 викладені в новій редакції, відповідно до якої посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017р. №704.
Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020 року, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Таким чином, з 29.01.2020 року з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.
Однак з відновленням дії пункту 4 постанови КМУ №704 у його первісній редакції, слід врахувати, що нею визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, що складає 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року, отже у випадку, коли у календарному році, в якому застосовуються положення пункту 4 постанови КМУ №704 в такій редакції, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року є меншим 50% розміру мінімальної заробітної плати, то розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року як розрахункова величина не застосовується та має бути застосована розрахункова величина 50 % розміру мінімальної заробітної плати.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами та доповненнями), встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня 2020 року становить 2102,00 грн. При цьому, мінімальна заробітна плата з 01.01.2020 становила - 4723,00 грн.
Отже, при визначенні розміру посадового окладу з урахуванням тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14 в якості розрахункової величини повинна застосовуватися мінімальна заробітна плата, оскільки 50% її розміру (2361,50 грн.) перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений у 2020 році (2102,00 грн.).
Проте, згідно з п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, під час розв'язання правової колізії між нормами п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII та п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки норма п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII не втратила чинності i за юридичною силою є вищою за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, немає законодавчо визначених підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Доводи позивача щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військове звання виключно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 року, на думку військової частини НОМЕР_1 є недоречними, оскільки таке застосування суперечить застосуванню п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII та п. 4 Постанови № 704 п. 4 постанови КМУ № 704.
Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 200/3774/20-а зроблені висновки, оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою с вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
А тому, відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.
Наведений висновок повторений в постанові Верховного Суду у справі № 480/5496/20 від 10.09.2021 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, відповідач, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період діяв правомірно, тому позовні вимоги про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 року є безпідставними та задоволенню не належать.
А тому, на думку відповідача, решта позовних вимог про зобов'язання здійснити з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 року для обчислення посадового окладу та окладу за військове звання; зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільнені за 9 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, також є безпідставними, а тому не належать задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 26.02.2021 року № 49 виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Цим же Наказом, крім іншого, відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 13 (тринадцять) діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, виплатити грошову компенсацію за 03 (три) доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік.
На підставі рішення Міністра оборони України від 14 листопада 2019 року № 17709/3, статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку 84 календарних дні учасникам бойових дій у 2016-2021 роках.
Виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 28359 (двадцять вісім тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 90 копійок.
Виплатити грошову винагороду за безпосередню участь в проведенні операції об'єднаних сил в інших місцях дислокації в межах визначеної зони проведення операції об'єднаних сил з розрахунку 6500,00 (шість тисяч п'ятсот) гривень пропорційно дням безпосередньої участі за період з 01 лютого 2021 року по 26 лютого 2021 року.
Виплатити грошову винагороду за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя i здоров'я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з розрахунку 5000,00 (п'ять тисяч) гривень пропорційно дням безпосередньої участі за період з 01 лютого 2021 року по 26 лютого 2021 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року по справі 420/11423/21 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 року по справі 420/11424/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 27.02.2016 року 26.02.2021 року включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2016 року 26.02.2021 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з тим, що посадовий оклад, оклад за вiйськовим званням, iншi щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати з 30.01.2020 року не були перераховані виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" та іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У силу приписів ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 10 Постанови №704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018 р.
Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018 року) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Відповідно до приписів статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акта починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
30 вересня 2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-ІV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акту, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Тобто, за загальним правилом, моментом припинення календарної дії приписів закону в цих випадках є момент набрання законної сили відповідним судовим рішенням, і відповідний акт визнається нечинним на майбутнє.
Таким чином, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 були визнані судом протиправними та скасовані, то з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 (29 січня 2020 року) діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, та яка передбачала використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Разом з тим, варто також зауважити, що з 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
При цьому, під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Враховуючи вищенаведені висновки щодо відсутності правових підстав для застосування такої розрахункової величини, як мінімальна заробітна плата та приймаючи до уваги відновлення дії положень Постанови №704, які діяли до внесення змін Постановою №103, суд дійшов висновку, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня, набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, є протиправними.
А тому, для відновлення порушених прав суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату за ним раніше виплачених сум.
Що стосується виплат проведених у 2021 році, то суд звертає увагу, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 становить 2102,00 грн, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" - 2270,00 грн.
Отже, редакція законів України про державний бюджет 2020 і 2021 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Відтак, суд вважає дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року протиправними.
Між тим, судом встановлено, що відповідно витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №49 від 26.02.2021 року позивачу належить виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки як учасника бойових дій за 2016-2021 роках.
Крім того, як вбачається з реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року по справі 420/11423/21, яке набрало законної сили 06.01.2022 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Разом з цим, докази здійснення виплати грошової компенсацію за невикористані дні відпустки як учасника бойових дій , а також одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено, що ознайомившись з матеріалами адміністративного позову та позовними вимогами, відповідач надав до суду відзив, в якому стверджує, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а тому бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на вiдповiдний тарифний коефіцієнт згiдно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" не є протиправною.
З урахуванням наведеного, суд вбачає наявність спору між сторонами в частині визначення розрахункової величини при обчисленні грошового забезпечення позивача при обрахунку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учасника бойових дій за 2016-2021 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні при звільненні за 9 років.
На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року також підлягають задоволенню.
Відтак, для відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату за ним раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 26.02.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка