Справа № 420/3267/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.05.2019 р. № 123 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 незаконним;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позовні вимоги мотивує тим, має відповідний страховий стаж, а саме 25 років 4 місяці, який складається з: у період з 31.07.1989 р. по 30.06.1994 р. навчання в Українській Державній Академії зв'язку; у період з 02.10.1995 р. по 31.12.1996 р. праця у відділенні урядового зв'язку Управління СБ України в Одеській області; у період з 02.01.1997 р. по 31.12.2015 р. проходження військової служби в Службі безпеки України та служби за контрактом осіб начальницького складу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України; 07.12.2015 р. наказом Управління Держспецзв'язку ОСОБА_1 звільнено у зв'язку із скороченням штатів; у період з 01.02.2016 р. по 10.01.2017 р. перебував на обліку в Центрі зайнятості Суворовського району м.Одеси. У зв'язку з чим, набув право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Крім того, позивач зазначає, що він припинив проходження військової служби не за власним бажанням, а з причин, які від ОСОБА_1 не залежали.
Ухвалою від 03.06.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.06.2019 р. на 11:30 год., надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
19.06.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що згідно з поданням Управління Держспецзв'язку в Одеській області про призначення пенсії за вислугу років від 10.05.2019 р. № 40/08-493, поданим на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. по справі № 420/6501/18, та наданих копій документів, на день звільнення зі служби - 31.12.2015 р. позивач - ОСОБА_1 досяг 43-річного віку, у зв'язку з чим законодавчо передбачені підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років відсутні.
20.06.2019 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої вказує на безпідставність викладених у ній обставин, так як маючи відповідний страховий стаж, що перевищує 25 років 4 місяці, з яких 18 років 3 місяці становить військова служба, та досягнувши 45 річного віку, має право на призначення пенсії за віком.
Ухвалою від 18.07.2019 р. закрито підготовче провадження у справі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 р., яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 р., у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26.10.2022 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 р. та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 р. у справі № 420/3267/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративна справа № 420/3267/19 передана на розгляд головуючому судді Бездрабку О.І.
Ухвалою від 11.11.2022 р. справу прийнято до провадження, призначено підготовче засідання на 09.12.2022 р. о 10:30 год.
21.11.2022 р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
29.11.2022 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що на момент звільнення зі служби в Управлінні Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області у позивача були відсутні передбачені пунктом "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" умови призначення пенсії за вислугу років.
Ухвалою від 09.12.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22.12.2022 р. на 10:00 год.
У судове засідання 22.12.2022 р. сторони не з'явилися.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи те, що від сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, у період з 31.07.1989 р. по 30.06.1994 р. ОСОБА_1 навчався в Українській Державній Академії зв'язку, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями Диплому серії КГ № 005147 від 20.06.1994 р., та Виписки з заліково-екзаменаційної відомості від 20.06.1994 р. № 617.
У період з 02.10.1995 р. по 31.12.1996 р. ОСОБА_1 працював у відділенні урядового зв'язку Управління СБ України в Одеській області, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.12.2015 р.
Відповідно до наявної у матеріалах справи належним чином засвідченої копії Військового квитка серії НОМЕР_2 від 27.09.1994 р., ОСОБА_1 у період з 02.01.1997 р. по 31.12.2015 р. проходив військову службу в органах СБ України та службу за контрактом осіб начальницького складу в ДССЗ та ЗІ України.
07.12.2015 р. Управлінням Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області винесено наказ № 29-ос "Про особовий склад", яким відповідно до Положення про проходження служби в Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1828, підполковника Держспецзв'язку ОСОБА_1 - начальника сектору експлуатації засобів радіозв'язку, мобільних вузлів зв'язку 1 відділу, 31.12.2015 р. звільнено зі служби за підпунктом 4 пункту 92 (у зв'язку із скороченням штатів) у запас Збройних Сил України з правом носіння форменого одягу, виключивши його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади.
У наказі Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області від 07.12.2015 р. № 29-ос "Про особовий склад" зазначено, що вислуга років станом на 31.12.2015 р. складає: календарна - 18 років 11 місяців 29 днів, навчання у ВНЗ - 2 роки 5 місяців 15 днів, перебування на посадах, час роботи на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії - 1 рік 2 місяці 29 днів, всього - 22 роки 8 місяців 13 днів.
Відповідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.12.2015 р., ОСОБА_1 у період з 01.02.2016 р. по 10.01.2017 р. перебував на обліку в Центрі зайнятості Суворовського району м.Одеси.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. у справі № 420/6501/18, яке набрало законної сили 03.05.2019 р., визнано протиправним рішення Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області від 04.12.2018 про відмову у направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; зобов'язано Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Після отримання від Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області документів позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням від 20.05.2019 р. № 123 відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії з мотивів недотримання позивачем вимог норм пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (відсутність факту досягнення 45 років).
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно статті 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України зазначено у статті 10 Закону № 2262-ХІІ.
Умови призначення пенсій за вислугу років визначено статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а саме пенсія за вислугу років призначається:
п."а" - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби та мають календарну вислугу років згідно шкали, зазначеній в цій статті (зокрема, в цьому випадку звільнені з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше);
п."б" - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Тобто, позивач у справі станом на час виникнення спірних правовідносин (день звільнення зі служби) міг претендувати на отримання пенсії за наявності у нього однієї з двох умов:
- 22 роки та 6 місяців календарної вислуги і відсутність факту перебування на військовій службі;
- вік 45 років і страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, і відсутність факту перебування на військові службі.
З матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення позивачу виповнилося 43 роки вислуга його років станом на дату звільнення - 31.12.2015 р. складала: календарна - 18 років 11 місяців 29 днів, навчання у ВНЗ - 2 роки 5 місяці й 15 днів, перебування на посадах, час роботи на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії - 1 рік 2 місці 29 днів, всього - 22 роки 8 місяців 13 днів.
Тобто, у позивача відсутня одна із обов'язкових умов для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а саме досягнення 45-річного віку.
Стосовно тверджень позивача про наявність у нього права на призначення пенсії в 43 роки (за умови дотримання інших вимог статті 12 Закону № 2262-ХІІ), суд зазначає наступне.
У постанові від 04.05.2022 р. у справі № 640/25383/19 Верховний Суд на підставі аналізу норм статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" у різних редакціях з моменту прийняття дійшов правового висновку, що незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку лише до набрання чинності Законом України від 04 квітня 2006 року № 591-IV.
Окремо Верховний Суд виснував, що: "як на період звільнення позивача зі служби, так і час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, редакція пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" передбачала, що право на пенсію за вислугу років мали особи, які на день звільнення досягли 45-річного віку та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
На період звільнення позивач не досяг 45-річного віку, а тому не мав права на призначення пенсії на підставі пункту "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ".
Обставини справи № 640/25383/19 у зазначеній частині тотожні цій справі. Позивач також на час виникнення спірних правовідносин не досяг 45-річного віку, а відтак у нього відсутнє право на призначення пенсії підставі пункту "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
В той же час суд зауважує, що пунктом "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ визначено інші умови, наявність яких дає підстави для призначення пенсії за вислугу років.
Зокрема, пунктом "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Частиною 2 статті 17 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Як вже зазначалося, наказом № 29-ос "Про особовий склад" ОСОБА_1 31.12.2015 р. звільнено зі служби за підпунктом 4 пункту 92 (у зв'язку із скороченням штатів) у запас Збройних Сил України з правом носіння форменого одягу, виключивши його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади.
Отже, датою звільнення позивача зі служби є 31.12.2015 р., а тому призначення йому пенсії за вислугу років незалежно від віку відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ можливе за умови наявності вислуги 22 календарні роки та 6 місяців і більше.
У наказі Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області від 07.12.2015 р. № 29-ос "Про особовий склад" зазначено, що вислуга років станом на 31.12.2015 р. складає: календарна - 18 років 11 місяців 29 днів, навчання у ВНЗ - 2 роки 5 місяців 15 днів, перебування на посадах, час роботи на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії -1 рік 2 місяці 29 днів, всього - 22 роки 8 місяців 13 днів.
Отже, на момент звільнення зі служби ОСОБА_1 набув право на призначення йому пенсії за вислугу років незалежно від віку відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки вислуга років станом дату звільнення, на 31.12.2015 р., склала більше 22 років та 6 місяців.
Між тим, вказані обставини залишилися поза увагою відповідача при розгляді заяви позивача та подання Управління Держспецзв'язку в Одеській області про призначення пенсії за вислугу років від 10.05.2019 р. № 40/08-493.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.05.2019 р. № 123 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суд враховує наступне.
Зі змісту Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим Кодексом адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Статтею 10 Закону № 2262-ХІІ визначено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є саме визнання протиправним та скасування рішення від 20.05.2019 р. № 123 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу, так як відповідач при вирішенні питання щодо наявності підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років надав оцінку лише підставам, вказаним у пункті "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, залишивши поза увагою підстави, визначені пунктом "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Приписами ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним визначенням способу поновлення порушеного права, за який судовий збір не стягується, то з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 768,40 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу (правову) допомогу в сумі 6000 грн., суд зазначає настуне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Кіндою Наталею Валеріївною укладений договір про надання юридичної допомоги від 20.05.2019 р., предметом якого, відповідно до п.1.1 договору є здійснення комплексу юридичних дій, пов'язаних із представництвом інтересів у судовій інстанції щодо захисту оспорюваних інтересів та/чи непризнаних прав та інтересів довірителя щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.05.2019 р. № 123.
Згідно п.2 договору адвокат зобов'язаний надати наступну юридичну допомогу: виконувати дане йому доручення, передбачене п.1.1 даного договору, відповідно до вказівок довірителя; підготувати документацію згідно з вимогами чинного законодавства; по виконанню доручення надати довірителю акт виконаних робіт не пізніше терміну, визначеного п.2.1.5 договору (не пізніше 7-ми днів після виконання доручення).
Пунктом 2.2.1 договору встановлено, що клієнт оплачує юридичну допомогу, яка надається адвокатом у розмірі 6000 грн. На підтвердження факту оплати послуг адвоката позивач надав квитанцію до прибуткового касового ордера від 20.05.2019 р.
Крім того, до договору надано розрахунок по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу від 20.05.2019 р., яким передбачено, крім судового збору, вартість наступних послуг:
- зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин - 600 грн. (1 год.);
- правовий аналіз наданих клієнтом документів - 600 грн. (1 год.);
- пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування у спірних правовідносинах - 1200 грн. (2 год.);
- складання адміністративного позову - 1800 грн. (3 год.);
- складання паперового розрахунку витрат на правничу допомогу - 600 грн. (1 год.);
- підготовка додатків до адміністративного позову - 300 грн. (0,5 год.);
- поїздка до суду, подання адміністративного позову - 600 грн. (1 год.).
Загалом, за розрахунком адвоката, ним витрачено 10 годин часу, а гонорар адвоката складає 600 грн./год.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 6000 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Перш за все суд звертає увагу на те, що вказані у розрахунку показники тривалості витраченого часу та вартості робіт арифметично не співпадають, Зокрема, у графі "Витрачено часу" якщо додати всі види робіт, то сума складає 9,5 год. (1+1+2+3+1+0,5+1), в той же час у графі "Всього" вказано 10 год. У графі "Сума грн." якщо додати вартість робіт (за виключенням судового збору у сумі 768,40 грн.), то сума складає 5700 грн. ((600+600+1200+1800+600+300+600) - 768,40), а не 6000 грн.
Також на думку суду, послуги щодо зустрічі з клієнтом з метою з'ясування обставин справи (600 грн.), правовий аналіз наданих клієнтом документів (600 грн.), пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах (1200 грн.), підготовка додатків до адміністративного позову (300 грн.), складання попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу (300 грн.), поїздка до суду, подання адміністративного позову (600 грн.) не є окремими видами правової допомоги, а є складовою процесу складання позовної заяви та безпосереднім обов'язком адвоката, а тому не підлягають окремій оплаті.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сума витрат на правничу допомогу у сумі 6000 грн. не підтверджена ні арифметично, ні логічно, є надмірною та не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу фактично наданих послуг та їх складності, а тому суд присуджує на користь позивача витрати в розмірі 1000 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) від 20.05.2019 р. № 123 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, викладеної у рішенні суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко
кат. 112010201