ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року Справа № 280/5236/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання П'яниди Б.В.
представника позивача - Вишнякова Д.О.
представника відповідача - Штуць Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 41886120)
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №362-к від 29.07.2022 про звільнення ОСОБА_1 ;
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України;
стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 - начальнику Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України середній заробіток з 02.08.2022 по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
В обґрунтування позову посилається на те, що згідно попередження про наступне звільнення позивача від 21.06.2022, відповідач посилається на положення постанови КМУ №212 від 06.03.2022 "Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства". Так, відповідно до п. 1 Постанови КМУ №212 Кабінет Міністрів України постановляє перейменувати Державну службу морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, згідно ч. 2 п. 5 Постанови КМУ №212 Кабінет Міністрів України постановляє погодитися з пропозицією Міністерства інфраструктури щодо перейменування територіальних органів Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства як структурних підрозділів зазначеної Служби за переліком згідно з додатком. Згідно додатку до Постанови КМУ №212 Нижньодніпровське міжрегіональне управління Державної служби морського та річкового транспорту перейменовано в Нижньодніпровське міжрегіональне управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства. Позивач звертає увагу суду на те, що Постановою КМУ №212 не було здійснено фактичну відмову від виконання завдань і функцій відповідача та не наведено жодного обґрунтування доцільності такої відмови. Таким чином, у перейменованому державному органі відповідача звичайно збереглися основні завдання та функції, що й були наявні раніше до його перейменування. Таким чином, можна констатувати, що перейменований державний орган в особі відповідача є фактично тотожнім органом, що виконує аналогічні завдання та функції, з незначними процедурними змінами у своїй діяльності у вигляді перейменування. Відтак, зазначені обставини вказують на те, що в даному випадку за сукупністю ознак не мали місце істотні зміни в організації праці, як такі. Відтак, на думку позивача, якщо Нижньодніпровське міжрегіональне управління відповідача не було ліквідовано, то не ліквідована й посада керівника такого управління. Також зазначає, що при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації чи ліквідації органу, функції чи частина функцій якого передані до іншого органу, роботодавцем має бути враховано переважне право на залишення на роботі (переведення) працівників, що мають високу кваліфікацію і продуктивність праці, а також інші переваги, що передбачено відповідними нормами трудового законодавства. Однак, за твердженням позивача, відповідачем не дотримано вказаних вимог законодавства, оскільки позивачу не запропоновано жодної рівнозначної посади. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві від 03.10.2022 вх. № 37811 посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства», серед іншого, затверджено «Положення про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України» та утворено два нових міжрегіональних управління Адміністрації судноплавства як структурних підрозділів її апарату. Враховуючи вищезазначені зміни, Адміністрацією судноплавства було видано наказ від 01.06.2022 № 130 «Про введення в дію Структури апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та Штатного розпису апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на 2022рік» з 02.06.2022 введено в дію Структуру апарату та Штатний розпис Адміністрації судноплавства на 2022 рік. У результаті введення в дію нової Структури і Штатного розпису та затвердження нового Положення Адміністрації судноплавства у останньої значно збільшилося коло функцій, адже були передані нові функції, які раніше здійснювало Державне агентство меліорації та рибного господарства. Крім того, було змінено зону адміністративно - територіальних меж на які поширювалися функції Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, а саме: до перейменування зонами відповідальності Управління були: Полтавська, Харківська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька області, а також на території підконтрольній Україні частини Донецької та Луганської областей, а після перейменування кількість зон зменшилась та включала наступні: Полтавська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька (крім Приморського, Бердянського, Якимівського, Приазовського районів) області. У зв'язку з чим, Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.06.2022 №130 «Про введення в дію Структури апарату Державної службі/ морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та Штатного розпису апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на 2022 рік» з 02.06.2022 введено в дію Структуру апарату та Штатний розпис Адміністрації судноплавства на 2022 рік. Виходячи із викладеного, посаду начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і річкового транспорту України скорочено та утворено нову посаду начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, яка передбачає виконання значно більшої кількості нових функцій, більш вужче коло зон, на які поширюються функції та повноваження Управління. Тому, на виконання частини третьої статті 87 Закону, Адміністрацією судноплавства листом від 22.06.2022 № 600/08-2/14-22 доведено до відома ОСОБА_1 попередження про наступне звільнення, одночасно, виходячи із професійної підготовки та професійних компетентностей, з яким надано перелік пропозицій щодо переведення на посаду головного спеціаліста відділу державного нагляду (контролю) за безпекою судноплавства Нижньодніпровського міжрегіонального управління та посаду головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг та дипломно-паспортної роботи Нижньодніпровського міжрегіонального управління. Зважаючи на вишевикладене в сукупності, відповідач, приймаючи оскаржувані позивачем рішення, діяв на підставі та в межах повноважень, а також у спосіб, що передбачені законодавством. Просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Ухвалою судді від 07.09.2022 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче судове засідання на 03.10.2022.
Протокольною ухвалою суду від 03.10.2022 відкладено підготовче засідання до 26.10.2022.
Ухвалою суду від 18.10.2022 забезпечено участь представника відповідача у підготовчому судовому засіданні, призначеному на 26 жовтня 2022 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою суду від 26.10.2022 у задоволенні заяви Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про залишення позовної заяви без руху відмовлено.
Протокольною ухвалою суду від 26.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23.11.2022.
Протокольною ухвалою суду від 23.11.2022 відкладено судове засідання до 05.12.2022.
Призначене на 05.12.2022 судове засідання не відбулось у зв'язку із оголошеною повітряною тривогою, про що складено акт. Розгляд справи перенесено на 14.12.2022.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні 14.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , проходив державну службу в Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління.
29.07.2022 згідно наказу №362-к ОСОБА_1 з 01.08.2022 було звільнено зі служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби та скороченням чисельності державних службовців відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 та ч. 1 ст. 83 ЗУ "Про державну службу" на підставі наказу Адміністрації судноплавства №130 від 01.06.2022 "Про введення в дію Структури апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та Штатного розпису апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України".
Не погодившись із наказом № 362-к від 29.07.2022 та з вимогою поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі також - Закон №889, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про державну службу» встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється, зокрема, на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно частин першої - третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом (частини перша да друга статті 21 Закону № 889-VIIІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, підставою для припинення державної служби та звільнення з роботи позивача стала зміна істотних умов державної служби та скороченням чисельності державних службовців.
В свою чергу судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства», серед іншого, перейменовано Державну службу морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, затверджено «Положення про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України», утворено Дунайське міжрегіонального управління та Черкаське міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства як структурних підрозділів апарату зазначеної Служби; перейменовано територіальні органи Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства як структурних підрозділів зазначеної Служби за переліком згідно з додатком.
Згідно Переліку міжрегіональних територіальних органів Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства, які перейменовуються Нижньодніпровське міжрегіональне управління Державної служби морського та річкового транспорту перейменовано у Нижньодніпровське міжрегіональне управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства.
У трудовій книжці позивача міститься запис за № 26 від 18.04.2022 про те, що відповідно до постанови КМУ від 06.03.2022 № 212 Державна служба морського та річкового транспорту України перейменована на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (а.с. 27).
Враховуючи вищезазначені зміни, Адміністрацією судноплавства було видано наказ від 01.06.2022 № 130 «Про введення в дію Структури апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та Штатного розпису апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на 2022рік» з 02.06.2022 введено в дію Структуру апарату та Штатний розпис Адміністрації судноплавства на 2022 рік. Згідно штатного розпису кількість осіб по Нижньодніпровському міжрегіональному управлінню склала загалом 34 особи.
До цього, діяв штатний розпис, затверджений наказом № 463 від 22.09.2021 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України на 2021 рік». Згідно штатного розпису кількість осіб по Нижньодніпровському міжрегіональному управлінню складала загалом 36 осіб.
З порівняльного аналізу штатних розписів відповідача на 2021 рік та 2022 рік, введених в дію наказами № 463 від 22.09.2021 та 01.06.2022 № 130 відповідно, вбачається, що посада начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління як була так і залишилась. Реорганізовано було лише відділи шляхом їх об'єднання та перерозподілу функцій. Зменшення кількості посад (на 2 одиниці) відбулось в тому числі і за рахунок зменшення зон відповідальності: у 2021 році це - Полтавська, Харківська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька області, а також на території підконтрольній Україні частини Донецької та Луганської областей, а у 2022 році - Полтавська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька (крім Приморського, Бердянського, Якимівського, Приазовського районів) області.
За таких обставин, жодних підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», для звільнення позивача у відповідача не було, позаяк посада, яку обіймав позивач, не скорочена внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.
Крім того, слід зазначити, що частиною третьою статті 87 наведеного Закону у редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного наказу встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інш, повторював, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Крім того, частиною третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-ІХ законодавець чітко визначив можливість звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) виключно за відсутності можливості запропонувати йому відповідні посади або в разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
При цьому, суд зазначає, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не лише права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: <…> 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; <…> 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суд має з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена в постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 08.05.2019 у справі № 06/1175/17, від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, а також у постанові від 18.03.2021 у справі № 300/770/19 у подібних правовідносинах.
Як вже зазначалось, разом із попередженням про звільнення, позивачу запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу державного нагляду (контролю) за безпекою судноплавства Нижньодніпровського міжрегіонального управління та головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг та дипломно-паспортної роботи Нижньодніпровського міжрегіонального управління (а.с. 118).
При цьому, згідно переліку вакантних посад підкатегорії Б1 станом на 01.08.2022 посада начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління, як і ще 5 посад начальників різних міжрегіональних управлінь, були вакантні (а.с.126).
Отже, за наявності вакантних посад, жодної рівнозначної позивачеві не запропоновано.
Посилання представника відповідача на те, що затверджена новим штатним розписом посада начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України не могла бути запропонована позивачу, оскільки за Положенням на начальника покладено виконання нових функцій та завдань, ніж до скорочення, суд дослідивши відхиляє. Так, судом досліджено зокрема п.5.2 Положення Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, де містяться кваліфікаційні вимоги до начальника та встановлено, що редакція від 07.12.2021 №586 містила більш суворі вимоги до кандидата, ніж редакція від 13.06.2022 № 144. Коло функціональних обов'язків керівника в новій редакції Положення (п.5.6) дійсно збільшилося, однак це не може бути підставою для висновку про те, що ця посада начальника не є рівнозначною із попередньою.
Тому, оскільки відповідачем не було надано ні доказів реорганізації державного органу, ні скорочення посади позивача, ні дотримання вимог при звільненні державного службовця, суд вважає, що наказ Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №362-к від 29.07.2022 "Про звільнення ОСОБА_1 " слід визнати протиправним та скасувати.
За приписами ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 804/958/16 зазначено, що з аналізу ст. 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Відтак, з огляду на протиправність наказу про звільнення, наявні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02.08.2022.
В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).
Визначаючи розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Так, згідно з вимогами пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
В матеріалах справи міститься Довідка від 25.08.2022 №306 (а.с.45), відповідно до якої розмір середньоденної заробітної плати позивача склав 584,76 грн., середньомісячна заробітна плата - 12572,34 грн.
За таких обставин, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2022 по 14.12.2022 (97 робочих днів) складає 56 721,72 грн. (584,76 грн. х 97 днів ).
Враховуючи наведене, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 56721,72 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За таких обставин, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 12572,34грн. підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 41886120) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №362-к від 29.07.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02.08.2022.
Стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.08.2022 по 14.12.2022 у розмірі 56 721,72 грн.
Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 12 572,34 грн. звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення в повному обсязі складено та підписано 26.12.2022.
Суддя Л.Я. Максименко