Справа № 761/32069/21
Провадження № 2/761/5295/2022
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2022 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування та усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування та усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу, у якому просили суд:
1. Визнати відповідача: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
2. Усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС», шляхом надання постійного безперешкодного доступу Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 28А, Код ЄДРПОУ: 43212924) до цього майна.
3. Стягнути із Відповідача сплачений судовий збір у розмірі 4540,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 перебуває у власності позивача. У квартирі зареєстрована відповідач. Позивачем, як законними власником, 25 серпня 2021 року була здійснена спроба потрапити у власне майно з метою проведення його огляду, однак, це виявилось неможливим, оскільки у квартирі перебувала відповідач. Позивач вказує, що не може в повній мірі розпоряджатися своєю власністю, у зв'язку з чим звернулися з вказаним позовом до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
21 вересня 2021 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку, без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
05.10.2021 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Від відповідача відзив не надходив.
Копія ухвали про відкриття провадження була направлена судом на адресу відповідача, та повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм правом та не направила суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надала, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявила, суд вирішує справу за наявними матеріалами, як це передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідних клопотань до суду не надходило.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Щодо позовних вимог позивача про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», надалі за текстом ВАТ КБ «Надра» (Банк), та ОСОБА_1 , надалі по тексту - (Відповідач, Позичальник, Іпотекодавець) було укладено договір кредиту №229/П/43/2008-840.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та Відповідачем було укладено Договір іпотеки від 12 вересня 2008 року (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.п.4.1.6., 4.1.13, п. 4.1 ст. 4 Іпотечного договору у разі порушення Позичальником зобов'язання за Кредитним договором чи Іпотекодавцем за цим Договором, а також інших обов'язків Іпотекодавця/Позичальника, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет Іпотеки. Іпотекодержатель має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах, умовах і в порядку, передбаченому цим Договором, Кредитним договором та чинним законодавством України.
Згідно з п. 7.2 ст. 7 Іпотечного договору звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса.
У зв'язку з грубим порушенням Позичальником умов Кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та пені за користування кредитом, Банк звернувся до приватного нотаріуса, який виніс відповідний виконавчий напис №5116 від 15.07.2014 року про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі вищезазначеного виконавчого напису державним виконавцем 23.03.2015 року відкрито виконавче провадження.
Згідно договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №GL3N216868 від 23 квітня 2020 року Банк відступив Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС», право вимоги до позичальників, та заставодавців (іпотекодавців), зазначених у Додатку №1 до цього договору, зокрема, до відповідача за вищезазначеними Кредитним та Іпотечним договорами.
На підставі ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2020 №640/24703/20 у зв'язку зі зміною стягувача у зобов'язанні 16.11.2020 року було замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «КБ «Надра» на ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС».
26 травня 2021 року, керуючись статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 41 Закону України «Про іпотеку», державний виконавець постановив Акт №61825812/30 про реалізацію предмету іпотеки, відповідно до якого, оскільки майно не реалізовано/торги не відбулися і позивач виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 , до позивача перейшла у власність квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач набув право власності на вищезазначену квартиру 18 серпня 2021 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Після чого, позивачем, як законними власником, 25 серпня 2021 року була здійснена спроба потрапити у власне майно з метою проведення його огляду, однак, це виявилось неможливим, оскільки у квартирі перебувала відповідач, яка чинила перешкоди та не впустила представників позивача до приміщення, що підтверджується складеним останніми актом перевірки/огляду майна.
Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У відповідності до ст.ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не мас права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6- 709цс16).
Порядок зняття з реєстраційного обліку визначений Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" N 1382-IV від 11.12.2003 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється (серед іншого) на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статей 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР).
При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 1 1 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317. 319, 321 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права: визнання правочину недійсним; припинення дії. яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб.
Верховний суд України у справі від 16.11.2016 року № 6-709цс16, предметом розгляду якої було (визнання особи такою, що втратила право па користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації), дійшов висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою, такий висновок міститься у рішенні Верховного суду України, від 01.03.2016 року у справі №825/1335/13-а.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Судом встановлено, що відповідно до Акту перевірки/огляду майна від 25.08.2021, складеного представниками ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», встановлено проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач з даним Актом ознайомлена та чинить перешкоди.
Позивачем надано недостатньо доказів для зняття останньої з реєстрації, необхідна також наявність відповідних правових підстав, визначених п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016 № 207.
Таким чином, з огляду на вказані положення закону, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що судом не встановлено наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Слід відмовити в стягненні судового збору.
Враховуючи викладене, на підставі Конституції України, Загальної декларації прав людини, Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. ст. 16, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням положень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав», керуючись ст. 10, 11, 57-61, 79, 133, 141, 209, 210, 212-215, 223, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування та усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: