Справа № 761/20675/22
Провадження № 3/761/6556/2022
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2022 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , . ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 ,
- за ч. 1 ст. 130 КУпАП
ВСТАНОВИВ:
У відповідності до протоколу серії ААД № 369908 від 16.08.2022 року, 16 серпня 2022 року приблизно о 06 год. 10 хв. водій ОСОБА_1 керував ТЗ «ЗАЗ 1102», номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 4, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: тремтіння пальців рук, зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився на місці зупинки.
Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Гр. ОСОБА_1 у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, не прибув, про поважність причини неявки не повідомив.
Суддя враховує, що відповідно ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Смірнов проти України», у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Також у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Так, у судове засідання гр. ОСОБА_1 викликався шляхом направлення повістки на адресу/номер, зазначені у протоколі зі слів останнього.
З викладеного витікає, що судом вжиті необхідні заходи для забезпечення участі гр. ОСОБА_1 у розгляді справи.
Згідно положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року за №3477-ІV, є джерелом права в Україні.
За змістом п. 42 рішення Європейського суду з прав людини «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року зазначається, що право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ «Коробов проти України» №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Зокрема, ЄСПЛ наголошує на тому, що «принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, п. 119, а також «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів», п. 33 До того ж, що «кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною... Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи» (п.п. 17,18 рішення від 06.02.2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Так, за ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення гарантоване ст. 7 КУпАП, за якою ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. ст. 1 та 8 Конституції України, Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Визначення «законності» або «згідно із законом » досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».
Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
В п.44 рішення від 30 вересня 2010 року «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява № 12451/04) ЄСПЛ наголосив, що «словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов'язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (див. рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, п. 49).
Таким чином, особа може бути піддана заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що кореспондується із ст. 245 КУпАП, за якою завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 369908, відеозаписом з боді-камери 470776.
Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об'єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно із пунктом 6, розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 9 листопада 2015 № 1452/735, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Судом було досліджено відеозапис, з якого вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння, однак останній відмовився.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 369908 відносно ОСОБА_1 складено уповноваженою посадовою особою в межах наданих йому повноважень із дотриманням вимог, передбачених ст. 256 КУпАП. Порушень працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП не встановлено.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не надав суду доказів на спростування перебування у стані наркотичного сп'яніння, а матеріали про адміністративне правопорушення свідчать про зазначене, суд вважає за необхідне піддати останнього адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Згідно ст. 40-1 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір, розмір і порядок сплати, якого встановлюється законом.
Керуючись ст. ст. 33, 40-1, 130 КУпАП, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Визнати ОСОБА_1 винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддати адміністративному стягненню у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17 000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 496, 20 гривень.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу в вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва.
Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці з дня набрання постановою законної сили.
Суддя: