ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року Справа № 915/499/22
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовною заявою приватного підприємства "Транс-Авто-Д" (31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Запорізька, 7, код ЄДРПОУ 34412482) пред'явленої до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська торгово-промислова компанія" (56530, Миколаївська область, Вознесенський район, селище міського типу Олександрівка, вул. Генерала Подзігуна, будинок 165, код ЄДРПОУ 32728386) про стягнення заборгованості за договором.
14.11.2022 року ухвалою суду відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Із змісту позову вбачається, що позивачем за заявкою відповідача відповідно до умов договору були надані послуги з перевезення вантажів замовника. Відповідач, отримавши послугу, всупереч умов договору її не оплатив. В зв'язку із невиконанням обов'язку по оплаті наданих послуг у добровільному порядку позивач вирішив звернутися до суду. Також позивач просить застосувати до відповідача відповідальність у вигляді пені за порушення договору щодо здійснення своєчасного розрахунку, а також відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, встановлену ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено належним чином. Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася на адресу місцезнаходження відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в порядку визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України.
Згідно довідки про причини повернення поштового відправлення за №5400500917233 причиною повернення є те, що адресат відсутній за вказаною адресою, що відповідає положенням ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Заяв і клопотань від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як вказано у ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на представлені докази на підтвердження обставин викладених у позові, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, судом встановлено наступне.
28.01.2022 року у м. Волочиськ позивач (перевізник) та відповідач (замовник) уклали договір №32728386 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів відповідно до предмету якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов даного договору послуги по перевезенню вантажів (негабаритних) замовника автомобільним транспортом перевізника.
Також позивачем і відповідачем було складено та підписано заявку на перевезення вантажу - бурового станку. Сума заявки становить 36000 грн.
Укладення договору із відповідачем та складення заявки позивач підтвердив додавши до позову копії договору №32728386 та заявки №1.
31.01.2022 року позивачем та відповідачем було складено та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №407, відповідно до якого позивачем було надано послуги з перевезення вантажу (бурова установка) з с.Кам'яне Вільнянський район Запорізька область до с.Трикрати Вознесенський район Миколаївська область (авто НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 ) ціною 36000 грн. разом з ПДВ. Вказане позивач підтвердив актом здачі-приймання робіт від 31.01.2022 року №407, копія якого додається до позову.
13.07.2022 року позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою виконання умов договору по оплаті наданої послуги з перевезення вантажу вартістю 36000 грн. На підтвердження цього позивач додав до позову копію претензії №713 від 13.07.2022 року, копії чека про оплату поштового відправлення №3120001786799, опису вкладення у лист з повідомленням.
Відповідно до п. 4.4 договору розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень підписаних уповноваженими представниками сторін якщо інше не зазначено в заявці. Можлива повна або часткова передоплата.
З огляду на умови п. 4.4 договору оплата наданих послуг мала бути здійснена у день складання акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №407, тобто 31.01.2022 року.
Відповідачем твердження позивача про невиконання обов'язку з оплати наданих послуг, у встановленому господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовані, доказів своєчасної оплати наданих послуг судові не надано.
Із вищевикладеного вбачається, що відповідач обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення вантажів у встановлений договором термін, а саме 31.01.2022 року, не виконав.
Надані позивачем письмові докази з огляду на приписи ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України є належними, допустимими та достовірними.
Таким чином, з огляду на предмет укладеного договору між сторонами існують правовідносини, які врегульовані господарським та цивільним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч. 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється:
- виконанням, проведеним належним чином;
- зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання;
- у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі;
- за згодою сторін;
- через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, відповідачем всупереч умов договору та вищенаведених норм законодавства не виконано зобов'язання по оплаті наданої послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно ч. 1, 2 ст. 217 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Частиною 2 ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема шляхом відшкодування збитків та іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, не виконавши умов договору про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів щодо здійснення своєчасної та повної оплати, відповідачем позивачу завдано збитку в розмірі 36000 грн.
Крім того, з огляду на те, що невиконане відповідачем зобов'язання по оплаті товару є грошовим зобов'язанням, то на вимогу позивача підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, суд бере до уваги умови п. 7.3.1 договору - за прострочення оплати виконаних робіт замовник оплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Згідно розрахунку штрафних санкцій до позовної заяви розмір пені за період з 01.02.2022 року по 28.10.2022 року становить 9705,21 грн.
Сума нарахованих втрат від інфляції, які нараховані за період з лютого по вересень (включно) на розмір невиконаного грошового зобов'язання в сумі 36000 грн., становить 7286,76 грн.
Отже, з урахуванням обставин справи та положень законодавства вимога позивача по стягненню пені, втрат від інфляції, є законною і підлягає задоволенню.
Позивачем були здійснені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 2481,00 грн., що підтверджується квитанцією від 31.10.2022 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 237, 238 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська торгово-промислова компанія" (56530, Миколаївська область, Вознесенський район, селище міського типу Олександрівка, вул. Генерала Подзігуна, будинок 165, код ЄДРПОУ 32728386) на користь приватного підприємства "Транс-Авто-Д" (31200, Хмельницька область, м.Волочиськ, вул. Запорізька, 7, код ЄДРПОУ 34412482) грошові кошти в сумі 52991,97 грн., а також сплачену суму судового збору в розмірі 2481 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя А.П.Алексєєв