ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" грудня 2022 р. м. Київ Справа № 911/1952/22
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛСОНВЕТ” (40009, Сумська обл., м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 30/3)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22 А)
про стягнення 48752,69 грн. заборгованості за договором від 21.02.2020 р., у тому числі - 12855,54 грн. основного боргу, 4371,10 грн. штрафу, 26174,92 грн. 80% річних та 5351,13 грн. інфляційних втрат,
Без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІЛСОНВЕТ” (далі - ТОВ “ВІЛСОНВЕТ”, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК” (далі - ТОВ “ЛВК-МІЛК”, відповідач) про стягнення 48752,69 грн. заборгованості за договором від 21.02.2020 р., у тому числі - 12855,54 грн. основного боргу, 4371,10 грн. штрафу, 26174,92 грн. 80% річних та 5351,13 грн. інфляційних втрат.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 200221-1 від 21.02.2020 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено товар. Проте, ТОВ “ЛВК-МІЛК” оплата за поставлений товар була здійснена частково, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12855,54 грн. основного боргу, 4371,10 грн. штрафу, 26174,92 грн. 80% річних та 5351,13 грн. інфляційних втрат, і судовий збір покласти на відповідача.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю “ВІЛСОНВЕТ” позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК” про стягнення 48752,69 грн. заборгованості за договором від 21.02.2020 р., підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2022 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Ухвалу постановлено направити сторонам.
Слід зазначити, що вказану ухвалу у встановлений процесуальним законодавством строк не було направлено учасникам процесу, з огляду на відсутність фінансування для здійснення судом поштових відправлень.
У подальшому, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено на адресу відповідача 09.11.2022 р. та отримано останнім 15.11.2022 р.
Поряд з цим, суд відзначає, що відповідно до ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України”, та ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі “Смірнов проти України” від 08.11.2005 р., у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пономарьова проти України” від 03.04.2008 р. зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
21.02.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВІЛСОНВЕТ” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК” (покупець) було укладено договір поставки № 200221-1, відповідно до п. 1.1 якого у строки і на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар, найменування (асортимент) і кількість якого визначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Товар повинен бути поставлений з його приналежностями, включаючи технічну документацію, інструкції з користування товарам українською та/або російською мовами. Товар повинен поставлятися в комплекті у відповідності до цього договору, що забезпечує його експлуатацію (використання) за призначенням.
У відповідності з п. 1.2 договору передача товару покупцю здійснюється партіями відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною складовою цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженою особою покупця товаротранспортної/видаткової накладної, яка має силу акта прийому-передачі.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється в гривнях України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Датою оплати товару і належного виконання грошового зобов'язання за цим договором вважається дата надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Оплата за товар відбувається наступним чином: 100% оплата вартості товару протягом 14 календарних днів, з моменту поставки товару (п. 3.2 договору).
Умовами п.п. 5.3, 5.4, 5.5 договору встановлено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості та асортименту відповідно до видаткової накладної (акту прийому-передачі товару). Факт передачі і приймання товару підтверджується (засвідчується) видатковою накладною (актом прийому-передачі товару). Підписуючи видаткову накладну, покупець підтверджує, що він отримав усі належні в розумінні п. 2 ст. 662 ЦК України документи, що стосуються товару.
Згідно з п. 6.2 договору у разі прострочення строків оплати товару понад 30 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
У відповідності з п. 6.3 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 80% річних від несплаченої загальної вартості товару до дня повної оплати.
На виконання умов договору поставки № 200221-1 від 21.02.2020 р. ТОВ “ВІЛСОНВЕТ” було поставлено ТОВ “ЛВК-МІЛК” товару на загальну суму 21855,54 грн., що підтверджується видатковими накладними № 86 від 16.03.2020 р. на суму 14175,30 грн., № 231 від 07.07.2020 р. на суму 3840,12 грн., № 258 від 31.07.2020 р. на суму 3840,12 грн.
ТОВ “ЛВК-МІЛК” розрахувалося за поставлений ТОВ “ВІЛСОНВЕТ” товар частково в сумі 8000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 7787 від 08.07.2020 р. на суму 5000,00 грн., № 6 від 17.07.2020 р. на суму 3000,00 грн.
ТОВ “ЛВК-МІЛК” та ТОВ “ВІЛСОНВЕТ” було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 р. по 09.02.2021 р. на суму 13855,54 грн.
У подальшому, ТОВ “ЛВК-МІЛК” сплатило ТОВ “ВІЛСОНВЕТ” 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1987 від 14.05.2021 р.
Решту зобов'язання по оплаті товару в розмірі 12855,54 грн. відповідачем залишено без виконання.
ТОВ “ВІЛСОНВЕТ” було надіслано на адресу ТОВ “ЛВК-МІЛК” претензію № 21/10-1 від 21.10.2021 р., за змістом якої позивач вимагав погасити заборгованість у розмірі 12855,54 грн.
Відповідь на претензію отримано не було, залишок заборгованості в сумі 12855,54 грн. за поставлений товар за договором поставки № 200221-1 від 21.02.2020 р. не сплачено, у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі у повному обсязі з огляду на таке.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок за поставлений товар має бути проведено у відповідності до умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час прийняття рішення, відповідач заборгованість за отриманий від позивача товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували наявність чи розмір заявленого позивачем до стягнення боргу у сумі 12855,54 грн.
Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором поставки № 200221-1 від 21.02.2020 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 12855,54 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 4371,10 грн. штрафу за порушення строків оплати поставленого товару на підставі пункту 6.2 договору.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Як зазначалось вище, п. 6.2 договору передбачено, що, у разі прострочення строків оплати товару понад 30 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
З долученого до матеріалів справи розрахунку штрафу вбачається, що його розмір було визначено позивачем в сумі 4371,10 грн., у тому числі - на суму 14175,30 грн. в сумі 2835,06 грн., на суму 3840,12 грн. в сумі 768,02 грн., на суму 3840,12 грн. в сумі 768,02 грн.
Судом перевірено розрахунок штрафу, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства, умовам договору та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 26174,92 грн. 80% річних та 5351,13 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згадуваним вище пунктом 6.3 договору встановлено, що сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 80% річних від несплаченої загальної вартості товару до дня повної оплати.
Як встановлено судом, заявлені позивачем до стягнення з відповідача 80% річних нараховані на заборгованість останнього щодо кожної накладної окремо, з урахуванням часткових оплат, у тому числі - за період з 01.04.2020 р. до 07.07.2020 р. на суму 14175,30 грн. в сумі 3036,46 грн., з 08.07.2020 р. до 16.07.2020 р. на суму 9175,30 грн. в сумі 180,50 грн., з 17.07.2020 р. до 13.05.2021 р. на суму 6175,30 грн. в сумі 4067,79 грн., з 14.05.2021 р. до 26.09.2022 р. на суму 5175,30 грн. в сумі 5682,90 грн., з 22.07.2020 р. до 26.09.2022 р. на суму 3840,12 грн. в сумі 6704,36 грн., з 15.08.2020 р. до 26.09.2022 р. на суму 3840,12 грн. в сумі 1388,71 грн., їх розмір є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 80% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 5351,13 грн., нарахованих на заборгованість відповідача щодо кожної накладної окремо, з урахуванням часткових оплат, у тому числі - за період з квітня 2020 року по червень 2020 року на суму 14175.30 грн. в сумі 184,93 грн., з липня 2020 року по травень 2021 року на суму 6175,30 грн. в сумі 524,44 грн., за травень 2021 року по серпень 2022 року на суму 5175,30 грн. в сумі 1864,34 грн., за липень 2020 року по серпень 2022 року на суму 3840,12 грн. в сумі 1388,71 грн., з серпня 2020 року по серпень 2022 року на суму 3840,21 грн. в сумі 1388,71 грн., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у даній справі є правомірними та обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22 А, код 38010015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛСОНВЕТ” (40009, Сумська обл., м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 30/3, код 39638362) 12855 (дванадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 54 коп. основного боргу, 4371 (чотири тисячі триста сімдесят одну) грн. 10 коп. штрафу, 26174 (двадцять шість тисяч сто сімдесят чотири) грн. 92 коп. 80% річних, 5351 (п'ять тисяч триста п'ятдесят одну) грн. 13 коп. інфляційних втрат, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 26.12.2022 р.
Суддя В.М. Бабкіна