Рішення від 16.12.2022 по справі 826/10598/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2022Справа № 826/10598/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №826/10598/17

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київські каштани»

до Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

та Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

про визнання протиправним та скасування рішення

Представники учасників справи:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київські каштани» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням від 25.08.2016 Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було протиправно зареєстровано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради право власності на групу приміщень №№ 31, 45, 46, 63 загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві, оскільки вони на момент прийняття такого рішення належали позивачу на праві власності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення від 25.08.2016 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію права власності на групу приміщень №31, 45, 46, 63 загальною площею 283,3 кв.м., в будинку № 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01.06.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019, провадження у справі №826/10598/17 закрито у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2021 задоволено заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київські каштани» про направлення справи №826/10598/17 за встановленою юрисдикцією та скеровано матеріали справи №826/10598/17 до Господарського суду міста Києва.

29.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №826/10598/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 відкрито провадження у справі №826/10598/17 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні 28.09.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення до участі у справі Київської міської ради та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та відкладення підготовчого засідання.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що заявлені вимоги стосуються приміщень, які належать до комунального майна, яке перебуває на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для залучення до участі у справі вказаних осіб у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

19.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо заміни статусу третьої особи Київської міської ради на відповідача-2 у справі, оскільки позивачем фактично оспорюється її право власності на допоміжні приміщення, реєстрація якого була вчинена за оспорюваним рішенням.

У судовому засіданні 19.10.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження підготовчого засідання на 30 днів та у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відкладення підготовчого засідання.

08.11.2021 через відділ діловодства суду надійшли пояснення по справі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», в яких заперечує проти позову з підстав того, що дії щодо реєстрації права власності на спірні приміщення за територіальною громадою міста Києва вчинялись у повній відповідальності до чинних на той час правових норм, а позивачем не доведено належними засобами доказування та обставина, що до складу спірних приміщень загальною площею 283,3 кв.м. входять саме допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку.

08.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31; визнати припиненим право власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві.

09.11.2021 у судовому засіданні Київською міською радою подані пояснення по справі, в яких заперечує проти позову з підстав того, що позивачем не додано належних та допустимих доказів того, що спірні приміщення відносяться до допоміжних, що спірні приміщення не є ізольованими, що в спірних приміщеннях наявне інженерне обладнання та пристрої, а саме водоміри та інші прилади обліку, бойлери, запірна арматура, електричні щити, без доступу до яких експлуатація житлового будинку не є можливою, в той час як рішення №284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва, додатком №10 до якого затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розташовані в Шевченківському районі, зокрема, нежитлові приміщення у житловому будинку №8-Б на вул. Пушкінській загальною площею 289,30 кв.м., в результаті переобмірів та уточнення лінійних розмірів яких визначено, що загальна площа складає 283,30 кв.м., прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Київська міська рада наголошує на тому, що спірні приміщення в будинку на вул. Пушкінська, 8Б не належать до категорії допоміжних приміщень, оскільки за своїм цільовим призначенням не слугують для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, а тому власники квартир не набули право власності на спірні приміщення.

09.11.2021 у судовому засіданні позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи та витребування у Київської міської ради копії правовстановлюючих документів та технічних паспортів на групи приміщень №31, №45, №46 та №63 в будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві, що зареєстровані на праві власності за Київською міською радою.

У судовому засіданні 09.11.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки в порушення процесуальних норм воно подано з пропуском встановленого строку, без належного обґрунтування неможливість його подання у встановлений строк та задоволення клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з цим підготовче засідання відкладено.

10.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла повторна заява про залучення Київської міської ради в якості співвідповідача у справі, оскільки позивачем фактично оспорюється її право власності на допоміжні приміщення, реєстрації яких була вчинена за оспорюваним рішенням.

22.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на пояснення Київської міської ради, в яких зауважує на тому, що твердження Київської міської ради про те, що спірні приміщення не є допоміжними спростовується постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі №5011-58/14165-2012, якою позов ОСББ «Київські каштани» задоволено частково та визнано недійсним пункт 119 таблиці 2 "Культура і мистецтво" до додатку 10 до рішення Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613 "Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 161,2 м.кв. будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві, з посиланням на доведеність обставин належності приміщень (кімнат), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві, загальною площею 162,2 м.кв до допоміжних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 залучено до участі у справі в якості відповідача-2 Київську міську раду, що зумовило зміну її процесуального статусу з третьої особи-1 на відповідача-2 та відкладення у зв'язку з чим підготовчого засідання.

06.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла нова заява про зміну предмету позову, яка включає в себе попередньо подану заяву, відповідно до якої позивач просить визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31; визнати припиненим право власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві .

14.12.2021 через відділ діловодства суду від Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 позовні вимоги не визнає, оскільки до позовної заяви не надано і матеріали справи не містять доказів того, що спірні приміщення відносяться до допоміжних, що спірні приміщення не є ізольованими, а також що в спірних приміщеннях наявне інженерне обладнання, без доступу до яких експлуатація житлового будинку не є можливою. Крім того, відповідач-2 зазначає про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення відповідачем його прав прийняттям оскаржуваного рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

23.12.2021 у судовому засіданні позивач подав клопотання про витребування у КП «Київське МБТІ» копії інвентаризаційної справи на групи приміщень №31,45,46,63 в будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві .

У судовому засіданні 23.12.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття заяви про зміну предмета позову та оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Частиною третьою статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

З поданої позивачем заяви від 06.12.2021 про зміну предмета позову вбачається, що позивач здійснив заміну одних позовних вимог іншими та доповнив позов новими вимогами, без зміни обставин, на яких ґрунтується подана позовна заява, тобто змінив предмет позову.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що заява позивача про зміну предмета позову відповідає вимогам статті 46 Господарського процесуального кодексу України, подана до закінчення підготовчого засідання, а тому приймається судом.

Відтак предметом позову у даній справі є вимоги позивача про: 1) визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31; 2) визнання припиненим права власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві , - в межах яких вирішується спір.

13.01.2022 через відділ діловодства суду позивач подав клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: висновку атестованого судового експерта Черніна Я.О. за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи №01/32-21-22 від 11.01.2022.

У судовому засіданні 25.01.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зобов'язання Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надати суду: копію інвентаризаційної справи на домоволодіння за адресою: вул. Пушкінська, 8 в Шевченківському районі міста Києва; копію інвентаризаційної справи на домоволодіння за адресою: вул. Пушкінська, 8Б в Шевченківському районі міста Києва (за наявності) та відкладення підготовчого засідання.

Так, положеннями статті 177 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.

Відтак, беручи до уваги поданий позивачем висновок атестованого судового експерта Черніна Я.О. за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи №01/32-21-22 від 11.01.2022, суд керуючись частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи та виконання завдань господарського судочинства, визначених у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне зобов'язати Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надати суду: копію інвентаризаційної справи на домоволодіння за адресою: вул. Пушкінська, 8 в Шевченківському районі міста Києва; копію інвентаризаційної справи на домоволодіння за адресою: вул. Пушкінська, 8Б в Шевченківському районі міста Києва (за наявності).

09.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій заперечує проти доводів відповідача-2 та зауважує на тому, що відповідно до довідки Київського МБТІ від 20.11.2015 за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська,8 є три будинки з відповідними літерами А, Б, В і вказані літери до адреси не мають ніякого відношення, в кожному з трьох будинків за вказаною адресою є нумерація квартир і приміщень, яка не повторюється, що спростовує доводи відповідача-2 про те, що за ним зареєстровано майно за іншою адресою. В свою чергу, реєстрація права власності за відповідачем на нежитлові приміщення №№31, 45, 46 та 63 загальною площею 283,3 м.кв. в будинку 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві, як на єдиний об'єкт права власності є протиправною, про що свідчить постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі №5011-58/14165-2012. При цьому, позивач наголошує на тому, що він правомірно набув право власності на спірні приміщення частина з яких в розмірі 161,2 м.кв. є допоміжними приміщеними будинку, що встановленому в судовому порядку, а інша частина є їх складовою, тобто приналежністю і не може використовуватись як самостійний об'єкт права власності.

11.02.2022 через відділ діловодства суду надійшли витребувані документи від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації".

У судовому засіданні 23.02.2022 оголошено перерву до 01.03.2022.

Проте, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києві підготовче засідання, призначене на 01.03.2022 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, підготовче засідання у справі призначено на 10.06.2022.

У судовому засіданні 10.06.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання позивача про приєднання доказів у справі та виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 02.08.2022.

Так, відповідно до приписів частини 1, 2, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

При цьому, відповідно до частини 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, висновками експертів.

За приписами частини 1 та 3 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною після подання заяв по суті спору, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги те, що наданий позивачем висновок судового експерта Черніна Я.О. за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи №01/32-21-22 від 11.01.2022 стосується спірного приміщення, з метою дотримання основних принципів господарського судочинства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку для подання відповідних доказів позивачем.

У судовому засіданні 02.08.2022 на підставі клопотання третьої особи у розгляді справи по суті оголошено перерву до 18.08.2022.

У судовому засіданні 18.08.2022 судом у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 09.09.2022.

Судове засідання, призначене на 09.09.2022, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.10.2022.

Втім, судове засідання, призначене на 13.10.2022, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.12.2022.

Представник позивача в судове засідання 16.12.2022 не з'явився, втім подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представники відповідачів та третьої особи також не з'явилися в судове засідання, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень з відмітками про їх отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачі та третя особа були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не надали суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, а позивач просив провести розгляд справи без його участі, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Суд зауважує, що відповідачі і третя особа були обізнані про розгляд даної справи, враховуючи отримання судової кореспонденції та участь у судових засіданнях, а як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 16.12.2022 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 16.12.2022 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно положень статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 5 статті 140 Конституції України визначено, що питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

05.11.1991 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою затверджено перелік державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Вказаною постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) віднесено житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991, виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 26 від 13.01.1992 «Про формування комунального майна міста та районів», яким затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, пунктом 3 якого передано до комунальної власності районів майно згідно з переліком (додатки 2 - 15), в тому числі житловий фонд.

У подальшому, рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», затверджено переліки об'єктів комунальної власності територіальних громад районів м. Києва, зокрема до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва було включено житловий будинок на вул. Пушкінська, 8-Б (позиція 773, таблиця 7 «Житлове господарство», додатка № 11).

У 2010 році рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» було вирішено не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні у місті Києві ради, зокрема, і Шевченківську районну у місті Києві раду, у зв'язку з чим, усе майно та підприємства, що перебували у комунальній власності районних рад у місті Києві передано до комунальної власності міста Києва.

02.12.2010 Київською міською радою прийнято рішення № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення.

Відповідно до вказаного переліку житловий комплекс по вул. Пушкінська, 8-Б у Шевченківському районі м. Києва не належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва.

27.10.2011 Київською міською радою прийнято рішення № 397/6613, яким внесено зміни до рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010, з урахуванням якого нежитлові приміщення площею 289,3 м.кв. житлового комплексу по вул. Пушкінська, 8-Б у Шевченківському районі м. Києва внесено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Отже, на підставі вказаного рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 (зі змінами від 27.10.2011 № 397/6613) спірні нежитлові приміщення у житловому будинку №8-Б на вул. Пушкінській у місті Києві загальною площею 289,30 кв.м. перейшли у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 270/9758 «Про питання, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» доручено підприємствам, госпрозрахунковим організаціям та установам, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва, та іншим суб'єктам, на балансі яких обліковується майно, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, вчиняти усі дії, пов'язані з проведенням процедури державної реєстрації права власності територіальної громади міста Києва на нерухоме майно (крім земельних ділянок), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У серпні 2015 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійснено технічну інвентаризацію нежитлових приміщень у будинку №8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві та 13.08.2015 складено технічний паспорт на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок (нежитлові приміщення (група приміщень №31,45,46,63) загальною площею 289,3 кв.м. (копія наявна в матеріалах справи).

25.08.2016 на виконання рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 270/9758 здійснено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Києва нежитлових приміщень, групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літ «Б», в будинку № 8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві.

Вказана реєстрація відбулась на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613.

Так, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради зареєстровано право власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літ «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8Б по вул. Пушкінська в м. Києві . При цьому, як зазначив відповідач-2, не заперечується позивачем і підтверджується матеріалами справи, в результаті переобмірів та уточнення лінійних розмірів було встановлено, що загальна площа вказаних приміщень становить саме 283,30 кв.м.

Поряд з цим судом встановлено, що на виконання рішення Шевченківського районної у м. Києві ради від 13.07.2006 №44 «Про надання згоди на передачу житлових комплексів на баланс співвласників багатоквартирного будинку» та розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 01.09.2006 № 1401 «Про передачу житлових комплексів на баланс об'єднань співвласників багатоквартирного будинку», згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 1 від 01.10.2006, житловий будинок №8-Б на вул. Пушкінській, загальною площею 2325,3 кв.м, житловою площею 955,5 кв.м був переданий на баланс ОСББ «Київські каштани».

21.12.2015 здійснено державну реєстрацію права власності за ОСББ «Київські каштани» на нежитлові приміщення, група приміщень №31, 45, 46, 63 в літ. «Б» за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 8 на підставі свідоцтв про право власності, виданих 23.12.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, а саме: свідоцтво №50669174 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень №31 в літ. «Б») площею 74,8 кв.м.; свідоцтво №50670874 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень №45 в літ. «Б») площею 52,9 кв.м.; свідоцтво №50671587 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень №46 в літ. «Б») площею 57,9 кв.м.; свідоцтво №50670107 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень №63 в літ. «Б») площею 99,0 кв.м.

Реєстрація права власності на приміщення №31, 45, 46, 63 за ОСББ «Київські каштани» підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.12.2015 (№50669318, №50671011, №50671678, №50670226).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спірні нежитлові приміщення, розташовані у будинку № 8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві, одночасно зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як за позивачем - ОСББ «Київські каштани», так і за відповідачем-2 - територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

При цьому, в реєстраційних документах ОСББ «Київські каштани» зазначено адресу будинку 8 в літері «Б» по вул. Пушкінській в м. Києві , а в оскаржуваному рішенні державного реєстратора зазначено будинок № 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві .

В той же час, з довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна КМДА № 15228 (И-2015) від 20.11.2015 року вбачається, що на земельній ділянці за адресою вул. Пушкінська, 8 за даними технічної інвентаризації станом на 1959 рік розташовано декілька житлових будинків з відповідними літерами А, Б, В. Літера будинку є технічним терміном і до адреси немає ніякого відношення. Нумерація квартир в літері Б починається з 1 поверху з кв. № 32 по кв. № 54 . Квартири цокольного поверху (колишні кв. № 29, 31) станом на 13.08.2015 року є нежитловими приміщеннями, а саме прим. № 31, № 45, № 46, № 63. Адреса зазначена в інших документах як вул . Пушкінська, 8 б відноситься до одного і того ж самого об'єкта нерухомого майна, що й вул. Пушкінська, 8.

Позивач вважає, що реєстрація права власності за відповідачем-2 на нежитлові приміщення №№31, 45, 46 та 63 загальною площею 283,3 м.кв. в будинку 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві , які є спільною власністю власників квартир будинку, оскільки належать до допоміжних приміщень, є протиправною та порушує права співвласників квартир будинку 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві, в інтересах і від імені яких діє позивач, а тому просить визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради та визнати припиненим право власності відповідача-2 на спірне нерухоме майно.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

У даному випадку, як встановлено судом за матеріалами справи, спірна реєстрація права власності на нежитлові приміщення загальною площею 283,3 кв.м. (групи приміщень №№31, 45, 46, 63) за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради відбулась на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613.

Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі №5011-58/14165-2012 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київські каштани" до Київської міської ради визнано недійсним пункт 119 таблиці 2 "Культура і мистецтво" до додатку 10 до рішення Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613 "Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 161,2 м.кв. будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві.

Вказана постанова оскаржувалась Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Київські каштани", проте касаційна скарга ОСББ "Київські каштани" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі № 5011-58/14165-2012 була повернута скаржнику ухвалою Верховного Суду України від 10.12.2018.

Отже, вказана постанова суду апеляційної інстанції не скасована та набрала законної сили.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Європейський суд з прав людини вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Таким чином, правила про преюдицію спрямовані на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Під час розгляду справи №5011-58/14165-2012 суд апеляційної інстанції на підставі досліджених доказів визнав доведеними обставинами належності приміщень (кімнат), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві , загальною площею 161,2 м.кв. зі спірних 283,3 м.кв. (289,3 м.кв.), до допоміжних. У вказаній постанові апеляційним господарським судом також встановлено, що згідно висновку експерта від 02.03.2018 №11283/16-43 коректним розміром площі спірних нежитлових приміщень є саме 283,3 м.кв., а не 289,3м.кв., яка вказано у рішенні ради від 02.12.2010 №284/5096 із змінами від 27.10.2011 №397/6613.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Пунктами 1.1, 1.2 рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. № 4 -рп/2004 встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладові, горища, колясочні і т.ін.) передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що приміщення (кімнати), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві , загальною площею 161,2 м.кв. зі спірних 283,3 м.кв. (289,3 м.кв.) є допоміжними приміщеннями житлового будинку, вони в силу закону є об'єктами права спільної власності співвласників вказаного житлового будинку і відповідно віднесення відповідачем вказаних приміщень загальною площею 161,2 м.кв. до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади є неправомірним.

Обставини, встановлені Київським апеляційним господарським судом при винесенні постанови у справі № 5011-58/14165-2012, яка набрала законної сили, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи №826/10598/17 та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Таким чином, вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі № 5011-58/14165-2012 встановлено, що частина спірних нежитлових приміщень (які є предметом розгляду у даній справі №826/10598/17) загальною площею 161,2 м.кв. зі спірних 283,3 м.кв., є допоміжними приміщеннями житлового будинку і вони відповідно до закону є об'єктами права спільної власності співвласників вказаного житлового будинку.

У той же час, апеляційний господарський суд не знайшов підстав для віднесення іншої частини приміщень загальною площею 122,1 м.кв. до допоміжних, оскільки згідно висновку експерта такі приміщення не можуть бути віднесені до допоміжних, з огляду на відсутність установлених: технічних пристроїв, механічного, електричного, санітарно-технічного та іншого обладнання, прокладених мереж інженерних комунікацій з установленою на них запірно-розподільчою арматурою, які необхідні для забезпечення експлуатації та обслуговування квартир мешканців будинку.

Позивач же, посилаючись на висновок атестованого судового експерта Черніна Якова Олександровича за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи №01/32-21-22 від 11.01.2022, наголошує на тому, що частина приміщень загальною площею 122,1 м.кв. відноситься до допоміжних, оскільки є складовими частинами допоміжних приміщень загальною площею 161,2 м.кв. та не можуть використовуватися окремо.

Так, висновком експерта № 01/32-21-22 від 11.01.2022 встановлено, що експлуатація (використання) допоміжних приміщень загальною площею 161,2 м.кв., які знаходяться в будинку № 8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві , не можлива без приміщень загальною площею 122,1 м.кв., які не мають ознак допоміжних згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі № 5011-58/14165-2012, оскільки ці приміщення впливають своєю наявністю на можливість експлуатації (використання) допоміжних приміщень загальною площею 161,2 м.кв. в кожній групі шляхами евакуації до існуючого евакуаційного виходу, зберігання відповідних речей, здійснення санітарно-гігієнічних потреб при наявності людей в допоміжних приміщеннях тощо. Приміщення загальною площею 122,1 м.кв., є складовими частинами нежитлових приміщень № 31, № 45, № 46 та № 63, які знаходяться в будинку № 8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві , оскільки ці приміщення утворюють одне ціле в кожній групі.

Проте суд відзначає, що такі доводи позивача зводяться до переоцінки та перегляду фактів і правовідносин, які були встановлені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі № 5011-58/14165-2012, яка набрала законної сили, що є неприпустимим, оскільки питання щодо можливості віднесення нежитлових приміщень загальною площею 122,1 м.кв. зі спірних 283,3 м.кв. (293,3 м.кв.) до допоміжних було предметом розгляду у справі № 5011-58/14165-2012.

Так, суд апеляційної інстанції на підставі висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.03.2018 р. №11283/16-43, встановив, що окремі приміщення (кімнати), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві та відносяться до складу спірних приміщень загальною площею 283,3 кв.м., в яких прокладені трубопроводи і змонтовані прибори системи опалення, є допоміжними приміщеннями будинку, а саме: кімнати №№ 2,3,5,6 в групі приміщень №31 площею 50,5 м.кв.; кімната №2 в групі приміщень №45 площею 38,3 м.кв.; кімната №3 в групі приміщень №46 площею 9,3 м.кв.; кімнати №№ 5,7,8,9 в групі приміщень №63 площею 63,1 м.кв., в той же час представлені для проведення огляду приміщення (кімнати) груп №№31 (кімнати: 1,4,7,8, загальною площею 24,3 м.кв.), 45 (кімнати: 1,3,4,5,6, загальною площею 15,4 м.кв.), 46 (кімнати: 1,2,4,5,6, загальною площею 47,8 м.кв.), 63 (кімнати: 1,2,3,4,6, загальною площею 34,6 м.кв.), розташованих нижче першого поверху житлового будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві , за своїми ознаками та характеристиками не відносяться до допоміжних.

Отже, установлення апеляційним судом обставин щодо неможливості віднесення приміщень загальною площею 122,1 м.кв. до допоміжних у преюдиціальному порядку виключає можливість для повторного дослідження цих обставини під час розгляду даної справи №826/10598/17 на підставі висновку іншої експертизи, а тому суд не приймає до уваги наданий позивачем висновок експерта.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

При цьому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» № 2255-IX від 12.05.2022, який набув чинності 26.07.2022, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону № 2255-IX від 12.05.2022, чинній на момент розгляду даної справи) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діє на час ухвалення судового рішення у цій справі) дає підстави дійти висновку про те, що наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Проте, на відміну від положень частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, у якій законодавець передбачав, що з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), наразі відповідні права чи обтяження припиняються або повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, в силу закону, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав у разі прийняття рішення про визнання речових прав, обтяжень речових прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Верховного суду України від 23.06.2020 у справі №922/2589/19, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що оскільки з 26.07.2022, тобто на час ухвалення даного судового рішення, наведений закон такого способу захисту порушених речових прав як визнання припиненим права власності не передбачає, то визнання судом факту відсутності (припинення) права власності відповідача-2 на спірне нерухоме майно не призведе до більш ефективного відновлення порушених прав, тим більш, що вимога ОСББ «Київські каштани» про визнання припиненим права власності територіальної громади міста Києва на спірні нежитлові приміщення за своїм змістом фактично є вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, так як розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, в тому числі вимогами спеціальної норми права у редакції чинній на момент винесення рішення, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 14.05.2019 у справі справі № 910/7631/18.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСББ «Київські каштани» про визнання припиненим права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №31,45, 46, 63, загальною площею 283,3 м.кв. у будинку №8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві.

При цьому, судом враховано, що право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №31,45,46,63, загальною площею 161,2 м.кв. зі спірних 283,3 м.кв. у будинку №8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві фактично було припинено на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі №5011-58/14165-2012, у зв'язку з визнанням недійсним рішення Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613 «Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 161,2 м.кв. будинку №8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві.

У свою чергу, припинення права власності Київської міської ради на групи приміщень загальною площею 161,2 м.кв. шляхом визнання частково недійсним рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав на приміщення загальною площею 161,2 м.кв. в будинку №8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві є підставою для скасування державної реєстрації прав на ці приміщення.

При цьому, вказане рішення Київської міської ради було визнано недійсним постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі № 5011-58/14165-2012 саме в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 161,2 м.кв. будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві.

Відтак, оскільки рішення Київської міської ради, на підставі якого було проведено спірну державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, було частково визнано недійсним на підставі преюдиціального судового рішення, а також з урахуванням встановленого судом факту припинення права власності відповідача-2 на частину нежитлових приміщень загальною площею 161,2 м.кв., суд відзначає про наявність підстави для скасування у судовому порядку державної реєстрації прав Київської міської ради на нерухоме майно згідно оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Разом з цим суд враховує, що на підставі постанови суду від 17.09.2018 у справі №5011-58/14165-2012 було визнано недійсним рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613, лише в частині допоміжних приміщень площею 161,2 м.кв. зі спірних 283,3 кв.м. (289,3 кв.м.), проте, з урахуванням того, що державна реєстрація прав власності на спірне нерухоме майно загальною площею 283,3 кв.м. (групи приміщень №№31, 45, 46, 63) за територіальною громадою міста Києва здійснена у вигляді одноактового запису про право власності №16139767, у суду відсутня можливість для часткового скасування рішення державного реєстратора лише стосовно державної реєстрації прав на допоміжні приміщення площею 161,2 м.кв.

Водночас суд наголошує, що Київська міська рада не позбавлена права звернутися у встановленому законом порядку до державного реєстратора з метою здійснення державної реєстрації свого права власності на частину нежитлових приміщень загальною площею 122,1 м.кв. зі спірних 283,3 кв.м. в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСББ «Київські каштані» в частині скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31, в іншій частині позовних вимог слід відмовити, в тому числі в частині визнання державної реєстрації незаконною, оскільки в даному спорі суд не вирішує питання правомірності чи неправомірності дій реєстратора, а вирішує спір про право.

Державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. При цьому навіть якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статті 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Як встановлено судом за матеріалами справи та вбачається з постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 р. у справі № 5011-58/14165-2012, приміщення (кімнати), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку №8-Б по вул. Пушкінська в м. Києві , загальною площею 161,2 м.кв. зі спірних 283,3 м.кв. (289,3 м.кв.) є допоміжними. Зокрема, до них належать: кімнати №№ 2,3,5,6 в групі приміщень №31 площею 50,5 м.кв.; кімната №2 в групі приміщень №45 площею 38,3 м.кв.; кімната №3 в групі приміщень №46 площею 9,3 м.кв.; кімнати №№ 5,7,8,9 в групі приміщень №63 площею 63,1 м.кв.

З цієї ж постанови суду вбачається, що власником цих спірних приміщень як допоміжних безумовно є співвласники квартир житлового будинку відповідно до положень статей 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004, за висновками якого підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

З матеріалів справи також вбачається, що створене ОСББ «Київські каштани» в 2006 році стало балансоутримувачем житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 8-Б відповідно до акту приймання-передачі житлового комплексу будинку №8-Б від 29.09.2006, за яким отримало на баланс підвальні приміщення будинку, в тому числі допоміжні (спірні приміщення).

Таким чином, з моменту створення позивач як об'єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 8-Б законодавчо наділений повноваженнями щодо здійснення представництва та захисту, в тому числі і у судовому порядку, законних прав та інтересів всіх співвласників квартир у цьому житловому будинку.

Оскільки реєстрація права власності на нежитлові приміщення №31, 45, 46, 63 загальною площею 161,2 кв.м. зі спірних 283,3 кв.м. (289,3 кв.м.) у житловому будинку 8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради суперечить інтересам співвласників квартир даного житлового будинку, суд вважає, що позивачем обґрунтовано та доведено в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України підстави звернення до суду з даним позовом і наявність правових підстав для скасування цього запису, так як наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси співвласників квартир даного житлового будинку.

З огляду на наведене суд не приймає до уваги посилання Київської міської ради на не доведення позивачем порушення його прав прийняттям оскаржуваного рішення державного реєстратора.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, суд приходить до висновку, враховуючи приписи частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» № 2255-IX від 12.05.2022, про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31, який здійснений у вигляді одноактового запису про право власності №16139767, що виключає можливість його часткового скасування лише стосовно державної реєстрації прав на допоміжні приміщення площею 161,2 м.кв. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Водночас, як вже зазначав суд, Київська міська рада не позбавлена права звернутися у встановленому законом порядку до державного реєстратора з метою здійснення державної реєстрації належного їй права власності на частину нежитлових приміщень загальною площею 122,1 м.кв. зі спірних 283,3 кв.м. в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №397/6613, яке в частині нежитлових приміщень загальною площею 122,1 м.кв. зі 283,3 кв.м. в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві є чинним.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з покладення судового збору на сторони згідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 73-80, 86, 123, 129, 178, 202, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв.м., в будинку №8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київські каштани» (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, будинок 8-Б, ідентифікаційний код 34297934) судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

4. Видати накази позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022.

Суддя Т.В.Васильченко