ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2022Справа № 910/10887/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Фізичної особи-підприємця Кістаєва Тимофія Андрійовича
про стягнення 25 197,20 грн,
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до Фізичної особи-підприємця Кістаєва Тимофія Андрійовича про стягнення 25 197,20 грн штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором про закупівлю товару № 1192/21 від 29.11.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/10887/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.10.2022 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105492878940 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме:, вул. Амосова,4, кв. 276, м. Київ, 01024, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 24.10.2022, надіслану за вказаною вище адресою, не отримав, поштовим відділення дана ухвала була повернута до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд розцінює викладені позивачем у відповіді на відзив вимоги як заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
29.11.2021 між Фізичною особою - підприємцем Кістаєвим Тимофієм Андрійовичем (далі - постачальник, відповідач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі- позивач, замовник) було укладено договір про закупівлю товарів №1192/21, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити замовникові дивани, а саме: софа- трьохмісна Egense, софа трьохмісна Faster, софа - ліжко Friheten, відповідно до ДК 021:2015 код CPV 39110000 «сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них», а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п.3.3. договору сума договору складає 89 990,00 грн.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що строк поставки товару: до 30.11.2021 року.
Місце поставки товарів, м. Київ, 20 м. Житомирського шосе, визначена позивачем в обов'язковому порядку, попередньо уточнена відповідачем (п. 5.2 договору).
Відповідно до п.7.2 договору за порушення строку поставки товару позивачу, відповідач сплачує позивачу пеня у розмірі 1% ціни договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% відсотків вказаної ціни договору.
Згідно з п. 7.4 договору у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь позивача штраф у розмірі 25% від ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.
Пунктом 6.2.4. укладеного між сторонами правочину передбачено, що позивач має право у разі невиконання (відмови від виконання) зобов'язань відповідачем в односторонньому порядку розірвати договір, шляхом письмового повідомлення постачальника.
Відповідно до п. 10.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє щодо бюджетних зобов'язань до 31.12.2021, а стосовно інших зобов'язань, взятих сторонами за даним договором - до повного їх виконання.
У додатку №1 до договору сторонами викладено специфікацію.
29.11.2021 між сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору №1192/21 від 29.11.2021, відповідно до якої додаток №1 до договору, а саме специфікація викладена в новій редакції відповідно до якої вартість всього договору становить 89 9879,98 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач листом № 16/2/5125 від 23.12.2021 повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, на підставі п. 6.2.4. договору. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не поставив товар за договором на загальну суму 89 989,98 грн, у зв'язку з чим має сплатити 2 699,70 грн пені та 22 497,50 грн 25% штрафу.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частин першої і другої статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
За твердженнями позивача, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, виконано не було.
Вказане стало підставою для направлення позивачем 23.12.2021 на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору у відповідності до п.п.6.2.4.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Як було зазначено вище, відповідно до п.7.2 договору за порушення строку поставки товару замовнику, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 1% від вартості договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.
У разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% від ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору (п.7.4. договору).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За твердженнями позивача, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, виконано не було, товар замовнику не передано. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Фізичною особою-підприємцем Кістаєвим Т.А. було порушено свої зобов'язання в частині поставки товару на суму 89 989,98 грн.
Вказані обставини вказують на обґрунтованість застосування до відповідача заходів відповідальності, що передбачені п.7.2. договору, а саме неустойки в розмірі 1% за кожен день прострочення зобов'язання на загальну суму 2 699,70 грн.
При цьому, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку неустойки за вказаним вище пунктом договору, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.
Щодо вимог про стягнення штрафу у випадку за одностороннього розірвання договору, суд зазначає наступне.
За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 6.2.4 укладеного між сторонами правочину передбачено, що замовник має право у разі невиконання (відмови від виконання) зобов'язань постачальником в односторонньому порядку розірвати договір, шляхом письмового повідомлення постачальника.
Тобто, з системного аналізу вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину полягає, що сторонами договору було досягнуто згоди щодо можливості розірвання правочину в односторонньому порядку за відповідним повідомленням однієї із сторін.
Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 ЦК України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, у даному випадку досягнення сторонами у договорі згоди щодо можливості одностороннього розірвання правочину в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, який визначено Цивільним кодексом України.
Як було встановлено вище, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, виконано не було, товар замовнику не передано, що стало підставою для звернення позивача з повідомленням на адресу відповідача про розірвання договору у відповідності до п.п.6.2.4 Договору.
Відповідно до п.7.4 договору у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% від ціни договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.
За таких обставин, з огляду на те, що волевиявлення позивача щодо одностороннього розірвання Договору №1192/21 від 29.11.2021 обумовлено саме невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару, суд дійшов висновку щодо правомірності застосування позивачем відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 22 497,50 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кістаєва Тимофія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) пеню у розмірі 2 699 грн. 70 коп., 25% штрафу у розмірі 22 497 грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 2481 грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26.12.2022
Суддя Т. Ю. Трофименко