ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
про відмову у забезпеченні позову
м. Київ
22.12.2022Справа №910/14141/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши заяву Акціонерного товариства «ОТП Банк» (01601, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43) про забезпечення позову подану одночасно з пред'явленням позову
особи щодо яких заявник просить вжити заходи забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф-ПРО» (04070, м. Київ, вул. Волоська, буд. 50/38, оф. 23) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф-ПРО» (далі - відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) про стягнення 1576181,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.06.2021 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір про надання банківських послуг №CR21-504/28-2, зобов'язання за яким забезпечені договором поруки №SR21-676/28-2 від 14.06.2021 укладеного з відповідачем-2, за яким відповідачем-1 отримані кредитні кошти у сумі 4750000,00 грн. Однак в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач-1 не в повному обсязі повернув отримані кредитні кошти у встановлений договором термін, у зв'язку з чим позивачем заявлено до солідарного стягнення строкову заборгованість за кредитом у розмірі 1500000,00 грн та прострочену заборгованість за процентами у розмірі 76181,90 грн.
При цьому, одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на Ѕ частини квартири загальною площею 101,1 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності.
Подана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що товариство та ОСОБА_1 проігнорували вимогу банку про погашення кредитної заборгованості, відтак заявник має побоювання того, що з метою уникнення майнової відповідальності ОСОБА_1 відчужить належне йому майно на користь третіх осіб, адже саме товариство на праві власності не володіє жодним майном, а ОСОБА_1 є одним із засновників цього товариства.
Розглянувши заяву Акціонерного товариства «ОТП Банк» про забезпечення позову суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями пунктів 1 та 10 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб та іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.
При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постановах Верховного Суду від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.
Здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви Акціонерного товариства «ОТП Банк» про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом визначеного заявником заходу не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вже зазначалося, саме лише посилання заявника на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф-ПРО» та ОСОБА_1 проігнорували вимогу банку від 03.11.2022 про повернення кредитних коштів, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника (позивача).
Позаяк, в даному випадку, заявник не надав доказів наявності фактичних обставин з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову, а його посилання на невиконання відповідачами вимог банку в добровільному порядку під час досудового врегулювання спору та ігнорування обов'язку з повернення кредитних коштів не є тими доказами, які б свідчили про вчинення відповідачем, зокрема, ОСОБА_1 , реальних дій з метою унеможливлення виконання рішення суду.
При цьому, судом враховано, що згідно наданого банком розрахунку заборгованості ТОВ «Ф-ПРО», всього позичальником у період з липня 2021 року по лютий 2022 року було отримано 4750000,00 грн, з яких майже 3250000,00 грн повернуто за період з серпня 2021 року по лютий 2022 року, що в розрізі тривалих взаємовідносин сторін (згідно доданих до позову документів вбачається періодичне кредитування та повернення кредитних коштів) виключає можливість для висновку про недобросовісність поведінки відповідачів, зокрема, і поручителя, яка могла б бути підставою для термінового вжиття заявленого позивачем заходу забезпечення позову.
Не наведено заявником у заяві про забезпечення позову обставин на підтвердження вчинення ОСОБА_1 конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, в тому числі дій спрямованих на відчуження належного йому майна.
Обставини наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову свідчать про наявність спору між сторонами, зокрема щодо неналежного виконання умов договору про надання банківських послуг №CR21-504/28-2 від 14.06.2021, а не про наявність обставин, які б свідчили про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тоді як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність, на даний час, визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
В той же час, у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви Акціонерного товариства «ОТП Банк» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили 22.12.2022 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя Т.В. Васильченко