ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
___________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"16" грудня 2022 р. Cправа № 902/517/22
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, 4В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)
до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" (вул. Молодіжна, 23, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335)
про стягнення 84 981,69 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" з вимогами до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" про стягнення 84 981,69 грн заборгованості та штрафних санкцій за Договором поставки від 30.01.2020 № 2020Іл/22, в тому числі: 51 307,99 грн - заборгованості (курсової різниці); 13021,71 грн - 48% річних за період з 26.11.2021 по 06.06.2021; 5 259,59 грн - пені за період з 26.11.2021 по 06.06.2022; 15 392,40 грн - штрафу.
Ухвалою суду від 28.06.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/517/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 26.07.2022.
11.07.2022 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. №б/н від 07.07.2022 (вх. № 01-34/5579/22).
За результатами судового засідання 26.07.2022 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 26.07.2022 про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.08.2022.
09.08.2022 до суду надійшло клопотання за підписом представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. №б/н від 03.08.2022 (вх. №01-34/6513/22 від 09.08.2022) про поновлення процесуального строку для подачі заперечення на відповідь на відзив. Одночасно з вказаним клопотанням подано заперечення на відповідь на відзив №б/н від 03.08.2022 (вх. №01-34/6516/22 від 09.08.2022).
29.08.2022 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача - адвоката Турченка Є.І. №б/н від 29.08.2022 (вх. №01-34/7116/22 від 29.08.2022) про поновлення процесуального строку для подачі відповіді на відзив. До клопотання долучено відповідь на відзив №б/н від 22.07.2022, в додаток до якого долучено клопотання № б/н від 22.07.2022 про долучення доказів та клопотання № б/н від 22.07.2022 про витребування доказів. Означені клопотання та відповідь на відзив подано до канцелярії суду 29.08.2022 в паперовій формі.
При розгляді справи 30.08.2022 судом вчинено ряд процесуальних дій, зокрема: поновлено позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив, прийнявши відповідь на відзив до розгляду; поновлено відповідачу процесуальний строк на подання заперечення на відповідь на відзив, прийнявши заперечення до розгляду; задоволено клопотання позивача № б/н від 22.07.2022 про долучення доказів; відмовлено позивачу в задоволенні клопотання № б/н від 22.07.2022 про витребування доказів; оголошено перерву в судовому засіданні до 27.09.2022, про що судом постановлено ухвалу у протокольній формі.
26.09.2022 через систему «Електронний суд» надійшла заява №б/н від 26.09.2022 представника позивача - адвоката Турченка Є.І. про вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті позовних вимог, надавши позивачу строк для подання відповідних доказів.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 10.11.2022, про що 27.09.2022 постановлено протокольну ухвалу.
При розгляді справи 10.11.2022 судом оголошено перерву до 17.11.2022.
11.11.2022 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання №б/н від 10.11.2022 представника позивача - адвоката Турченка Є.І. про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
17.11.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання №б/н від 17.11.2022 (вх. №01-34/9832/22) скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
В судовому засіданні 17.11.2022, за клопотанням представника відповідача, розгляд справи по суті відкладено на 14.12.2022, про що постановлено ухвалу у протокольній формі.
21.11.2022 до суду надійшло клопотання № б/н від 14.11.2022 (вх. № 01-34/9919/22) за підписом представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. про поновлення процесуального строку на подання доказів долучених раніше стороною відповідача до матеріалів справи в оригіналі. Разом з означеним клопотанням подано клопотання № б/н від 14.11.2022 (вх. № 01-34/9920/22) про долучення доказів до матеріалів справи.
12.12.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання №б/н від 10.12.2022 (вх. №01-34/10654/22) скріплене електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Турченком Є.І. про поновлення строку на подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.
При розгляді справи 14.12.2022, суд, протокольною ухвалою поновлено сторонам процесуальний строк на подання доказів, долучивши докази до матеріалів справи, оголошено перерву в судовому засіданні до 16.12.2022.
На визначену судом дату представники позивача та відповідача не з'явились. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце розгляду справи представники учасників повідомлені в судовому засіданні 14.12.2022 під розписку яка долучена до матеріалів справи.
З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що учасників належним чином було повідомлено про дане судове засідання.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
За наслідками судового засідання 16.12.2022 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує про укладення 30.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Постачальник) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Довжок" (Покупець) Договору поставки № 2020Іл/22, відповідно до п.1.1. якого, в терміни, визначені Договором, Постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність Покупця (відповідача) продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець (відповідач) зобов'язався прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором.
Відповідно до п.3.3. Договору, всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п.3.2. Договору, який включає в ціну Договору іноземну складову.
В межах укладеного Договору позивачем поставлено відповідачу товар, за який останній здійснював оплати з порушенням встановлених Договором та Додатками строків. Поряд з цим, при здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем порушено умови пунктів 3.2. та 3.3 договору, зокрема - розрахунок проведено без застосування формули для визначення суми належної до оплати (курсової різниці), загальна сума якої, за розрахунком позивача, становить 51307,99 грн.
Не погоджуючись з недоплатою відповідача, позивачем було подано позовну заяву до Господарського суду Вінницької області про стягнення 266659,26 грн заборгованості та штрафних санкцій. Однією зі складових даного позову була вимога про стягнення заборгованості зі сплати курсової різниці в сумі 51307,99 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 у справі №902/320/21, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021, позов задоволено частково. Стягнуто 10891,70 грн пені, 17213,51 грн 48% річних, 47053,97 грн штрафу та 2690,73 грн судових витрат. Відмовлено в задоволенні частини вимог про стягнення 51307,99 грн курсової різниці, 6564,22 грн інфляційних витрат, 2831,70 грн пені, 32049,58 грн 48% річних, 98746,59 грн штрафу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 51307,99 грн курсової різниці суд зазначив наступне: «Тому, суд доходить до висновку, що з урахуванням таких умов додатків до договору, застосування курсової різниці не має автоматичного характеру, а здійснюється виключно на підставі волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (Постачальника). Таке право хоча і надано реалізовувати в односторонньому порядку, однак обумовлено певною умовою: шляхом виписування нових рахунків на оплату. Оформлення даних документів є правовою підставою для перерахування курсової різниці відповідачем»...
15.11.2021 позивачем на адресу відповідача направлено цінний лист та рахунок на оплату №121 від 08.11.2021 компенсації курсової різниці в сумі 51307,99 грн із вимогою про оплату у строк 7 днів, який за інформацією Укрпошти отриманий відповідачем 18.11.2021.
Таким чином, з 26.11.2021 у відповідача виникло зобов'язання по сплаті позивачу компенсації курсової різниці за договором №2020Іл/22 від 30.01.2020.
Тому позивач вважає, що з 26.11.2021 у відповідача виникла заборгованість Договором №2020Іл/22 від 30.01.2020 року в сумі 51307,99 грн, яка не сплачена по дату подання позову і підлягає стягненню в судовому порядку.
До того ж, відповідно до положень п.п. 7.1.1., 7.7., 7.8. Договору позивачем заявлено до стягнення 13 021,71 грн - 48% річних, 5259,59 грн - пені, 15 392,40 грн - штрафу.
Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до наступного. Так, між сторонами спору, а саме ТОВ «Агрозахист Донбас» та СТОВ «Довжок» було укладено та підписано, скріплено печатками сторін Договір поставки №20201л/22 від 30.01.2020.
07.11.2020 між сторонами було складено та підписано Додаткову угоду від 07.11.2022 до Договору поставки №20201л/22 від 30.01.2020, відповідно до п. 1 якої Сторони домовились про те, що після підписання Акту звірки взаєморозрахунків Постачальник (позивач) втрачає право на звернення до Покупця (відповідача) з вимогою відповідальності за невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 Договору поставки №20201л/22 від 30.01.2020, та суми заборгованості, 48% річних, та річних нарахувань на загальну суму простроченої оплати; стягнення штрафних санкцій ( пені, штрафу, процентів) за Договором поставки №20201л/22 від 30.01.2020 відповідно до п.6 ст. 232 ГКУ та інфляційних нарахувань.
Крім того відповідач зауважує на тому, що згідно до п.3 Додаткової угоди, з моменту набрання чинності цією Додатковою угодою зобов'язання Сторін, що виникли з Договору поставки №20201л/22 від 30.01.2022, припиняються і Постачальник з Покупцем не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли за Договором поставки №20201л/22 від 30.01.2020.
Між сторонами підписано два Акти звірки які доводять, що станом на 06.11.2020 заборгованість за контрагентом СТОВ «Довжок» відсутня.
Тому відповідач вважає, що за наслідками підписання Додаткової угоди від 07.11.2020, позивач втратив право будь-якої вимоги до відповідача за зобов'язанням з оплати товару, що виникло з Договору поставки №20201л/22 від 30.01.2020.
Позивач у відповіді на відзив вказує, що відзив на позов не містить жодних об'єктивних та правових обґрунтувань щодо безпідставності нарахування курсової різниці. Відповідач не доводить жодного доводу, який би спростовував розмір курсової різниці.
Щодо посилання відповідача на Додаткову угоду від 07.11.2020 та акт звірки, позивач зауважує, що вказаний акт звірки був наданий відповідачем у якості доказу по справі № 902/320/2, який досліджений судами першої та апеляційної інстанцій із наданням певної правової оцінки. Зокрема, в рішенні Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у згаданій справі зазначено, що: «Матеріали справи свідчать, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обсягу повноважень Максимішина В.О при підписанні Акту звірки розрахунків».
Додаткова угода, на яку посилається відповідач, і яка нібито була підписана 07.11.2020 (майже за 5 місяців до подачі позову у справі № 902/320/21) не подавалася останнім в рамках розгляду справи №902/320/21 та не досліджувалася судами першої та апеляційної інстанцій. Це, на переконання позивача, свідчить про те, що вказаної угоди не існує і що вона ніколи не укладалася між позивачем та відповідачем. Максимишин В.О. не мав повноважень на укладання таких угод і тому він її не підписував, або підписував після свого звільнення та після отримання вимоги від 15.11.2021.
Тому позивач вважає, що у разі підписання такої угоди 07.11.2020 вона в обов'язковому порядку була би подана відповідачем у якості доказів по справі №902/320/21 і ставила би під сумнів всі грошові вимоги позивача в рамках виконання Договору №2020Іл/22 від 30.01.2020.
Заперечуючи доводи позивача, відповідач зауважує, що Господарським судом Вінницької області, в рамках справи № 902/320/21, було досліджено не лише акт від 06.11.2020, а й інший акт звіряння взаєморозрахунків за Договором поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020, за результатами чого суд дійшов висновку про відсутність заборгованості зі сплати за поставлений товар контрагенту СТОВ «Довжок». Таким чином, станом на 06.10.2020 (день, коли було здійснено останню оплату) позивач не мав жодних майнових претензій до відповідача, в тому числі й щодо сплати курсової різниці, котра виникла внаслідок коливань курсу іноземної валюти.
Стосовно повноважень Максимишина В.О. на підписання додаткової угоди відповідач вказує, що позивачем, до відповіді на відзив, було долучено копію довіреності № 5/20 від 14.01.2020, згідно якої Максимишина В.О. було уповноважено на укладення договорів поставки за встановленим зразком, що не перевищує загальну суму 5 млн. грн. з ПДВ з одним контрагентом, договорів оренди нежилих приміщень під офіс та складські приміщення, скріплювати їх печаткою представництва.
Договір поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020 зі сторони Постачальника був підписаний Максимишиним В.О. та скріплений печаткою. Проте, крім Договору Максимишиним В.О. було підписано та скріплено печаткою й додатки до Договору та видаткові накладні. При цьому, право підписання таких документів у копії довіреності № 5/20 від 14.01.2020 не йдеться. Тому відповідач вважає, що може існувати й інша довіреність, за якою Максимишина В.О. уповноважено на складання та підписання інших документів.
Стосовно доводів позивача про ненадання Додаткової угоди від 07.11.2020 при розгляді справи № 902/320/21, відповідач вказує, що про існування Додаткової угоди від 07.11.2020 представник відповідача, який представляв інтереси СТОВ «Довжок» при розгляді справи №902/320/21, довідався станом на 24.09.2021, тобто вже після ухвалення рішення у справі № 902/320/21. В свою чергу, на розгляд Північно-західного апеляційного господарського суду, в рамках апеляційного провадження, Додаткова угода від 07.11.2020 була подана.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 30.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довжок" (Покупець) укладено Договір поставки №2020Іл/22 (надалі - Договір), згідно п.1.1 якого, в терміни, визначені Договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором.
За даним Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід'ємною частиною цього Договору. (п.2.1 Договору)
Ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. (п.2.2 Договору)
Загальна сума Договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п.2.1, та які є невід'ємною частиною цього Договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціпи товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною Договору та підписується з боку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару) (п.2.3 Договору).
У відповідності до п.3.1 Договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного Договору.
В тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = С =А1:А2*В, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку; А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів; А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо Долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту. (п.3.2 договору)
Всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п.3.2 Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п.3.2 даного Договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива підписання "Акту звіряння взаємних розрахунків" покладається на Покупця (п.3.3 Договору).
При відсутності підписаного сторонами "Акту звіряння взаємних розрахунків", зобов'язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору. (п.3.4 договору)
Товар, що був переданий Покупцю в межах цього Договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною (п.3.5 Договору).
Сторони даним погоджуються, що у випадку виникнення простроченої заборгованості Покупця перед Постачальником за поставлені товари, Постачальник може самостійно зараховувати отримані від Покупця кошти по оплаті інших товарів по цьому Договору, в тому числі отримані як передоплата по іншим товарам, в рахунок заборгованості по раніше несплаченим рахункам-фактурам (п.3.7 договору).
Згідно п.4.1 Договору строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього Договору.
Поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього Договору (п.6.1 Договору).
Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості. Приймання товару по кількості та якості проводиться Покупцем в момент його отримання від Постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити Постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим Покупцем по кількості та якості (п.6.2 Договору).
Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника (п.6.3 Договору).
Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного Договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.6.4 Договору).
У відповідності до п.11.2 Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.
До Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020 між сторонами підписано ряд додатків, а саме:
- додаток №1 від 30.01.2020, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 415 368,97 грн разом з ПДВ, що еквівалентно 16 891,78 дол.США (п. 1 додатку).
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: Покупець сплачує Постачальнику 20% від вартості товару до 07.02.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар Покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2020.
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 19.03.2020. (п.6 додатку).
- додаток №2 від 31.01.2020, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 264 384,00грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 9 957,48 Євро (п.1 додатку).
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: Покупець сплачує Постачальнику 100% від вартості товару до 31.03.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 31.03.2020.
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 31.03.2020. (п.6 додатку)
- додаток №3 від 18.02.2020, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 142 595,90грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 5 385,61 Євро (п.1 додатку).
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: Покупець сплачує Постачальнику 10% від вартості товару до 24.02.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар Покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2020.
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 15.03.2020. (п.6 додатку)
- додаток № 4 від 27.08.2020, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 87 231,12грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 2 686,00 Євро (п.1 додатку).
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: Покупець сплачує Постачальнику 100 % від вартості товару до 14.09.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 14.09.2020.
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 02.09.2020. (п.6 додатку)
- додаток № 5 від 08.10.2020, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 25 467,61грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 899,28 дол.США (п.1 додатку).
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: Покупець сплачує Постачальнику 100 % від вартості товару до 13.10.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 13.10.2020.
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул. Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 13.10.2020. (п.6 додатку)
За умовами Договору поставки 2020Іл/22 від 30.01.2020 загальна сума обороту склала 776 918,02грн.
Остаточний розрахунок за придбаний товар відповідач мав здійснити до 15.10.2020. Проте, відповідачем допущено порушення встановлених Договором та додатками строків проведення платежів, остаточний розрахунок проведено станом на 06.11.2020, що слугувало підставою звернення позивача з позовною заявою до Господарського суду Вінницької області про стягнення 266659,26 грн заборгованості та штрафних санкцій. Одними зі складових даного позову були вимоги про стягнення заборгованості зі сплати курсової різниці в сумі 51307,99 грн. та 2 884,34 грн інфляційних втрат, 2 831,70 грн пені, 11 186,22 грн - 48% річних, 15 392,39 грн штрафу, нарахованих позивачем за прострочення обов'язку зі сплати курсової різниці.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 у справі №902/320/21, яке набрало законної сили відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021, позов задоволено частково. Стягнуто 10891,70 грн пені, 17213,51 грн 48% річних, 47053,97 грн штрафу та 2690,73 грн судового збору. Відмовлено в задоволенні частини вимог про стягнення 51307,99 грн курсової різниці, 6564,22 грн інфляційних витрат, 2831,70 грн пені, 32049,58 грн 48% річних, 98746,59 грн штрафу.
Підставою відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення курсової різниці в сумі 51307,99 грн. та 2 884,34 грн інфляційних втрат, 2 831,70 грн пені, 11 186,22 грн - 48% річних, 15 392,39 грн штрафу, нарахованих позивачем за прострочення обов'язку зі сплати курсової різниці, стали висновки суду про те, що з урахуванням умов додатків до Договору, застосування курсової різниці не має автоматичного характеру, а здійснюється виключно на підставі волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (Постачальника). Водночас, таке право хоча і надано реалізовувати в односторонньому порядку, однак обумовлено певною умовою: шляхом виписування нових рахунків на оплату. Однак, як встановлено судом, всупереч вимог укладеного Договору та додатків до нього позивачем не доведено вчинення описаного правочину, а саме використання свого права на зміну ціни в односторонньому порядку та доведення до відома відповідача змісту прийнятого рішення.
Виходячи з висновків судів у справі № 902/320/21 позивач, 15.11.2021 на адресу відповідача направив цінний лист від 08.11.2021 (накладна №0302702573552) та рахунок на оплату №121 від 08.11.2021 компенсації курсової різниці в сумі 51307,99 грн із вимогою про оплату у строк 7 днів.
Відповідно до інформації Укрпошти вказаний цінний лист отриманий відповідачем 18.11.2021.
Проте сума курсової різниці, у строки, визначені в листі від 08.11.2021, відповідачем не сплачена, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду з вимогами про стягнення курсової різниці, штрафних санкцій та заходів цивільної відповідальності.
Отже, предметом спірних правовідносин є встановлення правових підстав для нарахування та стягнення курсової різниці, нарахованих на неї сум пені, штрафу, відсотків річних.
Як вбачається з матеріалів справи, п.3.2 Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020 сторони дійшли згоди, що у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу : С =А1:А2*В, де С - сума належної оплати; В-ціна товару на момент підписання додатку, А1- (курс МВР дол.США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2- (курс МВР дол.США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.
Відмовляючи в задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" в частині стягнення 51307,99 грн курсової різниці та нарахованих за прострочення обов'язку зі сплати курсової різниці сум пені, штрафу та процентів річних у справі № 902/320/21 Господарський суд Вінницької області у рішенні від 06.09.2021, з висновками якого погодився Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 26.10.2021, виходив з наступного.
«Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, стягнення курсової різниці має правове підґрунтя у законодавстві України.
Судом встановлено, що п.п.3.2, 3.3 договору передбачено підстави та порядок нарахування курсової різниці при визначенні належної до сплати суми за поставлений товар.
Водночас, п.11.4 договору встановлено можливість внесення змін та доповнень до договору поставки у письмовій формі, шляхом підписання таких змін уповноваженими представниками сторін.
Як свідчать матеріали справи, сторонами погоджувались особливі умови поставки товару шляхом підписання додатків до договору поставки №2020Шл/22 від 30.01.2020р.
Таким чином, суд виходить з того, що сторонами, в тому числі позивачем, добровільного включено до додатків до договору, які є його невід'ємною частиною наступні положення, зокрема: постачальник зазначає, що ціни за цим договором не є остаточними. Постачальник залишає за собою право в односторонньому порядку змінити зазначені у додатку ціни, шляхом виписування нових рахунків на оплату.
Також, сторонами у даному випадку погоджено порядок зміни ціни та оплати залежно від підвищення або зменшення курсу долару США/ЄВРО на міжбанківському валютному ринку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з урахуванням таких умов додатків до договору, застосування курсової різниці не має автоматичного характеру, а здійснюється виключно на підставі волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальника).
Водночас, таке право хоча і надано реалізовувати в односторонньому порядку, однак обумовлено певною умовою: шляхом виписування нових рахунків на оплату.
Оформлення даних документів є правовою підставою для перерахування курсової різниці відповідачем.
Згідно ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Таким чином, з правової точки зору, виставлення рахунку на оплату підтверджує волевиявлення позивача на зміну в односторонньому порядку ціни товару шляхом включення до неї сум курсової різниці.
Крім того, така дія, в розумінні ст.202 ЦК України, є одностороннім правочином, яка за домовленістю сторін створює для відповідача зобов'язання зі сплати курсової різниці, розрахованої за обумовленою сторонами формулою.
Слід зазначити, що на позивача покладено обов'язок доведення самого факту вчинення відповідного одностороннього правочину. В свою чергу, відносно вчинення таких дій повинен бути обізнаний відповідач.
Однак, як встановлено судом, всупереч вимог укладеного договору та додатків до нього позивачем не доведення вчинення описаного правочину, а саме використання свого права на зміну ціни в одностороннього порядку та доведення до відома відповідача змісту прийнятого рішення.
При цьому, матеріали справи не містять власне виписаних нових рахунків на оплату на суму 51 307,99грн. курсової різниці, як того вимагають умови додатків до договору поставки, а також доказів їх вручення чи направлення відповідачу.»
Як встановлено судом в даній справі, позивач 15.11.2021 на адресу відповідача направив лист від 08.11.2021 та рахунок на оплату №121 від 08.11.2021 компенсації курсової різниці в сумі 51307,99 грн. В листі від 08.11.2021 позивач вказав про необхідність здійснення оплати у строк 7 днів. (а.с. 79,80)
Лист від 08.11.2021 та рахунок на оплату №121 від 08.11.2021 направлено відповідачу цінним листом з описом вкладення (а.с. 81,82)
За інформацією з офіційного сайту ДП Укрпошти вказаний цінний лист отриманий відповідачем 18.11.2021. (а.с. 83) Також суд зважає, що відповідачем не заперечується отримання від позивача листа від 08.11.2021 та рахунку на оплату №121 від 08.11.2021.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи з положень зазначеної норми та строку оплати, визначеного позивачем в листі від 08.11.2021, строк по оплаті рахунку на оплату №121 від 08.11.2021 збіг 25.11.2021 (включно).
Відтак, з 26.11.2021 зобов'язання відповідача по оплаті позивачу компенсації курсової різниці за Договором №2020Іл/22 від 30.01.2020 є простроченим.
Тоді як відповідач вказує на укладення 07.10.2021 Додаткової угоди до Договору №2020Іл/22 від 30.01.2020 та підписання Акту звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 06.11.2020, які, за його переконанням, є підставою звільнення від оплати курсової різниці та нарахованих штрафних санкцій.
Досліджуючи доводи відповідача, суд виходить з наступного.
Так, при розгляді справи № 902/320/21 судами надано оцінку Акту звірки розрахунків за період 2020 року, який підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" Генеральним директором Зубрицьким О.Т., згідно якого підтверджено відсутність заборгованості щодо оплати товару на суму 776 918,02грн..
Також судами надано оцінку Акту звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 06.11.2020, який підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" Максимішиним В.О.. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
«Як вбачається з матеріалів справи, у Розділі 3 Договору поставки "Умови оплати", п. 3.3, 3.4 передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару сторони впродовж трьох днів від дати остаточного розрахунку за додатком до договору поставки підписують Акт звіряння взаєморозрахунків.
При відсутності Акту звіряння взаєморозрахунків зобов'язання покупця щодо повної оплати вартості товару не вважається виконаним що є підставою для стягнення штрафних санкцій.
Аналізуючи вище викладене слід врахувати, що зазначені положення договору не можуть застосовуватись самостійно, а повинні тлумачитись у сукупності з іншими його пунктами та нормами чинного законодавства України.
Згідно вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Поряд з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Також, слід зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу
Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020р. у справі №916/499/20.
Отже, підписання Акту звірки не може вважатись юридичною дією, яка підтверджує відмову особи від права нарахувати та стягувати штрафні санкції і міри цивільної відповідальності.
Враховуючи вище викладене слід зазначити, що сам факт поставлення в Акті звірки печатки, за відсутності доказів на підтвердження повноважень відповідної особи, не може свідчити про визнання відповідних юридичних фактів.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обсягу повноважень Максимішина В.О. при підписанні Акту звірки розрахунків.
При цьому, лише та обставина, що дана особа підписувала договір не є достатнім фактом надання повноважень для припинення зобов'язань, зокрема зі сплати курсової різниці або нарахування штрафних санкцій.
Також, з наданих позивачем довіреності та посадової інструкції не встановлено наявності права підписувати Акт звіряння розрахунків та фіксувати факт повної оплати вартості товару та відмови від нарахування штрафних санкцій відповідно до п.п.3.3, 3.4 договору.
Судом також враховано, що зазначені пункти договору передбачають лише підставу нарахування штрафних санкцій, до яких може відноситись пеня та штраф, однак не забороняє застосування інших мір відповідальності, як відсотки річні та інфляцію.
Відносно таких обмежень не зазначено у спеціальних положеннях договору, котрі регулюють питання відповідальності сторін (п.п.7.1 - 7.12 договору).
Таким чином, умови застосування п.п.3.3, 3.4 договору в частині наслідків підписання Акту звіряння розрахунків суперечать та не узгоджуються з іншими положеннями договору.
Слід також зазначити, що підписання акту звірки, як умова та підстава застосування штрафних санкцій суперечить нормам законодавства, зокрема ст.ст.549, 625 ЦК України, котрі обумовлюють момент та підстави у стягнення таких сум залежно від терміну прострочення виконання основного зобов'язання, а не інших дій сторін.
Вказана правова позиції узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020р. у справі №922/3578/18, в якій вказано, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої ст.625 та ст.627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої ст.625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Таким чином, за відсутності чіткої та однозначної відмови позивача від права стягнення заходів відповідальності, таке право випливає з положень чинного законодавства, період нарахування штрафних санкцій не може обмежуватись датою підписання акта звірки розрахунків.
З огляду на викладене, суд вважає не обґрунтованими доводи відповідача стосовно врахування Акту звіряння розрахунків як правової підстави звільнення товариства від зобов'язань зі сплати штрафних санкцій, відсотків річних, інфляційних втрат.»
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням, суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зважаючи на те, що у справі №902/320/21 брали участь позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас») та відповідач (Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Довжок»), обставини, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 та постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі №902/320/21, не потребують доказування в даній справі.
Відтак, доводи відповідача про те, що підписання Акту звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 06.11.2020 є підставою звільнення від оплати курсової різниці та нарахованих штрафних санкцій є безпідставними.
Оцінюючи Додаткову угоду від 07.11.2020 до Договору №2020Іл/22 від 30.01.2020, суд зважає на таке.
Так, в матеріалах справи міститься оригінальний примірник Додаткової угоди від 07.11.2020 до Договору поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020 (а.с. 122), укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас», іменоване надалі «Постачальник», в особі представника Максимишина Віктора Олександровича, який діє на підставі Доручення 5/20 від 14.01.2020, в однієї сторони та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок», іменоване наді «Покупець», в особі директора Булавко Василя Васильовича, який діє на підставі Статуту, з іншої сторони, про наступне:
Сторони домовились про те, що після підписання Акту звірки взаєморозрахунків Постачальник втрачає право на звернення до Покупця із вимогою відповідальності за:
порушення умов Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020 щодо відшкодування спричинених збитків Покупця в порядку передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного Договору;
за несвоєчасну оплату продукції пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення;
невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та не виконання зобов'язань передбачених розділом 3 Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020 та суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до Договору, та річних нарахувань на загальну суму простроченої оплати;
прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, та від сплати додаткового штрафу у розмірі 30% від суми несвоєчасного сплаченого Товару;
порушення Покупцем будь-якого платежу за додатками до Договору поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020 року, Постачальник втрачає право на дострокове звернення на всю суму не оплаченого Товару за Договором поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020 та за всіма додатками до Договору;
стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за Договором поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020 року відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та інфляційних нарахувань.
Усі інші умови Договору поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020 залишаються без змін.
З моменту набрання чинності цією Додатковою угодою зобов'язання Сторін, що виникла з Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020, припиняються і Постачальник з Покупцем не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли за Договором поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020.
Дана Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Постачальником та Покупцем, та є невід'ємною частиною Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Нормами статей 651-654 Цивільного кодексу України визначені підстави, правові наслідки та форма зміни договору. Відповідно до статті 654 цього Кодексу зміна договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Положення Додаткової угоди від 07.11.2020 не вносять зміни до Договору поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020, при цьому встановлюють обмеження прав позивача як Постачальника за даним Договором.
З огляду на викладене, Додаткова угода від 07.11.2020 не направлена на внесення змін до Договору поставки № 2020Іл/22 від 30.01.2020 в цілому, в тому рахунку і до розділів 3 та 7.
Окрім того, як зазначено вище, Додаткову угоду від 07.11.2020 до Договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020 зі сторони Постачальника підписано Максимишиним В.О. на підставі довіреності № 5/20 від 14.01.2020.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
При цьому, зі змісту наданої позивачем довіреності № 5/20 від 14.01.2020 не встановлено наявності права підписувати Додаткову угоду та фактично відмовлятися від нарахування штрафних санкцій відповідно до п.п.3.3, 3.4 Договору.
Доводи відповідача, що може існувати й інша довіреність, за якою Максимишина В.О. уповноважено на складання та підписання інших документів не є переконливими, позаяк не підтверджують обсягу повноважень Максимішина В.О. на підписання Додаткової угоди від 07.11.2020.
Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено позовні вимоги у даній справі.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої стаття 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим частина друга цієї норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.
За умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки з урахуванням Додатків до нього ціни за цим Договором не є остаточними. Положеннями Додатків до Договором визначено порядок зміни ціни вартості товару результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 пункту 3.2. Договору. Тобто за умовами Договору ці платежі підлягають перерахуванню за погодженою Сторонами формулою, за результатом чого визначається сума доплати, яка фактично є сумою курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору).
Відтак, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.
Як зазначено судом вище, 08.11.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунок № 121 на оплату компенсації курсової різниці на суму 51 307,99 грн, з визначенням строку оплати 7 днів.
Відповідачем рахунок отримано 18.11.2021, проте залишено без оплати. Відтак, станом на 26.11.2021 зобов'язання відповідача по компенсації курсової різниці є простроченим.
За результатами перевірки суми по компенсації курсової різниці судом не виявлено помилок, тому вимога позивача про стягнення 51 307,99 грн заборгованості (курсової різниці) є обґрунтованою, та такою, що підлягає до задоволення.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 13 021,71 грн. 48% річних, 5 259,59 грн. пені та 15 392,40 грн. штрафу.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 13 021,71 грн. 48% річних (за період з 26.11.2021 по 06.06.2022) суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, п. 7.7. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 48%.
Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 48% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.
Перевіркою правильності розрахунку 48% річних судом не виявлено помилок, відтак вказана вимога визнається судом обґрунтованою та законною.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 259,59 грн грн. пені (за період з 26.11.2021 по 06.06.2022) та 15 392,40 грн. штрафу.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. Договору Сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку країни від суми боргу за кожний день прострочення.
Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (п. 7.8. Договору)
При цьому суд зважає, що пунктом 7.10. Договору Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності що стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.
При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.
При перевірці розрахунку пені та штрафу судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п.п. 7.1., п. 7.8. Договору поставки. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за Договором в частині сплати компенсацій курсової різниці, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 5 259,59 грн та штрафу в розмірі 15 392,40 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). При цьому суд зазначає, що інші доводи відповідача жодним чином не спростовують викладених судом підстав в частині задоволення позову.
За таких обставин, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн.
Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу, докази на понесення яких останній зобов'язався подати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" (вул. Молодіжна, 23, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335, код ЄДРПОУ 32148490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162; код ЄДРПОУ 30048570) 51 307 грн. 99 коп. - заборгованості (курсової різниці); 5 259 грн. 59 коп. - пені; 13 021 грн. 71 коп. - 48% річних; 15 392 грн. 40 коп. - штрафу та 2 481 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.
Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 09.01.2023 о 12:30 год.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та відомі суду адреси електронної пошти сторін: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 26 грудня 2022 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Машинобудівників, 4В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)
3 - відповідачу (вул. Молодіжна, 23, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335)