СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2022 року м. Харків Справа № 905/2115/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,
суддя Мартюхіна Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,
представники сторін в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман, Донецької області, (вх. №310 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022, постановлену у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Величко Н.В., дата складання повного тексту ухвали - 20.01.2022, у справі №905/2115/21
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман,
до відповідача Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області
про стягнення 838 623, 65грн
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області збитків за пільгові перевезення громадян в сумі 838 623, 65грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідачем не відшкодовано компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом за 12 місяців 2019 року, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 закрито провадження у справі №905/2115/21 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області збитків за пільгові перевезення громадян в сумі 838 623, 65грн; роз'яснено позивачу, що даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що предметом спірних правовідносин у даній справі є компенсація виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян, правовою формою яких є у тому числі й договір №29, укладений 30.01.2019 між позивачем як перевізником та відповідачем як платником.
Суд першої інстанції встановив, що даний договір від 30.01.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, з виконання якого виник даний спір, є адміністративним у розумінні пункту 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що спір у даній справі не підлягає розгляду господарським судом.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду від 20.01.2022, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.01.2022 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Як зазначає апелянт, заборгованість про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні виникла як в межах, так і поза межами пункту 2.3. договору та не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України, і не залежить від волевиявлення сторін.
Апелянт вважає, що цей висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19, де зазначено, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022; встановлено відповідачу у справі строк до 18.02.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзиву апелянту; встановлено учасникам справи строк до 18.02.2022 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на 24.02.2022 об 11:00год.
15.02.2022 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1917), зазначає, що оскільки вимоги позивача у даній справі про відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, заявлені у тому числі й на підставі договору №29, який був укладений між сторонами 30.01.2019, то з урахуванням положень статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Відтак, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Судова колегія зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
За таких обставин, судові засідання, призначені на період починаючи з 24.02.2022 не відбулися. В оголошеннях, розміщених на офіційному веб-порталі судової влади України та на сторінці Східного апеляційного господарського суду в мережі "Фейсбук", суд зазначив, що відповідні судові засідання будуть перенесені на іншу дату, про що учасників судових процесів буде повідомлено додатково.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15.03.2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб - у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до наказу Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 № 03 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" встановлено особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану з 01 квітня 2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема:
- зупинено тимчасово розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів і працівників суду;
- запроваджено з 01.04.2022 роботу Східного апеляційного господарського суду у віддаленому режимі. Режим роботи суду може бути змінений з урахуванням об'єктивних обставин загострення збройної агресії (у тому числі ведення бойових дій) на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду;
- рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua;
- забезпечено приймання та опрацювання вхідної кореспонденції, що надходить до суду засобами електронного зв'язку. У разі відсутності об'єктивної можливості дотримання приписів процесуального законодавства та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, відповідні дії здійснювати після усунення обставин, що зумовили таку неможливість.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022, затвердженим Законом України №2263-IX від 22.05.2022, постановлено: на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), а саме, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 (у редакції наказу від 10.06.2022 року №113) затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 30.05.2022. До переліку включено, в тому числі, Харківську міську територіальну громаду.
Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 27 Конституції України, обов'язком держави є захист життя людини.
Враховуючи зазначене, з міркувань безпеки доступ та відвідування співробітниками будівлі Східного апеляційного господарського суду обмежено, що обмежило й доступ до певних матеріалів справ та зумовило неможливість своєчасного розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 доведено до відома учасників справи, що дата наступного відкритого судового засідання з розгляду справи №905/2115/21 буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку для життя і здоров'я учасників судового процесу.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Водночас, з огляду на необхідність розгляду апеляційної скарги впродовж розумних строків в контексті встановлених пунктом 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантій, з огляду на приписи пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 призначено справу №905/2115/21 до розгляду на 15.12.2022 об 11:00год.
Сторони своїм правом на участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.12.2022 не скористались; представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча сторони були належним чином завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, неявка у судове засідання належним чином повідомлених представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, про що учасники справи були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2022, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, предметом спірних правовідносин у даній справі є компенсація виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян, правовою формою яких є у тому числі й договір № 29, укладений 30.01.2019 між позивачем як перевізником та відповідачем як платником.
Суд першої інстанції встановив, що даний договір від 30.01.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, з виконання якого виник даний спір, є адміністративним, в розумінні пункту 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, місцевим господарським судом зазначено, що відповідач, вступаючи у договірні правовідносини, діяв з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання програми, спрямованої на ефективну підтримку соціально незахищених верств населення та інших малозабезпечених категорій громадян.
Уклавши договір незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції.
На підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки вимоги позивача про відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, заявлені у тому числі й на підставі договору №29, який було укладено між сторонами 30.01.2019, то з урахуванням положень статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процеуального кодексу України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Таким чином, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Правова позиція з цього питання висловлена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/2455/17, у постанові № 910/872/21 від 06.07.2021.
Вирішуючи питання щодо предметної юрисдикції спору у даній справі, що розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що договір від 30.01.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, з виконання якого виник даний спір, є адміністративним в розумінні пункту 16 частини першої статті 4 КАС України.
При цьому, суд послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 904/94/19, у пункті 6.42 якої наголошено на тому, що висловлюючи намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі №804/7864/15, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду помилково не врахував того, що правовідносини у справі № 804/7864/15 виникли на підставі укладеного між сторонами справи договору від 30 січня 2014 року № 3/14 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який за оцінкою судів у цій справі є адміністративним.
Також суд першої інстанції виходив з того, що у пункті 6.43 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі № 904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені залізницею не на підставі договору, який між сторонами укладено не було, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду, а підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, не вбачається.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки вимоги позивача про відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, заявлені у тому числі й на підставі договору №29, який було укладено між сторонами 30.01.2019, то з урахуванням положень статті 19 КАС України та статті 20 ГПК України, даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що виникнення спірних правовідносин у даній справі обумовлено невиконанням відповідачем обов'язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні.
Правовідносини сторін з приводу відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, також врегульовані сторонами на підставі договору №29 від 30.01.2019 про надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні.
Як слідує із змісту позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву та апеляційної скарги у даній справі, пільгові категорії громадян було перевезено на суму більшу, ніж відповідачем прийнято до сплати згідно із укладеним сторонами договором. Отже, позовні вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені як на підставі договору (в межах суми якого відповідач зобов'язувався здійснити відшкодування), так і в силу прямої норми закону. Сума збитків за наданні позивачем послуги перевезення залізничним транспортом заявлена позивачем до стягнення у відповідності до фактичної кількості окремих категорій громадян згідно до облікових форм.
Тобто, в даному випадку зобов'язання сторін щодо надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян та за відшкодування витрат виникли не лише на підставі договору, а також безпосередньо в силу закону і не залежить від волевиявлення сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 березня 2020 року у справі №904/94/19 зазначила, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України.
Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Частиною шостою статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок №256, в редакції на час укладення договору №29 від 30.01.2019).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком № 1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.
Як вже зазначалось, у даній справі заборгованість про відшкодування компенсаційних виплат за наданий позивачем пільговий проїзд у приміському сполученні виникла як в межах, так і поза межами договору №29 від 30.01.2019.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
У пунктах 6.32, 6.39, 6.40 вказаної постанови Великої Палати зазначено, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Відповідно до приписів статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
У зв'язку з цим, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що у справі №904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені Залізницею не на підставі договору, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції наведених у постанові Великої Палати висновків не врахував, пославшись лише на висновки, викладені в пунктах 6.42, 6.43 вказаної постанови. Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору №29 від 30.01.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян та не врахував, що спірні правовідносини сторін виникли також і в силу прямої норми закону поза межами договору про відшкодування компенсаційних виплат. Поряд з цим, відсутність договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
У пункті 6.41 постанови, Велика Палата також зазначила, що у відносинах щодо розрахунку із Залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах.
Враховуючи наведені висновки, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та, як наслідок, не повинен вирішуватися адміністративним судом.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №540/1138/19.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені тим, що позивач вважає про наявність підстав для стягнення з відповідача суми збитків за пільгове перевезення пасажирів, компенсувати які зобов'язався відповідач, як особа, яка є розпорядником коштів за умовами укладеного договору та в силу вимог законодавства.
Тобто, у спірних правовідносинах відповідач не здійснює владних управлінських функцій щодо позивача, а тому пред'явлений позов жодним чином не пов'язаний з захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача.
Спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, здійснюючі відповідні владні управлінські функції не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.
Крім того, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що договір №29 від 30.01.2019 про відшкодування витрат про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за умовами якого позивач здійснює перевезення пільгової категорії громадян, а відповідач - компенсацію за пільговий проїзд, має ознаки адміністративного договору.
Оскільки, не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Із змісту адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод.
Укладаючи вищезазначений договір №29 від 30.01.2019 про відшкодування витрат про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення відповідач не здійснював жодних управлінських функцій, а лише зобов'язався відшкодовувати такі витрати як розпорядник коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність у вищезазначеному договорі ознак адміністративного договору, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до законодавчого визначення адміністративного договору його ознаками є: 1) суб'єктна - обов'язковою стороною в ньому є суб'єкт владних повноважень (іншою стороною чи іншими сторонами можуть бути як суб'єкти владних повноважень, так і інші учасники правовідносин); 2) предметна - його змістом (предметом) є права й обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, обставин справи та враховуючи суб'єктний склад учасників спору, колегія суддів приходить до висновку, що спір у даній справі не є публічно-правовим та не має ознак адміністративного договору. Також колегія суддів враховує, що вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені позивачем не лише на підставі договору, а в силу прямої норми закону. До того ж, приймаючи до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати у справі №904/94/19 про те, що головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах, з урахуванням положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд даного спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 про закриття провадження у справі №905/2115/21 - скасуванню.
Відповідно до частини 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
У зв'язку з направленням справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 у справі №905/2115/21 скасувати.
Справу №905/2115/21 направити Господарського суду Донецької області для продовження її розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.12.2022
Головуючий суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна