ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2022 р. Справа №909/414/22
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Олійник Н.Б.
за участю представників учасників справи:
від позивача - Дмитрук О.І.-представник
від відповідача - Шабельник К.П.-представник
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" б/н від 13.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/2290/22 від 14.09.2022) та б/н від 26.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/2379/22 від 27.09.2022)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2022 (повний текст рішення складено 18.08.2022 ) та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2022 (повний текст додаткового рішення складено 30.08.2022)
у справі № 909/414/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ"
про стягнення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії в сумі 301 328,26 грн
Короткий зміст позовних вимог.
ПАТ "Прикарпаттяобленерго" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ТОВ "Агро-НВ" про стягнення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії в сумі 301 328,26 грн.
Позовні вимоги обгрунтованні неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення оплати послуг з розподілу електричної енергії по договору приєднання про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2022 у справі №909/414/22 позов ПАТ "Прикарпаттяобленерго" до ТОВ "Агро-НВ" про стягнення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії в сумі 301 328,26грн задоволено. Стягнуто з ТОВ "Агро-НВ" на користь ПАТ "Прикарпаттяобленерго" 301 328,26грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії та 4 519,92грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо оплати за надані послуги. Протилежного суду не доведено.
Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2022 у справі №909/414/22 заяву представника позивача (вх. № 10762/22 від 18.08.21) про відшкодування судових витрат у справі №909/414/22 - задоволено. Стягнуто з ТОВ "Агро-НВ" на користь ПАТ "Прикарпаттяобленерго" 18 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Додаткове рішення мотивовано тим, що надані копії договору про надання професійної правничої допомоги №2022/15 від 04.01.2022, ордеру про надання правничої (правової) допомоги №1024782 від 15.06.2022, Акту приймання-передачі послуг від 21.06.2022, платіжне доручення №V14294/1 від 27.06.2022 на суму 18 000,00грн в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та їх співрозмірності у порівняні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги.
ТОВ "Агро-НВ" подано апеляційну скаргу б/н від 13.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/2290/22 від 14.09.2022), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2022 у справі №909/414/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також, просить стягнути з ПАТ "Прикарпаттяобленерго" понесені ТОВ "Агро-НВ" судові витрати, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що місцем виконання договору (п. 1.2. Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії) є місцем виконання зобов'язань оператора системи розподілу, а предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача коштів, яке не містить прив'язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору, адже така заборгованість, за наявності достатніх правових підстав для її стягнення, буде оплачена відповідачем в добровільному порядку шляхом переказу коштів на рахунок позивача, або буде стягнута виконавцем (державним чи приватним) у примусовому порядку та фактично підлягає перерахуванню у безготівковій формі грошових коштів з одного банківського рахунку на інший банківський рахунок.
Скаржник вважає, що спірні правовідносини не мають особливостей щодо сплати коштів у чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами договору визначають лише місце його виконання в частині надання послуг з розподілу електричної енергії, що не є предметом позову у даній справі. З огляду на наведене, для розгляду даного спору ГПК України не передбачено іншої територіальної юрисдикції (підсудності), ніж розгляд справи господарським судом за місцезнаходженням відповідача, відтак посилання судом першої інстанції на приписи ч.5 ст.29 ГПК України є передчасними, оскільки предметом спору у дані справі є стягнення коштів.
На думку скаржника, суд першої інстанції не дотримався вимог ст. ст. 27, 31 ГПК України, відтак помилково розглянув позовні вимоги по суті, оскільки дана справа підлягала передачі за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Позивач, звертаючись з позовною заявою до відповідача, не врахував той факт, що строк виконання зобов'язань відповідача за договором відкладається на строк дії форс- мажорних обставин. Відповідач до введення на території України воєнного стану сумлінно виконував свої зобов'язання за договором, що підтверджується в позовній заяві.
Також, скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення, суд належним чином не дослідив докази, наявні в матеріалах справи та дійшов висновку про те, що позивач надсилав на адресу відповідача рахунки та акти без доказів про надсилання таких документів.
Окрім наведеного, скаржник зауважує, що факт надсилання актів та рахунків на адресу відповідача може підтвердити виключно опис вкладення у цінний лист з розрахунковим документом, позивачем надано виключно копії списків згрупованих поштових відправлень (без чеків), зі змісту яких неможливо встановити, які саме документи надсилались адресатам (у випадку, якщо згруповані списки були прийняті оператором поштового зв'язку до пересилання, що позивачем не підтверджено). За таких обставин належним доказом надіслання рахунків та актів на адресу відповідача є опис вкладення відправленої поштової кореспонденції, засвідчений підписом працівника відділення поштового зв'язку та відбитком календарного штемпеля цього відділення, а також розрахунковий документ поштової установи.
ТОВ "Агро-НВ" також подано апеляційну скаргу б/н від 26.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/22379/22 від 27.09.2022), в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2022 у справі №909/414/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви представника позивача про відшкодуваннґ судових витрат у справі відмовити. Також, просить стягнути з ПрАТ "Прикарпаттяобленерго" понесені ТОВ "Агро-НВ" судові витрати. Зокрема, відповідач посилається на те, що додаткове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і вони неспівмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.
Скаржник зазначає, що Акт приймання-передачі послуг від 21.06.2022, в якому вказано опис послуг, наданих адвокатом Дмитруком О. І. у справі №909/414/22 містить неточність щодо вартості наданих послуг. В пункті 2 акту вказано, що вартість наданих послуг складає 18 000, 00грн без ПДВ. Таким чином, та вартість, яка вказана в акті прописом не відповідає вартості, вказаній у числовій формі.
Відповідно до такого акту, адвокат Дмитрук О. І. витратив в загальному лише на збір та аналіз матеріалів та підготовку і подання позовної заяви 18 годин.
Скаржник вважає, що такого роду позов, який розглядався в межах справи №909/414/22 є стандартним для позивача, оскільки останній є оператором системи розподілу та періодично звертається до суду з аналогічними позовами про стягнення боргу. Отже, можна стверджувати, що така робота для адвоката позивача є типовою, а готуючи позов у справі №909/414/22 адвокат не міг витратити таку значну кількість часу на підготовку документа, обсяг проведеної роботи в акті с завищеним та не відповідає дійсності.
Також, скаржник зазначає, що оплату за надані послуги здійснено на користь фізичної особи- підприємця, що могла надавати правові послуги, однак ці послуги не тотожні професійній правничій допомозі, витрати на яку належать до судових витрат, адвокатська діяльність не є підприємницького діяльністю. Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19).
Отже, у справі №909/414/22 надано докази понесення витрат у справі для оплати послуг підприємця Дмитрука О. І., а не витрат на професійну правничу допомогу. Такі витрати не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані позивачу.
ПрАТ "Прикарпаттяобленерго" у відзивах на апеляційні скарги просить рішення та додаткове рішення суду залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення, посилаючись на те, що під час судового розгляду скаржником не заперечувалася сума боргу.
Позивач вважає, що неподання копії фіскальних чеків не спростовує факту надсилання і отримання, як рахунків, так і актів виконаних робіт, оскільки до позовної заяви надано інші вагомі докази як надсилання, так і отримання згаданих документів. Крім того, скаржником не надано жодних заперечень чи спростувань по суті заявлених AT «Прикарпаттяобленерго» позовних вимог.
Позивач також зазначає, що відповідачем не висловлено жодних заперечень чи зауважень щодо розрахунку заборгованості, долучених до позовної заяви рахунків та актів виконаних робіт. Таким чином, міркування та доводи, наведені у апеляційній скарзі, не спростовують обставин та фактів, встановлених рішенням. Сторонами договору узгоджено, що місцем його виконання є Івано- Франківська область.
Позивач зазначає, що предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії за договором, місцем виконання якого є Івано-Франківська область, отже у даному випадку є можливим застосування положень ст. 29 ГПК України та, відповідно, подання позову не лише за місцезнаходженням відповідача, а також за місцем виконання договору. Таким чином, позивач, користуючись правом, передбаченим частинами 1 та 5 ст. 29 ГПК України, правомірно звернувся з даною позовною заявою до Господарського суду Івано-Франківської області. Скаржником не надано жодних доказів про існування обставин, які б унеможливи виконання умов договору.
Позивач також зазначає, що заперечень щодо суми заявленої позивачем на правову допомогу зі сторони відповідача суду не надано. Щодо тверджень скаржника про те, що відповідач не володів інформацією про заявлені позивачем вимоги слід ставитися досить критично - оскільки представник відповідача зареєстрований з системі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Зокрема, ним подавалися через цю систему процесуальні документи - заява про зміну підсудності.
Позивач вважає, що сама обставина, що адвокат тривалий час представляє інтереси AT «Прикарпаттяобленерго» не може слугувати підставою для зменшення витрат на оплату послуг адвоката. Щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) то його кількість є достатньою для підготовки та подання відповідного позову, ціна позову співмірна з розміром заявлених витрат на оплату послуг адвоката.
Скаржником не доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача, Господарський суд Івано-Франківської області всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2022 справу №909/414/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Агро-НВ" б/н від 13.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/2290/22 від 14.09.2022) залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов'язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 6 779,88 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 03.10.2022 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2022 у справі №909/414/22 та апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2022 у справі №909/414/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Агро-НВ" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2022 та апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Агро-НВ" на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2022, призначено розгляд справи на 01.11.2022.
У зв'язку із оголошеною повітряною тривогою по всій території України судове засідання 01.11.2022 не відбулося.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 призначено розгляд справи № 909/414/22 на 29.11.2022.
29.11.2022 розгляд вказаної справи не відбувся, у зв'язку із відпусткою судді члена колегії Орищин Г.В. з 29.11.2022 по 01.12.2022.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2022 призначено розгляд справи № 909/414/22 на 13.12.2022.
В судовому засіданні протокольною ухвалою апеляційні скарги об'єднані в одне провадження, представники сторін виклади доводи та заперечення щодо вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Обставини справи.
Між ПрАТ "Прикарпаттяобленерго" та ТОВ "Агро-НВ" укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом підписання останнім заяви-приєднання до публічного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 19.12.2020, розміщеного на вебсайті оператора системи.
14.12.2021 відповідач звернувся до позивача (оператора системи розподілу) з заявою-приєднанням про продовження терміну дії договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії на період з 01.01.2022 по 31.12.2022.
За умовами заяви-приєднання, підписаної та скріпленої печаткою ТОВ "Агро-НВ", цією заявою відповідно до ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, умов договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, розміщеного на сайті оператора системи розподілу ПрАТ "Прикарпаттяобленерго", електропостачальник: ДПЗД "Укрінтеренерго" приєднується до умов договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії з метою реалізації електропостачальником своїх прав та виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії щодо споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи розподілу, згідно з реєстром за ЕІС-кодами споживачів та їх точок вимірювання. Погодившись з цією заявою-приєднанням (акцептувавши її) електропостачальник засвідчує вільне волевиявлення щодо приєднання до умов договору в повному обсязі.
Цей договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам постачальника як послуги оператора системи. Укладається сторонами з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання постачальника до умов цього договору (п. 1.1 договору).
Пунктом 2.2 договору визначено, що електропостачальник здійснює оплату послуг з розподілу згідно з умовами глави 3 договору та порядку розрахунків, який є додатком №1 до цього договору.
Відповідно до п. 3.3 та п. 3.4 договору, а також п. 5 та п. 6 додатку № 1 до договору електропостачальник здійснює 100% передоплату вартості послуг з розподілу електричної енергії до 27 числа місяця, що передує розрахунковому на поточний рахунок оператора системи розподілу відповідно до виставленого рахунку-фактури, а розрахунковим періодом є календарний місяць (з першого по останнє число включно).
За підсумками розрахункового періоду до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оператор системи розподілу оформлює та підписує акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з розподілу електричної енергії у випадку придбання та оплати електропостачальником послуг з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів електропостачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії здійснюють оплату послуг з розподілу електричної енергії через електропостачальника та надає для підписання електропостачальнику (п. 10 додатку № 1 до договору).
Відповідно до п. 11 додатку № 1 до договору електропостачальник здійснює остаточний розрахунок з оператором системи розподілу за попередній розрахунковий період протягом двох банківських днів з дня отримання рахунку-фактури.
Пунктом 4.2 договору визначено, що електропостачальник зобов'язується здійснювати оплату послуг з розподілу електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами договору.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач отримав послуги з розподілу електричної енергії. Про наведений факт свідчать акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2022/0550 від 28.02.2022 та № 2022/0813 від 31.03.2022, які на виконання вимог спірного договору надсилались відповідачу у справі (докази надіслання зазначених документів містяться в матеріалах справи) для їх підписання останнім та їх повернення позивачу на його електронну адресу (відповідно до умов договору термін підписання зазначених актів складає два робочі дні з моменту їх отримання відповідачем у справі).
В порушення умов договору відповідач спірні Акти приймання-здачі виконаних робіт не підписав та на адресу позивача не повернув.
У відповідності до умов договору у разі ненадання електропостачальником підписаного акту приймання здачі виконаних робіт (наданих послуг) з відключення/підключення електроустановок споживача протягом двох робочих днів після отримання їх від оператора системи розподілу, зазначені документи вважаються підписаними з боку електропостачальника без зауважень.
Позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури для проведення оплати шляхом направлення їх на адресу останнього. Факт відправки підтверджують списки згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, в останнього виникла заборгованість в сумі 301 328,26 грн (за період: лютий-березень 2022 року), що стало підставою для звернення з позовом до господарського суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 630 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з розподілу.
Відповідно до вимог ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище та правомірно встановлено судом першої інстанції, факт надання позивачем та отримання відповідачем послуг на виконання умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2022/0550 від 28.02.2022 та № 2022/0813 від 31.03.2022, які на виконання вимог спірного договору надсилались відповідачу у справі для їх підписання останнім та повернення позивачу на його електронну адресу. В порушення умов договору відповідач спірні акти приймання-здачі виконаних робіт не підписав та на адресу позивача протягом двох робочих днів після отримання їх від позивача не повернув, чим порушив умови договору.
З огляду на викладене, у відповідності до умов договору зазначені документи вважаються підписаними з боку електропостачальника без зауважень,
Щодо посилання скаржника на відсутність доказів направлення на адресу відповідача актів приймання - передачі наданих послуг та рахунків для оплати, судова колегія зазначає таке.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем надано докази направлення відповідачу копії рахунків та актів виконаних робіт. На підтвердження надсилання надано списки згрупованих поштових відправлень, а на підтвердження їх отримання надано інформацію з сайту AT «Укрпошта» про рух поштових відправлень (а.с.11-19).
Крім того, згідно розрахунку заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії за лютий-березень 2022 вбачається часткова оплата рахунку № 6500274942 від 28.02.2022, що спростовує твердження скаржника про неотримання рахунків та акта виконаних робіт.
Отже, неподання позивачем копії фіскальних чеків не спростовує факт надсилання і отримання рахунків та актів виконаних робіт, оскільки до позовної заяви надано належні докази як надсилання, так і отримання згаданих документів. Крім того, скаржником не надано жодних заперечень чи спростувань щодо заявлених AT «Прикарпаттяобленерго» позовних вимог, зокрема щодо розрахунку заборгованості, долучених до позовної заяви рахунків та актів виконаних робіт.
Таким чином, доводи, наведені у апеляційній скарзі, не спростовують обставин та фактів, встановлених рішенням суду першої інстанції, тому відхиляються судом апеляційної інстанції.
Щодо посилання скаржника на те, що позивач, звертаючись з позовом до відповідача, не врахував факт, що строк виконання зобов'язань відповідача за договором відкладається на строк дії форс- мажорних обставин, судова колегія зазначає таке.
Скаржник вважає, що сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідною довідкою, виданою Торгово- промисловою палатою України. Строк виконання зобов'язань за цим договором у такому разі відкладається на строк дії обставин непереборної сили. (п. 7.1 договору).
Судова колегія зазначає, що виданий ТПП України лист від 28.02.2022 про засвідчення військової агресії як форс- мажору не може слугувати як обставина для звільнення чи відстрочення виконання зобов'язання ТОВ «Агро-НВ» за договором приєднання про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Зокрема, в самому листі є застереження, що обставини є надзвичайними та невідворотніми за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань, як це помилково вважає скаржник.
Скаржником не надано жодних доказів про існування обставин, які б унеможливили виконання умов договору. Крім того, умовами самого договору сторони узгодили, що сторона, для якої виконання зобов'язань стало неможливим унаслідок дії обставин непереборної сили, має не пізніше ніж через 5 днів письмово повідомити іншу сторону про початок, тривалість та вірогідну дату припинення дії обставин непереборної сили (7.2 договору).
Так само і посилання скаржника на наявність у нього дебіторської заборгованості не може вважатися обставиною для звільнення (відстрочення) виконання зобов'язання.
Зокрема, відсутність коштів для виконання зобов'язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК та ч. 2 ст. 218 ГК та не може вважатись форс- мажором (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Таким чином, наведені доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо наявності обставин непереборної сили, не спростовують встановлених судом обставин у справі.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст ст. 27, 31 ГПК України, відтак помилково розглянув позовні вимоги по суті спору, у зв'язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою територіальної юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва, судова колегія вважає безпідставними з огляду на таке.
Так, в укладеному між сторонами договорі чітко вказано місце виконання основного зобов'язання за договором, яке є місцем виконання самого договору, а тому відсутність умови щодо місця оплати за договором не впливає на наявність підстав для застосування альтернативної юрисдикції, за вибором позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Під час здійснення судочинства суд у своїй діяльності повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до частин 1,2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Частиною першою ст. 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею ЗО цього Кодексу.
Зміст ч. 5 ст. 29 ГПК України свідчить про те, що передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.
Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
У відповідності до ч. 1 ст. 197 ГК України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
Так, п. 1.2 абз. 2 Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі - договір) передбачено, що місцем виконання договору є Івано-Франківська область.
Отже сторонами договору узгоджено, що місцем його виконання є Івано- Франківська область.
Предметом спору у даній праві є вимоги AT «Прикарпаттяобленерго» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-НВ» (вул. Перемоги, буд. 121-В, каб.401 м. Київ, код ЄДРПОУ 32015568) 301328,26 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії згідно договору, місцем виконання якого є Івано-Франківська область, то у даному випадку є можливим застосування положень ч.5 ст. 29 ГПК України та, відповідно, подання позову не лише за місцезнаходженням відповідача, а також за місцем виконання договору.
Таким чином, позивач, користуючись правом, передбаченим частинами 1 та 5 ст. 29 ГПК України, правомірно звернувся з даною позовною заявою до Господарського суду Івано-Франківської області.
Частина 5 статті 29 ГПК України чітко визначає, що спори, які виникають з договорів, у яких визначено місце виконання, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. При цьому, вказана процесуальна норма жодним чином не конкретизує, що таке виконання договору стосується дії, за якою подається позов (наприклад, з приводу виконання умов договору чи його оплати, або ж сплати заборгованості чи відшкодування збитків за таким договором).
Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено ТОВ «Агро-НВ» у зміні підсудності.
Згідно з п.5 ч.6 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
З огляду на викладене, судом першої інстанції призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі.
Щодо прийнятого судом додаткового рішення у даній справі судова колегія зазначає таке.
При зверненні з позовом до суду позивач у позовній заяві зазначив орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, яку очікує понести в розмірі 18 000,00грн та з урахуванням приписів ст. 129 ГПК України, заявив клопотання про надання доказів щодо їх понесення протягом 5-ти днів після ухвалення судом рішення.
В судовому засіданні представник позивача клопотання про надання доказів щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу протягом 5-ти днів після ухвалення судом рішення підтримав.
В судове засідання 26.08.2022 в суд першої інстанції відповідачем не забезпечено участь повноважного представника, хоча про розгляд заяви відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення №7650102449401 від 16.08.2022, в якому зазначалось про отримання відповідачем поштового відправлення (копії рішення суду першої інстанції від 16.08.2022) 24.08.2022.
Як підтверджується матеріалами справи, рішення суду ухвалено 16.08.2022, а 18.08.2022 представник позивача з урахуванням приписів ст. 126, 129 ГПК України через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу та докази на підтвердження їх понесення (належні докази направлення зазначеної заяви відповідачу підтверджуються описом вкладення цінного листа та поштовою накладною №7601871800820 від 18.08.2022(а.с.101-103)).
Отже, докази понесення позивачем витрат на правову допомогу подані у встановлені законом терміни.
На підтвердження понесених зазначених вище витрат позивач надав копії:
-договору про надання професійної правничої допомоги №2022/15 від 04.01.2022,
-ордеру про надання правничої (правової) допомоги №1024782 від 15.06.2022,
-акту приймання-передачі послуг від 21.06.2022,
-платіжного доручення №V14294/1 від 27.06.2022 на суму 18 000,00грн.
За наведених обставин та з урахуванням приписів ч. 4 ст. 244 ГПК України, суд розглянув клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача без представників сторін.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).
Приписами ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.
Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.
Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).
Поряд з цим суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на викладене судова колегія зазначає, що, як вбачається із матеріалів справи, при поданні позову позивачем був наданий попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 18 000,00грн.
В судовому засіданні 16.08.2022 до судових дебатів позивач підтримав клопотання, заявлене у позовній заяві щодо надання ним доказів понесення витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішення суду ухвалено 16.08.2022, а 18.08.2022 представник позивача з урахуванням приписів ст. 126, 129 ГПК України через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу та докази на підтвердження їх понесення.
Отже, докази понесення позивачем витрат на правову допомогу подані у встановлені законом терміни.
На підтвердження понесених зазначених вище витрат позивач надав копії Договору про надання професійної правничої допомоги №2022/15 від 04.01.2022, Ордеру про надання правничої (правової) допомоги №1024782 від 15.06.2022, Акту приймання-передачі послуг від 21.06.2022, платіжне доручення №V14294/1 від 27.06.2022 на суму 18 000,00грн.
Відповідач не скористався наданим йому правом та не подав суду заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу.
З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що подані останнім в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 18 000,00грн для забезпечення належного захисту прав позивача під час розгляду справи №909/414/22 Господарським судом Івано-Франківської області.
Твердження скаржника про те, що останній не володів інформацією про заявлені позивачем вимоги судова колегія оцінює критично, оскільки представник відповідача зареєстрований з системі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і останній був належним чином повідомлений про розгляд справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення №7650102449401 від 16.08.2022, в якому зазначалось про отримання відповідачем поштового відправлення 24.08.2022, яким направлено відповідачу копію рішення суду від 16.08.2022, в якому зазначалось про судове засідання щодо розгляду заяви про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.
В судове засідання відповідач не з'явився, заперечень щодо суми заявленої позивачем на правову допомогу суду не надав, отже скористався наданими йому правами на власний розсуд..
Також, посилання скаржника на те, що оплата послуг з правової допомоги здійснена на користь ФОП Дмитрук О.І., та позивачем не надано доказів оплати послуг адвоката Дмитрук О.І. судова колегія не бере до уваги, оскільки порядок оформлення адвокатом рахунку для оплати наданих ним послуг та оподаткування грошових доходів фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за ставками внеску до бюджету перебуває поза межами предмету дослідження питання витрат на професійну правничу допомогу. Скаржником не обгрунтовано, яким чином вид оподаткування діяльності впливає на професійний статус особи, яка надала професійну правничу допомогу, а факт перерахування коштів адвокату як фізичній особі- підприємцю нівелює наявність у нього статусу адвоката.
Твердження скаржника, що Акт приймання-передачі послуг від 21.06.2022, в якому вказано опис послуг, наданих адвокатом Дмитруком О. І. у справі №909/414/22 містить неточність щодо вартості наданих послуг, судова колегія не бере до уваги, оскільки неточність в зазначеному акті є опискою і поданими документами в сукупності підтверджується сума витрат, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00грн. Також, судова колегія зазначає, що та обставина, що адвокат тривалий час представляє інтереси AT «Прикарпаттяобленерго» не може слугувати підставою для зменшення витрат на оплату послуг адвоката.
Відповідно до ч.2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ч.ч.1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доводи, наведені скаржником в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржувані рішення вказаним вимогам відповідають.
Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваних рішень, доводи сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційних скарг не підлягають до задоволення, відтак оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275,276, 282- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" б/н від 13.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/2290/22 від 14.09.2022) та б/н від 26.09.2022 (Вх.№ЗАГС 01-05/2379/22 від 27.09.2022) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2022 та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2022 у справі №909/414/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 26.12.2022.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
Суддя Желік М.Б.
Суддя Орищин А. В.