Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2022 р. Справа № 520/16118/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі № 520/16118/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 06.09.2018 року по 11.08.2021 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому 317 255,00 грн. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.09.2018 року по 11.08.2021 року, здійснивши платіж однією сумою з утриманням належних податків і зборів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 317 255,00 грн. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), не погоджуючись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є його складовою, тому на суму належної компенсації не розповсюджуються положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
Позивач не надав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та 06.09.2018 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.09.2018.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 по справі № 520/14056/2020 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06.09.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017,2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06.09.2018.
11.08.2021 на виконання вищезазначеного рішення суду позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 12 675,09 грн, про що свідчить виписка по картковому рахунку.
Позивач, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 317 255,00 грн. за період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП України).
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116та117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні.
Так, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
В даному випадку позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а.
Щодо суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому з урахуванням положень ст. 308 КАС України рішення суду першої інстанції переглядається в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 317 255,00 грн. за період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 12 675,09 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем був проведений у сумі 18 836,20 грн., що разом з присудженими судом виплатами у розмірі 12 675,09 грн складає 31 511,29 грн.
При цьому, виходячи з положень ст. 117 КЗпП України, відсоток спірних сум, сплачених відповідачем з затримкою, складає 40,22 % (12 675,09 х 100 : 31 511,29).
Враховуючи період (з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року), в межах якого в даному випадку потрібно розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, кількість днів затримки складає 116 днів.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про заробітну плату грошове забезпечення позивача за липень та серпень 2018 року становить 18 383,00 грн.
Отже, з урахуванням зазначеної довідки та п. 8 Порядку № 100, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 417,80 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за 116 днів становить 48 464,80 грн.
Отже, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні пропорційно несвоєчасно невиплаченій при звільненні сумі складає 48 464,80 грн *40,22 % = 19 492,54 грн.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивача звільнено зі служби від 06.09.2018, проте останній з вимогами до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення у повному обсязі звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в 2020 році.
Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, значного терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв'язку з неповним розрахунком при звільненні, колегія суддіввважає, що пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним розрахунку виплат, належних при звільненні позивача зі служби, є сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19 492,54 грн.
Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 317 255,00 грн.
Відповідно ст. 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення справи, які суд першої інстанції визнав встановленими,неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняття в цій частині нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі № 520/16118/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 317 255,00 грн. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 19492,54 грн. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.01.2021 року по 11.08.2021 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов