КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2022 року Київ справа №640/7355/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладеного у відповіді на адвокатський запит адвокату Ользі Ураховій щодо повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 2 500 грн 00 коп.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Київській області подання про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 2 500 грн 00 коп., сплачених згідно з квитанцією від 01.07.2020 № 0008056.
Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2021, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.01.2022, адміністративна справа № 640/7355/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії передана на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
12.07.2022 адміністративна справа № 640/7355/21 надійшла до Київського окружного адміністративного суду. Автоматизованою системою документообігу суду визначено О.В. Басая головуючим суддею, який буде розглядати зазначену адміністративну справу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 адміністративну справу № 640/7355/21 прийнято до розгляду, визначено, що розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що 05.06.2020 позивач вперше придбала квартиру, загальною площею 39,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 3 договору визначено, що за домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 250 000, 00 грн. відповідно до квитанції від 01.07.2020 № 0008056 позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 2 500, 00 грн. На адвокатський запит про повернення надміру сплачених коштів, відповідач відмовив у повернення коштів із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 866. Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу, позаяк нерухоме майно нею придбано вперше.
13.04.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що оскільки позивач не звертався до управління та ними не надано документів, на підтвердження факту перебування позивача у черзі на одержання житла або придбання житла вперше, відповідач не має можливості підтвердити необхідність повернення позивачу сплачених коштів страхового збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до статті 49 Закону України "Про нотаріат" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2 500, 00 грн не вважається безпідставно сплаченим. Підстав для повернення коштів немає.
21.04.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, де зазначено, що посилання відповідача на те, що він позбавлений можливості підтвердити необхідність повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, не є підставою для позбавлення законодавчо встановлених пільг зі сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та звуження існуючих прав. Посилається на правові позиції Верховного Суду у справах № 819/1249/17, № 819/1554/16 та практику Вищого адміністративного суду України у справах № К/800/41597/14, № К/9991/22832/12 та № К/800/18016/14. Підтримуючи позовні вимоги, просить суд прийняти рішення на підставі доказів, наявних у матеріалах справи.
Розглянувши заяви по суті, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Дзержинським РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області від 24.09.2002.
05.06.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_2 , що посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В.О. та зареєстровано в реєстрі за номером 1081.
Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу квартири за домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 250 000, 00 грн.
Право власності на придбану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2020 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.06.2020 № 402729932224, що підтверджується відповідним витягом із вказаного реєстру (том 1, а.с.11).
Згідно з квитанції від 01.07.2020 № 0008056 позивачем сплачено збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна у сумі 2 500, 00 грн.
27.11.2020 представником позивача - адвокатом Ураховою О.О. - було направлено адвокатський запит про повернення помилково сплачених коштів, у відповідь на який відповідач повідомив, що документів, доданих до заяви недостатньо для доказів придбання майна вперше.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Спірні правовідносини виникли у сфері справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та стосуються повернення сплаченого збору особам, звільненим від його сплати.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 400/97).
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону № 400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону № 400/97 об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97 врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з абзацом 1 пункту 15-1 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі одного відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту "б" пункту 15-2 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740 (у редакції, чинній на дату укладення договору купівлі-продажу) передбачено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Суд звертає увагу, що 23 вересня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" (далі - Постанова № 866) (набрала чинності 26.09.2020), відповідно до якої, серед іншого, пункт 15-2 Порядку № 1740 доповнено підпунктами "в" і "г", згідно з якими збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: ("в") особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року); ("г") особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку № 1740 (із змінами, внесеними Постановою № 866) нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
З аналізу зазначених норм встановлено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору під час придбання нерухомого майна законодавцем визначено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. При цьому, за змістом підпункту "в" і "г" пункту 15-2 Порядку № 1740 придбання особою житла вперше означає, що особа до укладення відповідного договору не має та раніше не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя).
Суд встановив, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ОСОБА_1 - відомості про реєстрацію за позивачем іншого нерухомого майна, ніж придбаної нею квартири у селі Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області, відсутні.
Суд дійшов висновку, що позивач, придбаваючи квартиру у селі Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області на підставі договору від 05.06.2020, здійснював придбання житла вперше. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростовування твердження позивача щодо придбання нею житла вперше, чи на підтвердження реєстрації права приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна та відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідач до суду не надав.
Разом з цим у листі відповідача на адвокатській запит органом пенсійного фонду зазначено про недостатність документів до поданої заяви, що підтверджували би придбання майна вперше, обґрунтовуючи необхідний пакет документів внесеними до Порядку № 1740 змінами відповідно до Постанови № 866. Проте, суд критично оцінює таку відмову відповідача, позаяк на час укладення договору купівлі-продажу квартири (05.06.2020) внесених змін до Порядку № 1740 згідно з Постановою № 866 (23.09.2020) ще не було, відтак Порядок № 1740 ще не розширював перелік винятків зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а нотаріальне посвідчення договорів здійснювалося за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд також уважає за необхідне звернути увагу на те, що внесення змін Постановою № 866 до Порядку № 1740 жодним чином не скасовує наявність у позивача пільги щодо звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку із придбанням житла вперше, що передбачена Законом № 400/97.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, що набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
З огляду на той факт, що повернення коштів, безпідставно або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
При цьому суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава - в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень - зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, здійснювала придання житла не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 813/1514/17 та від 14.08.2019 у справі № 813/969/17.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип "належного врядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Європейський суд з прав людини в рішеннях неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певні свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (п. 36 рішення від 01.07.2003 у справі "Суомінеен проти Фінляндії" № 3780001/97).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами такий обов'язок не виконано, не надано суду жодних того, що позивачем придбання нерухомості здійснювалося не вперше.
Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, що є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Оцінюючи наявні в справі докази і аргументи сторін сукупно, суд дійшов висновку, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбавав житло вперше, а тому помилково сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування від 01.07.2020 після укладання договору купівлі-продажу квартири (05.06.2020), належить поверненню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
На підставі аналізу пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому згідно з частиною шостою статті 134 КАС України зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, пункт 30). У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076).
Згідно з статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 15.09.2020 між ОСОБА_3 (адвокат) і ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір про надання правової (адвокатської) допомоги № 15/11 (далі - договір № 15/11), відповідно до умов якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати клієнту за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів клієнта в органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, правоохоронних органах, та вчинення всіх процесуальних дій у місцевих, апеляційних судах, господарському суді, адміністративному суді, вищих спеціалізованих судах, Верховному Суді України з усіма правами, наданими законом сторонам справи.
Згідно з пунктом 1.2 договору № 15/11 адвокат надає правову допомогу у вигляді: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, формування правової позиції у справі, а також складення, подання і отримання різного роду документів, дублікатів документів, заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, кримінального, господарського, адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, установах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1.3 додаткової угоди від 05.12.2020 № 1 до договору № 15/11 погоджений сторонами стандартний розмір оплати послуг за годину роботи адвоката становить 1 000, 00 грн незалежно від того де надаються такі послуги, включаючи, але не виключно участь у переговорах, консультування з юридичних питань, підготовку на подачу документів, підготовку та подачу позовних заяв, письмових пояснень, заяв та клопотань, представництво в суді першої інстанції та ін.
Згідно з пунктом 1.6 додаткової угоди від 05.12.2020 № 1 до договору № 15/11 клієнт у строки до 15.12.2020 на підставі акта та/або виставленого рахунка сплачує на рахунок адвоката авансову оплату послуг адвоката та/або компенсації можливих витрат, пов'язаних з виконанням доручення у сумі 2 000, 00 грн.
До позовної заяви додано заяву-розрахунок судових витрат від 15.03.2021, відповідно до якої розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які позивач сплатив у зв'язку з підготовкою справи до судового розгляду, становить 2 000, 00 грн за такий перелік послуг: вивчення матеріалів справи (безкоштовно), підготовка та надсилання адвокатського запиту до ГУ ПФУ у Київській області (1 000, 00 грн), консультування клієнта з питань необхідності звернення до суду з позовною заявою, роз'яснення процедурних питань (безкоштовно) та складання позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (1 000, 00 грн).
У якості доказів здійснення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 2 000, 00 грн додано банківську виписку АТ "КБ "ПриватБанк" за 08.12.2020 (том 1, а.с.31).
Суд зазначає, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000, 00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 908, 00 грн, що підтверджується квитанцією від 15.03.2021 № ПН48673С1.
Отже, загальна сума судових витрат, що належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області становить 2 908, 00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548), викладене у відповіді на адвокатський запит адвокату Ользі Ураховій щодо повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 2 500 грн 00 коп.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Київській області подання про повернення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 2 500 грн 00 коп., сплачених згідно з квитанцією від 01.07.2020 № 0008056.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 908, 00 грн (дві тисячі дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.