УХВАЛА
23 грудня 2022 року
м. Київ
справа №640/30310/21
адміністративне провадження №К/990/35525/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №640/30310/21 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Першої кадрової комісії з добору на вакантні та тимчасово вакантні посади прокурорів в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних) щодо неприйняття рішення про визначення позивача, як кандидата, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури;
зобов'язати Генерального прокурора України прийняти рішення про визначення позивача, кандидатом, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Першої кадрової комісії щодо неприйняття рішення про визначення позивача кандидатом, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора прийняти рішення про визначення позивача кандидатом, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року змінено, викладено абзац перший, другий і третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: "адміністративний позов ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Першої кадрової комісії щодо неприйняття рішення за результатами проведення добору на зайняття позивачем як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора прийняти рішення за результатами проведення добору на зайняття позивачем як кандидатом вакантної посади прокурора у відповідному органі прокуратури". В іншій частині - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року залишено без змін.18 листопада 2022 року Офісом Генерального прокурора подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалами Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року та від 02 грудня 2022 року касаційні скарги повернуто скаржнику.
14 грудня 2022 року Офісу Генерального прокурора подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
При цьому на обґрунтування пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 7, 46-53 Порядку проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 10 січня 2021 року "№ 11 в редакції від 27 квітня 2021 року (далі - Порядок №11), абзацу 2 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 (далі - Порядок №233), які відповідно до пункту 20 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" регламентують здійснення процедури добору на зайняття вакантної посади прокурора, та якими не передбачено прийняття рішення про не визначення особи як кандидата, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури.
Суть касаційної скарги зводиться до не набрання позивачем чотирьох голосів за результатами співбесіди, що стало наслідком не включення останнього до списку осіб, які успішно пройшли добір, проте Верховний Суд наголошує, що абзац 2 пункту 12 Порядку № 233 стосується вирішенню питання проходження прокурором атестації за результатами співбесіди, в той же час зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач проходив добір на посаду прокурора.
Отже, Суд вважає посилання відповідача на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування абзацу 2 пункту 12 Порядку № 233 безпідставним та необґрунтованим.
Щодо зазначення відповідачем відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 7, 46-53 Порядку №11 у подібних правовідносинах, Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №420/3337/20 викладено правовий висновок щодо питання правомірності прийнятого кадровою комісією рішення про неуспішне проходження кандидатом добору на посаду прокурора.
Так, суд касаційної інстанції у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №420/3337/20, проаналізувавши, з-поміж іншого, положення Порядку №11 та додаток 1 до нього, зауважив, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим та ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Верховний Суд в контексті спірних правовідносин у вищезазначеній справі зазначив про ненадання кадровою комісією з добору на вакантні посади будь-яких доказів, жодних аргументів та пояснень з приводу того, які ж саме обставини нею з'ясовано в ході проведення співбесіди з кандидатом на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, що дали підстави для висновку про невідповідність цього кандидата вимогам професійної компетентності та/або доброчесності.
Верховний Суд констатував, що ані спірне рішення, ані протокол засідання кадрової комісії не містили відомостей про те, які матеріали щодо кандидата досліджувалися членами кадрової комісії, які запитання йому ставилися та, відповідно, які відповіді ним були надані. Саме наявність усіх цих обставин у комплексі дає можливість перевірити, чи прийнято рішення кадрової комісії з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття, та чи ґрунтується воно на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення.
Констатація у спірному рішенні самого лише факту з'ясування обставин, які свідчать про невідповідність кандидата на посаду прокурора вимогам професійної компетентності та/або доброчесності, без належного підтвердження належними та достатніми доказами, ставить під сумнів обґрунтованість та правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем добору.
Верховний Суд наголосив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження кандидатом добору адміністративні суди повинні оцінювати крізь призму наведених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв. Сама лише відповідність рішення кадрової комісії затвердженій Порядком №11 формі не може свідчити про його правомірність, адже, окрім цього, таке рішення, має відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому, рівень обґрунтованості такого рішення вимірюється достатністю, належністю та допустимістю доказів, фактів і обставин, покладених в основу його прийняття.
Ураховуючи, що на етапі співбесіди з кандидатом кадрова комісія оцінює його професійну компетентність та доброчесність і спірне рішення відповідача прийняте саме з підставі невідповідності позивача цим критеріям, Верховний Суд резюмував про безпідставність доводів скаржника про те, що суд не має повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження кандидатом добору на предмет їх обґрунтованості, позаяк у протилежному випадку, функція суду буде нівельована.
Суд, аналізуючи оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається (№640/30310/21), встановив, що суди, приймаючи оскаржені рішення, виходили з того, що голосування більшістю присутніх членів комісії за пропозицію щодо визначення кандидата, який успішно пройшов добір на посаду прокурора у відповідному органі прокуратури, не передбачає іншого тлумачення, окрім як прийняття позитивного для такого кандидата рішення.
З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перша кадрова комісія, зазначивши про неприйняття рішення за результатами голосування, допустила протиправну бездіяльність, зміст якої полягає у відсутності прийнятого рішення за результатами правомочного голосування.
При цьому, скаржником вказана підстава касаційного оскарження (відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 7, 46-53 Порядку №11 викладена без належного обґрунтування та взаємозв'язку з обставинами вказаної справи та висновками судів попередніх інстанцій, тому Суд вважає недоведеною підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Частиною 2 статті 332 КАС України встановлено, що до касаційної скарги, яка не оформлена до вимог, встановлених статтею 330 КАС України, застосовуються положення статті 169 КАС України.
Отже касаційна скарга не оформлена згідно з вимогами, встановленими статтею 330 КАС України, оскільки скаржник не зазначив підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків, а саме подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Керуючись статтями 169, 248, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №640/30310/21 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, визначений судом, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
В.М. Соколов