ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 200/9977/18-а
адміністративне провадження № К/9901/11485/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі №200/9977/18-а за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області (далі - відповідач) про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 22103,07 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48154,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 червня 2018 року позивач звернувся до Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області із заявою про нарахування і виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». Однак, листом від 03 липня 2018 року №780/48/01-2018 йому відмовлено в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з тих підстав, що на день звільнення зі служби за власним бажанням він не набув права на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Вважає, що право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що, не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги. Одноразова грошова допомога підлягає виплаті за 11 повних відпрацьованих календарних років та становить 2009,37 грн х 11 = 22103,07 грн.
Оскільки позивача звільнено з 16 травня 2018 року то середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з 17 травня 2018 року. При цьому, кількість днів затримки розрахунку за період з 17 травня 2018 року по 28 вересня 2018 року (дата позову) становить 134 дні. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 48154,24 грн (134 х 359,36 грн) та підлягає до стягнення з відповідача.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Доводи касаційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції та під час перегляду справи в апеляційному порядку суди невірно застосували нормативні акти, не взяли до уваги висновки Верховного Суду та Верховного суду України, викладені в рішеннях у справах з подібним предметом позову (на які позивач посилався як в позовній заяві так і в апеляцій іній скарзі), що призвело до неправильного висновку у справі та в результаті не відновило порушене право позивача.
Зокрема, приймаючи рішення по даній оправі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що частиною другою статті 9 Закону У країни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. А тому, за приписами наведеної норми особам, які звільненні за власним бажанням та не мають права на пенсію на день звільнення, одноразова грошова допомога не виплачується.
Позивач зазначає, що положення пункту 10 Постанови №393, яка прийнята на підставі Закону №2262-ХІІ, не пов?язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.
Зі змісту зазначених норм слідує, що частиною другою статті 9 Закону №2262-ХІІ встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: такі особи звільняються зі служби, зокрема, за власним бажанням та мають вислугу 10 років і більше.
А зазначення в тексті частини другої статті 9 Закону №2262-XII про те, що право на вказану грошову допомогу мають особи рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деякі інші особи, які мають право на пенсію за цим Законом, суди в своїх рішеннях невірно трактують як обов?язкову умову отримання такої допомоги, оскільки, на їх думку, дане положення вживається лише в контексті поширення дії цього Закону на відповідну категорію осіб.
Так, позивач звільнився за власним бажанням та на час звільнення його вислуга становила 11 років 07 місяців 07 днів, що надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги. Тому, не набуття позивачем права на пенсію за Законом №2262-XII не може позбавляти його права на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності обов??язкових умов для цього, а саме, як зазначено вище, 10 років вислуги та звільнення із служби із передбачених Постанова №393 підстав, в тому числі за власним бажанням.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка міститься у постанові від 06 червня 2018 року у справі №804/1782/16.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
23 квітня 2019 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Кравчук В.М., судді: Анцупова Т.О., Стародуб О.П.
Ухвалою Верховного суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі за вищевказаним позовом.
На підставі службової записки судді-доповідача Кравчука В.М. від 14 листопада 2022 року №1716 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судової справи, у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т.О., Гриціва М.І. та Желєзного І.В. які входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи, відповідно до розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №1716/0/78 від 14 листопада 2022 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2022 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Кравчук В.М., Стародуб О.П., Єзеров А.А.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року задоволено заяви суддів про самовідвід.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року № 1882/0/78-22 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку з відведення судді-доповідача Кравчука В.М. та суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П. від розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 200/9977/18-а.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 , проходив службу у Збройних силах України в період з 28 квітня 2006 року по 24 квітня 2007 року /а.с.13/
Відповідно до наказу РВПУ ДДСО при МВСУ № 137 від 04 жовтня 2007 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в ОВС України (а.с.13).
Відповідно до наказу УДСО при ГУМВС в Донецькій області №161 о/с від 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнений з ОВС за пунктом 63 «к» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (центральні органи, установи, організації) пункту 9 розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС) з 06 листопада 2015 року (а.с.14).
Відповідно до наказу Маріупольського МВ УПО в Донецькій області №01 о/с від 07 листопада 2015 року прийнятий на службу до Національної поліції України (а.с.14).
Відповідно до наказу Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області № 13 о/с від 15 травня 2018 року старший сержант поліції, ОСОБА_1 , молодший інспектор взводу реагування Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини першої статті 77 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» з 16 травня 2018 року. Вислуга на день звільнення у календарному обчисленні складає: 11 років 07 місяців 07 днів (а.с.15).
18 червня 2018 року позивач звернувся до Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області із заявою про нарахування і виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
Листом Маріупольського міжрайонного відділу управління поліції охорони в Донецькій області від 03 липня 2018 року №780/48/01-2018 йому було відмовлено в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з тих підстав, що на день звільнення зі служби за власним бажанням він не набув права на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с.18).
Позивач уважає вказану відмову протиправною, у зв'язку із чим позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Згідно зі статтею 102 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону №2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Абзацом четвертим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1)посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоскаржувану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі 23 квітня 2019 року.
Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.
Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Предметом спору у справі, що розглядається є право особи на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2262-ХІІ при наявності в неї 10 років вислуги та відсутності права на пенсію згідно із вказаним законом; та право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати такої допомоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди вказали на те, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Положення пункту 10 Порядку № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.
Системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.
Вказана правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №821/3762/15-а, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17, 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020 і Верховний Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Щодо права позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 17 травня 2018 року по день фактичного розрахунку, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд зазначає, що виплата поліцейським, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону №580-VIII, статтею 9 Закону №2262-XII, пунктом 10 Постанови №393.
Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Таким чином, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі №821/952/17 і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав і для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги.
Враховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а суди попередніх інстанцій, прийшли до помилкового висновку щодо відсутності у позивача права на виплату одноразової допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначили розмір такого стягнення, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги висновки, викладене в цій постанові і встановити обставини справи на підставі оцінки наданих сторонами доказів, що мають значення для правильного її вирішення, підтвердження сторонами стажу, складових для розрахунку виплат, тощо.
Судові витрати
Оскільки за наслідками касаційного розгляду Верховним Судом не ухвалюється нове рішення, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді : Л.О. Єресько
В.М. Соколов