ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" грудня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/912/22
Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
до Фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича
про стягнення коштів
За участю представників сторін:
від позивача: Мінчук Р.С. (самопредставництво);
від відповідача: не з'явився;
прокурор: Мельничук Л.О.
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича (далі - Відповідач) в якій просить стягнути плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 111 847,63 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що 11.12.2019 року державними інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області на 125 км а/д Н-17 Львів - Радехів - Луцьк проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Під час перевірки був зупинений транспортний засіб марки "Renault Premium 460 DXI", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причіп BODEX KIS3WA, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Відповідно до даних копії свідоцтв про реєстрацію транспотрного засобу № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 власником вищевказаних транспортного засобу та причепу є ОСОБА_2 . Працівниками Управління Укртрансбезпеки у Волинській області 11.12.2019 р. проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки "Renault Premium 460 DXI", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепу BODEX KIS3WA, реєстраційний номер НОМЕР_2 . За результатом вказаного контролю 11.12.2019 року складено акт № 208893 проведення перевірки, яким зафіксовано порушення вимог ст. ст. 34, 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт". За результатми перевірки було складено довідку № 0016546 про результати здійснення габаритно - вагового контролю від 11.12.2019 р. та акт № 0021872 від 11.12.2019 р. про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів. Згідно товарно - транспортної накладної № 1115 від 11.12.2019 р. перевезення товару (пшениця) здійснювалося автомобілем державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепом реєстраційний номер НОМЕР_2 , первізник ФОП Гамерник Р.О., водій Гуч О.О. Вантаж прямував із пункту навантаження в с. Чаруків Волинської обл. до пункту розвантаження в м. Радивилів Рівненської обл.
Прокурор зазначає, що на підставі складених у ході здійснення габаритно - вагового контролю матеріалів, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 11.12.2019 р. № 106/417 та нараховано плату за проїзд у розмірі 4 262,40 євро, що за перерахунком згідно з офіційним курсом валют євро до гривні Національного банку України станом на 11.12.2019 р. еквівалентно 111 847,63 грн.
Разом з тим, прокурор вказує, що 04.02.2020 р. Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області, на основі перевірки від 11.12.2019 р. на а/д Н-17, винесено постанову № 162921 про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 34 000,00 грн щодо Гамерника Р.В. Зазначена постанова була оскаржена перевізником до Рівненського окружного адміністративного суду. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 р. у справі № 460/1507/20 задоволено позовну заяву фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича. Однак, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 р. скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 р. та в задоволенні позову ФОП Гамерника Р.В. до Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовлено. ФОП Гамерником Р.В.сплачено 34 000 грн, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 08.06.2021 р.
За твердженням прокурора, Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області надіслано відповідачу листи № 69383/21/24-20 від 11.09.2020 р. та № 18360/822/24-22 від 24.06.2022 р. про необхідність сплати таких коштів, проте залишені без реагування останнім. ФОП Гамерник Р.В. був обізнаний про необхідність внесення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 111 847,63 грн, проте кошти не сплатив.
19.12.2022 року до господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи відповідно до якогопросить суд відкласти судовий розгляд справи № 918/912/22, призначений 20.12.2022 року о 14:30 год на іншу дату.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, яка гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення у справах "Union Alimentaria Sanders SA v. Spain", "Смірнова проти України", "Красношапка проти України").
З огляду на викладене, з метою дотримання строків розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановлених ст. 248 ГПК України, суд у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду справи відмовляє.
Відповідач відзиву у строки і порядку, визначені ухвалою суду від 03.11.2022 року, не надав, а відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи на "30" листопада 2022 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.11.2022 року розгляд справи призначено на "20" грудня 2022 р.
Прокурор в судовому засіданні 20.12.2022 року підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2022 року підтримала позовні вимоги прокуратури з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 20.12.2022 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 33013 1228416 3, яке наявне в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім того, згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання строків розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича, за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області видано направлення № 011820 від 06.12.2019 року на рейдову перевірку для проведення рейдової перевірки транспортних засобів з 09.12.2019 р. до 15.12.2019 р.
Управління Укртрансбезпеки у Волинській області, відповідно до щотижневого графіку проведення рейдових перевірок з 09.12.2019 р. по 15.12.2019 р., проведено перевірку із здійсненням габаритно-вагового контролю.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 35-02/5396 (чинне до 24.04.2020 року), прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі 030Т-AS2-PWIA, зав. № 17-417, за результатами повірки встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 94 від 13.01.2016 р.
11.12.2019 року посадовими особами Укртрансбезпеки у Волинській області на 125 км а/д Н-17 с. Чаруків - м. Радивилів проведено габаритно-ваговий контроль транспортнорго засобу марки "Renault Premium 460 DXI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причіпом марки BODEX KIS3WA, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно товарно - транспортної накладної № 1115 від 11.12.2019 р. водій ОСОБА_1 .
Відповідно до копії свідоцтв про реєстрацію транспотрного засобу № НОМЕР_3 (марка BODEX, модель KIS3WA, реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та № НОМЕР_4 (марка "Renault", модель "Premium 460 DXI", реєстраційний номер НОМЕР_1 ) власником вищевказаних транспортного засобу та причепу є ОСОБА_2 .
Поліс № АО/4485696 обов'язкового страхування цивільно - праової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України), строк дії 30.10.2029 р. - 29.10.2020 р., страхувальник - ОСОБА_2 , забезпечений транспортний засіб - "Renault Premium 460 DXI", номерний знак НОМЕР_1 .
За результатами проведеного габаритино-вагового контролю посадовими особами Укртрансбезпеки у Волинській області складено довідку № 0016546 від 11.12.2019 року про результати здійснення габаритно - вагового контролю.
За результатами габаритно-вагового контролю встановлено, що перевезення вантажу здійснено з перевищенням нормативних вагових параметрів, а саме: фактичне навантаження на осі, тонн: 1) 8,05; 2) 14,6; 3) 11,1; 4) 10,8; 5) 10,4; повна маса транспортного засобу 54,95 тонн. Водій транспортного засобу - ОСОБА_1 .. Нормативно допустима маса транспортного засобу - 40 т., фактична 54,95 т.
Вказане перевищення зафіксовано посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Волинській області в талоні № 545 від 11.12.2019 року, акті № 0021872 від 11.12.2019 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акті № 208893 від 11.12.2019 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
В акті № 208893 від 11.12.2019 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, зазначено, що під час перевірки виявлено порушення - ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" надання послуги з перевезення вантажу з перевищенням встановлених законодавством норм ваги (повна маса 54,95 т. - норма 40 т., один. 14,6 т. - норма 11,0 т., строєні осі 32,3 т. - норма 22 т.) без відповідного дозволу на рух ТЗ автомоб.дорогами України, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", абз. 16, перевищення встановлених законодавством норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Згідно акту № 0021872 від 11.12.2019 року здійснений розрахунок № 106/417 від 11.12.2019 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідно до якого нараховано до сплати 4 262,4 євро, що еквівалентно 111 847,63 грн відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України станом на 11.12.2019 року.
Розрахунок № 106/417 від 11.12.2019 року виконано відповідно до затвердженої формули (з урахуванням норм пункту 311 постанови КМУ № 879 від 27.06.2007 року), а саме:
П = (Рзм+Рнв+Рг)х В х К, де:
Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду;
Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (вісі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду;
Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду;
В - відстань перевезення, км;
К - коефіцієнт збільшення плати за проїзд (у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру до 10%-К=2; від 10% до 40% - К =3; більш ніж 40% - К=5).
Обрахований таким чином розмір плати за проїзд становить 4262,4 євро.
У вказаному розрахунку зазначено, що: платник - ОСОБА_2 ; ПІБ водія - Гуч Олексій Олександрович; розрахунок виконаний в євро; проплату провести в гривнях відповідно до офіційного курсу НБУ на день проведення розрахунку (день проведення перевірки); ПДВ не обкладається; перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це Управління Укртрансбезпеки у Волинській області.
04.02.2020 року начальником Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області винесено постанову № 162921 про застосування адміністративно - господарського штрафу до СПД Гамерника Романа Володимировича за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена част. 1 абз. 16 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевищення встановлених законодавстовм габаритно - вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу та постановлено стягнути із СПД Гамерника Романа Володимировича адміністративно - господарський штраф у сумі 34 000 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 р. апеляційну скаргу Управління Укртрансбезпеки в Рівненській області задоволено, скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 р. у справі № 460/1507/20 та ухвалено постанову, якою в задоволенні позову ФОП Гамерника Р.В. до Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовлено.
Постановою від 08.06.2021 року ВП № 65394539 державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного мідрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку зі сплатою боргу в повному обсязі, закінчено виконавче провадження за постановою № 162921 від 04.02.2020 року Поліське міжрегіональне управілння Укртрансбезпеки про стягнення з Гамерника Р.В. 34 000,00 грн.
Управління Укртрансбезпеки у Волинській області зверталося до Гамерника Р.В. з повідомленнями (№ 69383/21/24-20 від 11.09.2020 р. та № 18360/822/24-22 від 24.06.2022 року) про заборгованість в яких просило вжити заходів щодо усунення недоліків (внесення плати за проїзд великовагового/габаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 4 262,4 Євро, що еквівалентно 111 847,63 грн), в іншому випадку, Укртрансбезпека в порядку взаємодії з органами прокуратури буде вживати заходи щодо примусового стягнення вказаної суми в судовому порядку.
Відділ Державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті листом № 6819-22 від 01.06.2022 року звернувся до Волинської обласної прокуратури в якому надано інформацію щодо несплаченого нарахування плати за проїзд транспортного засобу з перевищенням вагових параметрів Гамерником Р.В. у розмірі 4 262,00 євро (111 847 грн) та просило розглянути можливість вжиття заходів представницького характеру.
Листом від 10.06.2022 № 53-3188ВИХ-22 Луцька окружна прокуратура звернулась до відділу Державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті щодо вжиття заходів представницького характеру з метою стягнення із правопорушників коштів.
У відповідь на вищевказаний лист Відділ Державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті листом від 23.06.2022 р. № 1480/822/23-22 повідомив, що перевізникам направлялися повідомлення про необхідність внесення плати за проїзд, інших заходів управлінням не вживалось, зазначивши про подальший позтивний розвиток взаємодії щодо примусового стягнення плати за проїзд, що є відшкодуванням матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Листом від 01.07.2022 № 53-3777ВИХ-22 Луцька окружна прокуратура звернулась до Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просила повідомити про вжиті заходи до стягнення ФОП Гамерника Р.В. плати за проїзд, чи зверталась та чи планує звертатись до суду Укртрансбезпека із позовом про стягнення вказаних коштів, якщо будь - які заходи не вживали - просить вказати причини, та позицію Укртрансбезпеки у випадку звернення до суду із позовом про стягнення коштів Луцькою окружною прокуратурою.
Державна служба України з безпеки на транспорті листом № 3198/5.3/15-22 від 14.07.2022 року звернулася до Луцької окружної прокуратури "Щодо плати за проїзд", в якому надано інформацію щодо несплаченого станом на 13.07.2022 р. нарахування плати за проїзд транспортного засобу з перевищенням вагових параметрів Гамерником Р.В. у розмірі 4 262,40 євро та просило звернутись для представництва інтересів держави.
Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи № 806/1000/17).
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 26.07.2018р. у справі № 926/1111/15.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018р. зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні.
Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Крім того, в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України Про правовий висновок щодо порядку здійснення представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах, запровадженого Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 13.03.2017 р. № 5 щодо повноважень прокурора при зверненні до суду з позовами в інтересах держави зазначено наступне.
Якщо інтереси держави вимагатимуть захисту прав певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, то представництво такого органу в судах здійснюється через прокурора.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом державного контролю та органу виконавчої влади функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як зазначено прокурором у позовній заяві, з огляду на те, що службовими особами Укртрансбезпеки не вжито заходів щодо захисту інтересів держави щодо своєчасного стягнення нарахованих коштів, у тому числі шляхом звернення до суду, інтереси держави є порушеними та такими що підлягають захисту в судовому порядку, а відтак наявні підстави для здійснення органами прокуратури захисту в суді інтересів держави в особі даного органу.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Згідно з ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (далі - Порядок № 879).
Згідно з пп. 4 п. 2, п. 3 Порядку (в редакції на момент здійснення контролю), габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Таким чином, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт з визначенням виду порушення, а також розміру адміністративно-господарського штрафу, що застосовується до автомобільних перевізників.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2011 року визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
За змістом пункту 22.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р., передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами "б" та "в" цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Згідно з п. 21 Порядку № 879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.
Кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету (п. 26 Порядку № 879).
Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку (абз. 2 п. 27 Порядку № 879).
Відповідно до абзацу 1 пункту 28 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра (п. 30 Порядку № 879).
Відповідно до п. 31 Порядку № 879, при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.
Згідно з п. 311 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі ГК - України), суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (ст. 7 ГК України).
Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу) є: плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 ГК України).
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 225 ГК України, законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством. Дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку (п. 37, 41 Порядку № 879).
Визначення розміру заподіяних збитків відповідно до способу, передбаченого підзаконним нормативно-правовим актом, не суперечить чинному законодавству.
Зміст і призначення закріпленої у Порядку № 879 плати за проїзд великоваговим транспортним засобом полягає насамперед у відшкодуванні матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Положення цього нормативного акта, оприлюдненого в установленому законом порядку, у повній мірі визначають механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 926/16/19 від 12.02.2020 року та № 917/210/19 від 12.02.2020 року.
У відповідності до правової позиції, висвітленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 820/1203/17, за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 та ст. 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями частин першої та третьої цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п.58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, враховуючи, що відповідачем не було надано жодних належних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні, в тому числі дозволу, котрий надає право на рух з перевищенням габаритних або вагових обмежень, зважаючи на те, що визначена контролюючим органом плата за проїзд, відповідачем в добровільному порядку і у встановлені чинним законодавством строки не сплачена, відповідно, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України та підлягає стягненню з відповідача - Фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 ) в дохід Державного бюджету України (ГУК у Волинській обл/ м. Луцьк/22160100; код ЄДРПОУ 38009371; Казначейство України (ЕАП) р/р UA328999980313191216000003550) плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 111 847,63 грн (сто одинадцять тисяч вісімсот сорок сім гривень 63 копійки).
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гамерника Романа Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 ) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915, р/р UA138201720343140001000004945 у Державній казначейській службі України, МФО 820172, код 02909915) 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Стягувач за судовим збором: Волинська обласна прокуратура (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915).
Відповідач (боржник): Фізична особа - підприємець Гамерник Роман Володимирович ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2022 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Р.В. Романюк