Рішення від 12.12.2022 по справі 448/1411/17

Єдиний унікальний номер: 448/1411/17

Провадження № 2/448/7/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

12.12.2022 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Керницькій Л.М.,

з участю позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Тиндика Р.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кубари М.М.,

та представника відповідача Мостиської міської ради Львівської області - Джали С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Мостиської міської ради Львівської області, про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

І.Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Івашків Ю.В. звернувся до суду із позовом до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Мостиської міської ради Львівської області, про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання до вчинення дій.

У первинній позовній заяві та заяві про зміну предмету позову сторона позивача покликається на те, що позивачка ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Співвласником квартири АДРЕСА_2 в даному будинку є відповідач ОСОБА_2 . Відповідно, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є сусідами, а будинок АДРЕСА_2 в цілому є їхньою спільною сумісною власністю. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку мешканцями даного будинку не створювалося, а територія навколо будинку перебуває в комунальній власності Мостиської міської ради і відноситься до категорії земель, не наданих у власність чи користування.

Вказує, що в 1998р. співвласником квартири АДРЕСА_2 - відповідачем ОСОБА_2 було здійснено прибудову, внаслідок якої ним було захоплено частину земельної ділянки біля будинку та забудовано єдиний вхід до спільних підвальних приміщень. На неодноразові звернення позивачки ОСОБА_1 з цього приводу відповідач ОСОБА_2 стверджував про наявність у нього відповідних дозволів Мостиської міської ради Львівської області та що ним буде відновлено (збудовано) вхід до спільних підвальних приміщень з іншої сторони будинку. Однак, не надавши жодних дозвільних документів та не відновивши вхід до підвальних приміщень, 27.10.2014р. ОСОБА_2 звернувся до Мостиського районного суду Львівської області з позовом про визнання недійсними та скасування рішень міської ради і свідоцтва про право власності, виданого на квартиру сім'ї Підцерковних, до якого додав технічний паспорт на належну йому квартиру АДРЕСА_2 від 1994р. та технічний паспорт на цю ж квартиру від 1998р. З даного технічного паспорта вбачається, що ОСОБА_2 здійснено прибудову, внаслідок якої площа квартири була збільшена з 42,3 кв.м. до 63,9 кв.м. Також з даних технічних паспортів відомо, що жодних інших входів до спільних підвальних приміщень передбачено не було та фактично внаслідок прибудови відповідачем було забудовано єдиний вхід у спільні підвальні приміщення, чим унеможливлено доступ до підвалу власникам квартири АДРЕСА_3 .

Стверджує, що з огляду на технічну документацію будинку АДРЕСА_2 , зокрема Журналу внутрішніх обмірів і підрахунків площ, в будинку існує допоміжне приміщення - підвал площею 32,24 кв.м.

Зазначає, що за згодою для проведення реконструкції своєї квартири відповідач ОСОБА_2 до позивачки ОСОБА_1 не звертався, а без будь-якого попередження власників сусідніх квартир та без отримання їх згоди, допустив втручання у опорну конструкцію (несучу стіну) будинку, що може призвести до порушення цілісності як самої стіни, так і будинку вцілому, а також позбавив позивачку доступу до спільного підвального приміщення. Крім того, реконструкція відповідачем ОСОБА_2 своєї квартири була проведена з прибудовою до цієї квартири та зайняттям земельної ділянки в дворовій території будинку, що перебуває у комунальній власності Мостиської міської ради Львівської області, однак без отримання ним (відповідачем) жодних документів, які б підтверджували право власності або право користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розміщена прибудова. Вважає, що така прибудова веранди до квартири АДРЕСА_2 , що збільшила площу такої до 63,9 кв.м., була здійснена ОСОБА_2 без необхідної документації та не здана в експлуатацію, тобто здійснена самовільно.

Вказує, що стороні позивача також вдалось ознайомитись з рішенням Мостиської міської ради Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку». Сторона позивача вважає дане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню з тих підстав, що таке прийняте за відсутності згоди позивачки ОСОБА_1 на реконструкцію квартири ОСОБА_2 . Крім того, при прийнятті зазначеного рішення не було прийнято до уваги те, що у ОСОБА_2 немає документів, які б підтверджували право власності або право користування земельною ділянкою під відповідною прибудовою.

Вважає, що у випадках незаконної прибудови до спільного будинку порушення прав особи має триваючий характер та до даних правовідносин взагалі не може застосовуватись строк позовної давності.

З огляду на наведене, стверджує, що для захисту прав позивачки ОСОБА_1 необхідним є здійснення перебудови відповідачем ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 саме шляхом демонтажу прибудови веранди та відновлення геометричних форм і площі квартири у відповідності до технічного паспорта та Свідоцтва про право власності від 1994р. загальною площею 42,3 кв.м. Відтак, просить суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку», а також зобов'язати ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити перебудову квартири АДРЕСА_4 загальною площею 63,9 кв.м. шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р. на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,3 кв.м.

ІІ. Короткий зміст інших заяв по суті справи.

Представником Мостиської міської ради Львівської області 27.11.2017р. подано заперечення проти позову ОСОБА_1 , у якому такий просить відмовити в задоволенні пред'явлених позовних вимог з тих підстав, що рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку» прийнято правомірно, за погодженням з районним архітектором, а тому доводи позивачки ОСОБА_1 є необґрунтованими; позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності та відсутні підстави для поновлення такого.В подальшому, в доповнення до даного заперечення, представником подано письмову заяву, в якій такий покликався на те, що Мостиська міська рада Львівської області не є належним відповідачем у справі, оскільки предметом позову є саме рішення виконавчого комітету, який є окремою юридичною особою; оскаржуване рішення прийняте виконавчим комітетом ще у 90-х роках, відтак стороною позивача пропущено строки позовної давності; законодавство, існуюче на момент винесення оскаржуваного рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради №35 від 24.02.1995р., надавало виконавчому комітету право виносити рішення про дозвіл на добудову без попереднього виділення земельної ділянки; оскаржуване рішення виконавчого комітету надає лише право відповідачу ОСОБА_2 на здійснення добудови, не порушуючи прав позивачки ОСОБА_1 , а всі подальші дії ОСОБА_2 в реалізації цього права на добудову можуть бути оскаржені на предмет відповідності вимогам законодавства.

Відповідачем ОСОБА_2 подано заперечення та в подальшому відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у яких такий просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на наступне: позивачка ОСОБА_1 покликається на те, що ним ( ОСОБА_2 ) ще у 1998р. здійснено прибудову до квартири, внаслідок чого захоплено частину земельної ділянки біля будинку та забудовано єдиний вхід до спільних підвальних приміщень, однак така з 1998р. не зверталась до суду з позовом про захист порушеного її права, хоча вона постійно проживала та проживає за вказаною адресою; позивачка ОСОБА_1 з 1998р. по даний час не бажала користуватися підвальним приміщенням, яке знаходиться під будівлею сусіда; відсутнє будь-яке триваюче порушення прав позивачки, а тим більше таке, яке здійснене на підставі рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку»; позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, позовна давність у даному випадку спливла ще в 2001р., відтак він ( ОСОБА_2 ) просить застосувати наслідки спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові; стороною позивача не наведено обставин і правових підстав, якими обґрунтовано порушення прав позивачки ОСОБА_1 оскаржуваним нею рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку»; рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку» орган місцевого самоврядування не порушував жодних правових норм, зазначених стороною позивача в позовній заяві; оскаржуваним рішенням виконавчого комітету міської ради надано лише згоду органу місцевого самоврядування на прибудову, яка не впливає та не змінює правового режиму власності допоміжних приміщень, які знаходяться у спільній власності співвласників, відповідає будівельним нормам і не порушує права позивачки; позовна вимога про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення виконавчого комітету №35 від 24.02.1995р. не повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підсудна окружному адміністративному суду; технічним висновком від серпня 2017р., складеного експертом Кархутом І. за результатами обстеження здійсненої ним ( ОСОБА_2 ) прибудови веранди до квартири, встановлено, що така прибудова відповідає будівельним нормам і правилам; в правовстановлюючих документах, зокрема в технічному паспорті, виданому Самбірським РБТІ, в переліку технічних характеристик квартири підвальне приміщення відсутнє, в загальних відомостях про будинок також не зазначається про підвальне приміщення, стороною позивача не надано належних доказів про наявність підвалів у будинку, які б перебували у спільному користуванні мешканців будинку; як доказ існування допоміжних підвальних приміщень в будинку по АДРЕСА_2 додано копію документу - «Журналу внутрішніх обмірів і підрахунків площ», однак, з огляду на те, що на поверховому плані, наданого позивачем, відсутній план підвалу із зазначенням місця його розташування, його розмірів та місця знаходження входу у підвальне приміщення, такий не може бути доказом по даній справі; під його (відповідача) будівлями відсутні будь-які підвальні приміщення; стороною позивача невірно здійснено покликання на судові рішення в справі №448/1476/14 як на аналогічну справу (чи пропорційно протилежну), яка розглядається; сторона позивача намагається ввести суд в оману, представляючи різні за характером правові відносини, зазначені в справі №448/1476/14, як аналогічні тим, що розглядаються у даній справі; так, з матеріалів справи №448/1476/14 відомо, що позивачкою ОСОБА_1 здійснено двоповерхову «надбудову» до квартири АДРЕСА_3 та таку надбудову здійснено незаконно та саме на несучій стіні, саме двоповерхова «надбудова» стала причиною порушення цілісності стіни будинку по АДРЕСА_2 , внаслідок чого сталися тріщини в несучій фасадній стіні в суміжних квартирах, а відтак відбулося втручання в несучу конструкцію будинку саме позивачем; дані обставини встановлені судовими рішеннями у справі №448/1476/14, повторному доказуванню не підлягають; незважаючи на наявність судових рішень щодо незаконності здійсненої позивачкою ОСОБА_1 надбудови до квартири, така незаконна надбудова існує до цього часу; натомість ним ( ОСОБА_2 ) здійснено прибудову одноповерхової будівлі до зовнішньої стіни, яка в дійсності є зовнішньою стіною його ( ОСОБА_2 ) квартири та в даному випадку оспорювана прибудова не порушує права позивачки ОСОБА_1 , а також не може призвести до порушення цілісності несучої стіни, що підтверджується технічним висновком експерта Кархута І.

Стороною позивача подано заперечення на відзив відповідача ОСОБА_2 , яке суд розцінює як відповідь на відзив, де така покликається на наступне: ними (стороною позивача) не пропущено строку позовної давності, оскільки Верховним Судом у справі №448/1476/14 вказано, що «порушення прав у разі незаконної прибудови до спільного будинку має триваючий характер та до даних правовідносин взагалі не може застосовуватись строк позовної давності»; позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради повинна розглядатись саме за правилами цивільного судочинства, що відповідає висновкам Верховного суду України, викладених в постанові від 05.06.2018р. у справі №826/13628/16, ухвалі від 21.02.2018р. у справі №823/3501/13-а та в інших рішеннях; з урахуванням того, що даний спір стосується порушення прав позивачки на безперешкодне використання свого майна та на можливість використання спільних підвальних приміщень, такий спір є приватноправовим і повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства; у відповідь на адвокатський запит ними (стороною позивача) 01.08.2018р. отримано з Комунального підприємства Львівської обласної ради «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації» копії технічної документації спільного будинку АДРЕСА_2 , з якої вбачається, що в даному будинку існує допоміжне приміщення - підвал площею 32 кв.м з входом площею 2,98 кв.м.

Крім того, стороною позивача подано письмові пояснення на доводи (лист) відповідача Мостиської міської ради Львівської області, де зазначено наступне: вони (сторона позивача) вважають, що саме Мостиська міська рада Львівської області є належним відповідачем у даній справі; виконавчий комітет Мостиської міської ради, незважаючи на те, що є окремою юридичною особою, повністю підзвітний Мостиській міській раді, у зв'язку з чим такий не залучався ними як окремий відповідач; крім того, спірне рішення виконавчого комітету прийняте 24.02.1995р., натомість згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виконавчий комітет Мостиської міської ради Львівської області був зареєстрований як окрема юридична особа 14.04.1998р., відтак на момент прийняття спірного рішення у 1995р. виконавчий комітет діяв не як окрема юридична особа, а як виконавчий орган Мостиської міської ради, правонаступником якого є саме Мостиська міська рада Львівської області; у 1995р. чинним на момент законодавством для прибудови веранди вимагалось обов'язкове отримання у власність чи користування земельної ділянки.

ІІІ. Позиція учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тиндик Р.В. в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просять врахувати доводи та мотиви, викладені стороною позивача у письмових заявах по суті справи. Позивачка ОСОБА_1 вказала, що їй та членам її сім'ї потрібен доступ до підвалу, при цьому іншого виходу ніж знесення стін прибудови, здійсненої ОСОБА_2 , на її переконання, у даній ситуації немає.

Представник позивачки - адвокат Тиндик Р.В. в судовому засіданні вказав, що предметом спору в рамках даної цивільної справи є право позивачки ОСОБА_1 на користування спільним нежитловим приміщенням - підвалом, який розташований в будинку АДРЕСА_2 . На підтвердження існування підвалу в наявності є матеріали інвентаризаційної справи №345, заведеної в 1951р., зокрема Журнал внутрішніх обмірів і підрахунків площ, приміщень, будов в будинку по АДРЕСА_2 . Ствердив, що приміщення підвалу складалось з входу в підвал та самого підвального приміщення площею 32,24 м.кв. На підставі оспорюваного рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради №35 від 24.02.1995р. відповідачем ОСОБА_2 було здійснено таку прибудову, якою фактично і практично жителям квартири АДРЕСА_3 будинку перекрито вільний доступ до підвального приміщення, яке являється спільним у користуванні в розумінні положень ст.382 ЦК України. Актом обстеження забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2 від 07.09.2022р. встановлено наявність допоміжного приміщення - підвалу, яке існувало ще до 1998р. Оспорюване ними рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради №35 від 24.02.1995р. підлягає, на їхнє (сторони позивача) переконання, визнанню незаконним та скасуванню як таке, що порушує цивільні права на користування спільним нежитловим приміщенням на підставі ст.21 ЦК України. Покликався на те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що передбачені ч.2 ст.16 ЦК України, є відновлення становища, яке існувало до порушення. Вважає, що заявлена ними позовна вимога про «зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити перебудову квартири АДРЕСА_4 загальною площею 63,9 кв.м. шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р. на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,3 кв.м.» є належним способом захисту порушеного права позивачки ОСОБА_1 , встановленого ст.382 ЦК України на користування спільним нежитловим приміщенням. Такий спосіб захисту порушеного права позивачки надасть можливість користуватися спільним нежитловим приміщенням (підвалом) шляхом доступу до нього, яке на даний час є неможливим внаслідок вчиненої добудови, зокрема в контексті абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України.

Представник відповідача Мостиської міської ради Львівської області Джала С.Ю. в судовому засіданні зазначив, що міська рада наполягала на примиренню сторін, однак такого не відбулося. Вважає, що виходячи з обставин справи, позивачка ОСОБА_1 пропустила строки позовної давності, адже прийняття оскаржуваного рішення та здійснення спірної добудови мали місце більше 20 років тому та відсутні поважні причини для поновлення строків позовної давності. Також ствердив, що будинок АДРЕСА_2 , де проживають сторони по справі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) є трьохквартирним та міська рада надала кожній з трьох сімей будинку рівноправне право добудови і вони таким скористались (як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 ). При цьому, ні одна з сторін по справі не мали претензій один до одного на момент реалізації таких рішень міської ради. Відповідно, кожна із сторін скористалася наданим їм правом. Оскаржуване позивачкою ОСОБА_1 рішення також реалізовано, таке вичерпало свою дію і скасування такого рішення не несе юридичних наслідків. Просить відмовити у задоволенні позову, пред'явленого ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кубара М.М. в судовому засіданні заперечив позовні вимоги з огляду на їх безпідставність, необґрунтованість та недоведеність. Пояснив, що сторона відповідача ОСОБА_2 не згідна з позовом з підстав, що викладені ними у запереченні, відзиві на позовну заяву, заяві про застосування строку позовної давності. Вказав, що сторона позивача не обґрунтувала у який спосіб (чим саме) порушені права позивачки ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку», не надала жодних доказів щодо порушення прав ОСОБА_1 даним рішенням виконавчого комітету, так і не вказала жодних правових підстав, жодних правових норм для визнання такого рішення незаконним.Вважає, що міська рада, ухвалюючи таке рішення, діяла законно у межах своїх дискреційних повноважень. Аналізуючи заявлену стороною позивача позовну вимогу про ««зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити перебудову квартири АДРЕСА_4 загальною площею 63,9 кв.м. шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р. на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,3 кв.м.» та з урахуванням того, що попередньо сторона позивача покликалась на факт самочинного будівництва відповідачем ОСОБА_2 , то для застосування наслідків ст.376 ЦК України необхідно встановити та довести ряд обставин, зокрема, що у даному випадку дійсно має місце саме самочинне будівництво згідно положень ч.1 вказаної статті ЦК України та що таким самочинним будівництвом відбулось порушення певного права, що, в свою чергу, стороною позивача не доведено. Крім того, відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають певні визначені законом суб'єкти (органи державної влади, органи місцевого самоврядування). Вважає, що у даній ситуації сторона позивача обрала невірний спосіб захисту та пред'явила позов, де мають місце суперечності предмета позову з доказовою базою та правовими підставами. Зокрема, не узгоджуються предмет позову з зазначеними правовими підставами, оскільки ч.7 ст.376 та ч.2 ст.382 ЦК України передбачені різні правові підстави. Фактично стороною позивача обґрунтовуються обставини щодо створення позивачці ОСОБА_1 перешкод в користуванні спільним майном (підвалом), однак нею не заявляється позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, а позов про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 здійснити перебудову квартири без конкретизації, що саме слід перебудовувати. Крім того, стороною позивача не підтверджено наявності істотного порушення права позивачки ОСОБА_1 , не доведено порушення позивачці ОСОБА_1 доступу до спільного майна, оскільки не з'ясовано, що доступ до такого майна (підвалу) можливий з боку іншого сусіда ОСОБА_3 . Також вважає, що не можуть бути взяті до уваги надані стороною позивача докази, зокрема копія інвентаризаційної справи №345, оскільки оригіналу даної справи він (представник відповідача) не бачив та копія такої не була надіслана іншим учасникам справи, в тому числі йому (представнику відповідача). Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Мостиської міської ради Львівської області Чура Р.М. в судове засідання не з'явилася, а подала клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника з врахуванням поданого ним висновку від 13.05.2021р. №36 про підтвердження місця проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і висновку від 17.05.2021р. №40 про підтвердження місця проживання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У клопотанні також зазначила, що вирішення даної цивільної справи покладає на розсуд суду.

ІV. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 16.11.2017р. відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про скасування рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності, призначено попереднє судове засідання по справі.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 14.12.2017р. задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_8 про витребування доказів, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 26.03.2018р. призначено підготовче судове засідання у даній справі, зокрема у зв'язку з набранням чинності новою редакцією ЦПК України, однією із новел якої стало обов'язкове проведення підготовчого засідання в межах підготовчого провадження (для загального позовного провадження). Необхідність призначення підготовчого судового засідання також була зумовлена метою забезпечення всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спору та врахування всіх доказів по справі та доводів сторін, забезпечення прав сторін на участь у вчиненні процесуальних дій, які у цій справі не проводились через відсутність відповідних норм права станом на відповідний період часу, але необхідність здійснення яких до початку судового розгляду визначена новою редакцією ЦПК України, з метою дотримання всіх процесуальних прав та забезпечення виконання всіх процесуальних обов'язків учасників процесу.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 18.06.2018р. залишено без руху уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування і зобов'язання до вчинення дій.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 27.06.2018р.прийнято до розгляду уточнену позовну заяву (заяву про зміну предмету позовних вимог в порядку ст.49 ЦПК України) ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання до вчинення дій, підготовче судове засідання відкладено.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 12.09.2018р. відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , третя особа - Мостиська міська рада Львівської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру та зобов'язання до вчинення дій.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 24.10.2018р.закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання до вчинення дій; призначено справу до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 19.04.2021р.залучено орган опіки та піклування Мостиської міської ради Львівської області до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалами Мостиського районного суду Львівської області від 16.06.2022р., від 19.07.2022р., від 06.10.2022р., від 03.11.2022р. та від 28.11.2022р. задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кубари М.М. про проведення судових засідань по даній справі з його участю в режимі відео конференції.

V. Обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи убачається, що сторони у справі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) є сусідами та проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який є багатоквартирним, складається із трьох житлових квартир. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку мешканцями даного будинку, в тому числі сторонами, не створювалося.

Квартира АДРЕСА_3 в зазначеному будинку належить ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності (по 1/4 за кожним) на підставі свідоцтва про право власності від 12.04.2002 року.

ОСОБА_2 проживає в сусідній квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку, яка належить йому та членам його сім'ї на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 25.08.1994 року. Так, згідно вказаного свідоцтва про право власності на квартиру, квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, перебуває у комунальній власності Мостиської міської ради і відноситься до категорії земель, ненаданих у власність чи користування Мостиської міської ради.

Мостиська міська рада Львівської області у період 1995-1999 років надала кожній з трьох сімей трьохквартирного будинку АДРЕСА_2 рівноправне право добудови до кожної із квартир і вони таким правом скористались. Скористались таким правом добудови до квартир і сторони по справі: сім'я позивачки ОСОБА_1 , так і сім'я відповідача ОСОБА_2 . При цьому, ні одна з сторін по справі не мали претензій один до одного на момент реалізації таких рішень міської ради.

Так, квартира АДРЕСА_3 , що належить сім'ї Підцерковних, станом на 1994 рік згідно з технічним паспортом мала загальну площу 31,8 кв.м та складалася з однієї кімнати житловою площею 24,7 кв.м, кухні площею 4,9 кв.м та коридору площею 2,2 кв.м. Вказана квартира на час приватизації належала сім'ї Підцерковних на праві спільної власності згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 25 серпня 1994 року.

З метою покращення житлових умов своєї сім'ї ОСОБА_9 у 1999 році було здійснено добудову веранди до своєї квартири, внаслідок чого її площа збільшилася з 31,8 кв.м до 57,6 кв. м та стала складатися із 2-х кімнат, кухні, коридору, веранди, ванної кімнати, передпокою та вбиральні.

Право власності на дану квартиру із добудовою було оформлено згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 12 квітня 2002 року серії ААБ №000995 та зареєстроване на праві особистої власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 по 1/4 частині за кожним.

У 2000 році ОСОБА_9 здійснив будівництво гаража у дворовій території будинку АДРЕСА_2 шляхом реконструкції нежитлового приміщення колишньої Львівської обласної станції захисту рослин під гараж. Гараж одноповерховий, внутрішньою площею 21,9 кв.м, зовнішньою шириною 4,90 м, довжиною 5,70 м, висотою 2,50 м.

Право власності на гараж було оформлено згідно свідоцтва про право власності від 12 квітня 2002 року серії № НОМЕР_1 та зареєстроване на праві особистої власності за ОСОБА_9 .

У 2007 році ОСОБА_9 здійснив реконструкцію вищезазначеного гаража та квартири з надбудовою другого поверху в результаті чого площа квартири АДРЕСА_1 збільшилася з 57,6 кв.м до 191,5 кв.м і стала складатись із п'яти житлових кімнат, трьох коридорів, 2-х ванних кімнат, кухні, сходової клітки, гаражу, комірки гардеробу та 2-х балконів.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 19.05.2015р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.02.2017р., визнано незаконними та скасовано: рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №282 від 25.12.2006 року «Про надання дозволу ОСОБА_9 на проведення реконструкції гаража по АДРЕСА_2 »; рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №152 від 24.05.2007 року «Про затвердження проекту реконструкції гаража по АДРЕСА_2 ОСОБА_9 »; рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №194 від 04.06.2009 року «Про оформлення права власності на реконструйований гараж та надбудову другого поверху квартири по АДРЕСА_5 »; свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 27.07.2009 року, видане ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , у частках по ј за кожним. В ході розгляду цієї цивільної справи (448/1476/14) судом зокрема було встановлено, що виконана реконструкція квартири АДРЕСА_3 (квартири сім'ї Підцерковних) визвала зміни габаритних розмірів як самої квартири так і всього будинку в цілому та враховуючи характер виконаних робіт, така реконструкція здійснена способом з'єднання двох конструктивно не пов'язаних об'єктів будівництва (житлового будинку та гаража), що мають різні показники просадочності, тому будь-яке просідання одного об'єкта відносно іншого, з точки зору конструкції будинку, може призвести до утворення тріщин в його зовнішніх стінах та деформації цілого будинку.

Квартира АДРЕСА_4 , що належить сім'ї ОСОБА_14 , станом на 1994 рік згідно з технічним паспортом мала загальну площу 42,3 кв.м та складалася з однієї кімнати житловою площею 17,2 кв.м, другої кімнати площею 16,8 кв.м., кухні площею 5,4 кв.м та коридору площею 2,9 кв.м. Вказана квартира на час приватизації належала сім'ї ОСОБА_14 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ) на праві спільної власності згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 25 серпня 1994 року.

З метою покращення житлових умов своєї сім'ї ОСОБА_2 у 1998 році було здійснено добудову веранди до своєї квартири АДРЕСА_2 , внаслідок чого її площа збільшилася з 42,3 кв.м до 63,9 кв.м та стала складатися із 3-х кімнат, кухні, ванної кімнати (санвузла) та коридору.

Добудови веранди до квартири АДРЕСА_2 сім'єю Грицаликів здійснено на підставі рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку».

Зазначеним рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. ОСОБА_2 надано дозвіл на прибудову веранди до житлового будинку АДРЕСА_4 розміром 3х7м за власні кошти.

Згідно технічних висновків за результатами обстеження житлової будівлі за адресою: АДРЕСА_4 на відповідність будівельним нормам і правилам, виконаного експертом Кархутом І.І., відомо, що під час експлуатації було самочинно добудовано частину будинку та частину переобладнано, що, однак, відповідає будівельним нормам і правилам. Квартиру обладнано водопроводом (холодним та гарячим водопостачанням), каналізацією, газопостачанням, центральним опаленням.

В будинку АДРЕСА_4 є розміщені три квартири та наявне допоміжне приміщення - підвал. Існування підвалу передбачено в інвентаризаційній справі №345, копія якої належним чином посвідчена в Самбірському МБТІ.

Між сторонами наявні неприязні стосунки та конфлікти, що зумовило наявність численних судових спорів між ними з приводу нерухомого майна (житлових та допоміжних приміщень, земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 ), які тривають з 2014р. по даний час (зокрема спори з приводу здійснених ними добудов та реконструкцій; з приводу самостійно зайнятої земельної ділянки (усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою); з приводу визнання протиправним та скасування рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої забудови і т.і).

VI. Застосовані норми права та судова практика.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За нормами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно з частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

У пункті 4 мотивувальної частини цього ж Рішення Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

У частині першій статті 177 ЖК Української РСР визначено, що громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, обережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під'їздах, кабінах ліфтів, на садових клітках та в інших місцях загального користування.

Відповідно до статті 152 ЖК Української РСР виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

У статті 179 ЖК Української РСР передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У Правилах користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, визначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування.

У статті 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 382 ЦК України визначає, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

У частині другій статті 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Положеннями статей 391, 396 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.

Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

У частині другій статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з частиною першою статті 5 цього Закону спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Приписами частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно рішення КСУ від 02.03.2004р. N4-рп/2004 у справі №1-2/2004, положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.Зокрема, відповідно до частин четвертої, п'ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Верховний Суд під час розгляду справ за позовами про знесення самочинно збудованого нерухомого майна у відповідних постановах у справах: № 820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14., № 202/7377/16-ц сформулював такі правові висновки:

- відповідно до вимог частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України для задоволення позову у цій категорії справ необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об'єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови;

- у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову;

- знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

З урахуванням змісту вказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності фату порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтями 50, 51 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 та п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

VІI. Висновки суду.

Виходячи зі змісту заяви про зміну предмету позову (т.1, а.с.131-132), стороною позивача заявлені наступні позовні вимоги: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку», а також зобов'язати ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити перебудову квартири АДРЕСА_4 загальною площею 63,9 кв.м. шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р. на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,3 кв.м.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. У підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів.

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору. Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством засад (принципів) змагальності і диспозитивності при зверненні до суду позивачі самостійно обирають спосіб захисту порушеного права та обґрунтовують доказами.

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні майном є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування майном у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо даного майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника тощо).

Підставою для задоволення позову власника (співвласника) є встановлення факту порушення прав власника (співвласника) і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Заявляючи позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 , стверджуючи про перекриття ним ( ОСОБА_2 ) вільного доступу до спільного підвального приміщення та обґрунтовуючи необхідність захисту права позивачки ОСОБА_1 на користування спільним нежитловим приміщенням - підвалом, який розташований в будинку АДРЕСА_2 , сторона позивача вважала, що необхідним способом захисту такого порушеного права є саме відновлення становища, яке існувало до порушення у спосіб зобов'язання відповідача за власний рахунок здійснити перебудову квартири АДРЕСА_4 загальною площею 63,9 кв.м. шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р. на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,3 кв.м. У заяві про зміну предмета позову, сторона позивача покликається на необхідність здійснення перебудови відповідачем ОСОБА_2 належної йому квартири АДРЕСА_2 саме «шляхом демонтажу» (тобто здійснення робіт з розбирання або знесення будівлі) та наполягає на зобов'язанні відповідача ОСОБА_2 фактично демонтувати (знести) частину квартири площею 21,6 кв.м. (63,9 кв.м - 42,3 кв.м.). При цьому, у письмових заявах по суті справи сторона позивача не покликалась на ст.376 ЦК України та не заявляла вимог про демонтаж (знесення) саме на підставі ст.376 ЦК України.

В судовому засіданні сторона позивача покликалась на те, що предметом спору в рамках даної цивільної справи є право позивачки ОСОБА_1 на користування спільним нежитловим приміщенням - підвалом, який розташований в будинку АДРЕСА_2 ; зазначала про необхідність захисту порушеного відповідачем ОСОБА_2 права позивачки ОСОБА_1 на користування спільним нежитловим допоміжним приміщенням - підвалом, встановленого ст.382 ЦК України, та на обраний ними спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачений ч.2 ст.16 ЦК України, шляхом «зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити перебудову квартири АДРЕСА_4 загальною площею 63,9 кв.м. шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р. на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,3 кв.м», тобто шляхом фактичного знесення частини квартири та зменшення її площі на 21,6 кв.м., а саме до первинної площі квартири розміром 42,3 кв.м.

На підтвердження заявлених позовних вимог стороною позивача надано наступні докази: копію оскаржуваного рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку», копії свідоцтва про право власності та технічних паспортів на квартиру сім'ї ОСОБА_14 ; копію інвентаризаційної справи №345 з поверховим планом на будинок АДРЕСА_2 , журналом внутрішніх обмірів і підрахунків площ, завіреної в КП «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації». Також сторона позивача покликалась на актобстеження забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2 від 07.09.2022р., який проведено комісією Мостиської міської ради Львівської області на вимогу суду.

Фактично єдиним доказом на підтвердження можливого існування перешкод в користуванні позивачкою ОСОБА_15 підвалом, на який покликалась сторона позивача, є акт обстеження забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2 від 07.09.2022р., який проведено комісією Мостиської міської ради Львівської області на вимогу суду. При цьому суд звертає увагу, що комісією порушені умови обстеження, про які зазначалось судом, та таке обстеження було проведено за відсутності сторони відповідача ОСОБА_2 (як за відсутності самого відповідача ОСОБА_2 , так і за відсутності його захисника - адвоката Кубари М.М.) Крім того, з даного акту слідує, що при обстеженні не був опитаний не тільки відповідач ОСОБА_2 , а й не опитувався власник третьої квартири даного будинку ОСОБА_3 , ні члени його (Єдинака) сім'ї, які на той момент були відсутні за місцем проживання. Не додані до даного акту обстеження ні будь-які схеми чи фототаблиці на підтвердження обставин, що у ньому викладені. Відтак, даний акт суд розцінює як такий, що складений комісією передчасно та такий, що є недостатньо обґрунтованим, оскільки фактично ґрунтується на поясненнях позивачки ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_9 , які є зацікавленими особами у даному спорі. Отже, з урахуванням вищенаведеного, а також висловлених в судовому засіданні заперечень стороною відповідача щодо даного доказу, суд піддає сумніву вказаний доказ з приводу його обґрунтованості та достовірності.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що хоча стороною позивача і надано копію інвентаризаційної справи №345 на підтвердження існування підвалу в будинку АДРЕСА_4 , однак відсутні докази на підтвердження фактичного попереднього користування (використання) сім'єю Підцерковних даним підвалом. В даному випадку суд звертає увагу на ті обставини, що сторона позивача, покликаючись на існування перешкод в користуванні підвалом з 1998 року, звернулась до суду з даним позовом лише у листопаді 2017 року, тобто фактично через 19 років з часу виникнення, на її думку, перешкод в користуванні зазначеним допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, про наявність яких вона стверджує у даному цивільному спорі.

Будь-яких інших доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, стороною позивача не надано. Клопотання про витребування інших доказів, виклик свідків чи про призначення експертизи стороною позивача не заявлялись. Висновки компетентних органів (експертів) чи будь-які інші докази, якими встановлені порушення відповідачем ОСОБА_2 будівельних норм під час спорудження спірної прибудови (веранди) до квартири останнього, - стороною позивача не надані та в матеріалах справи відсутні. Відсутні і будь-які докази на підтвердження обставин допущення відповідачем ОСОБА_2 несанкціонованого втручання у несучу стіну будинку, що може призвести до порушення цілісності як самої стіни, так і будинку в цілому, на які сторона позивача також покликалась в обґрунтування заявлених позовних вимог.

При цьому, суд вважає, що стороною позивача свідомо було подано наявні у матеріалах справи докази, які останні вважали достатніми для підтвердження своїх позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Суд вважає, що сторона позивача не довела того, що усунення позивачці ОСОБА_1 перешкод у користуванні спільним допоміжним приміщенням - підвалом можливе лише єдиним шляхом - перебудовою квартири сім'ї ОСОБА_14 у спосіб знесення частини квартири площею 21,6 кв.м., та що саме такий захід буде співмірним з інтересами обох сторін, оскільки такий захід як знесення частини споруди у спосіб, про який просить сторона позивача, як вважає суд, є крайньою мірою.

Стороною позивача не надано доказів того, що надання позивачці доступу до підвалу неможливе у будь-який інший спосіб, зокрема шляхом надання доступу (відновлення, створення входу в підвал) з іншої сторони будинку чи у спосіб іншої перебудови, тощо. При цьому суд, враховує, що у первинній позовній заяві позивачка ОСОБА_1 зазначала, що на її неодноразові звернення з цього приводу, відповідач ОСОБА_2 стверджував, що ним буде відновлено (збудовано) вхід до спільного підвального приміщення з іншої сторони будинку, однак так і не відновив вхід до такого. Відтак, суд вважає, що існує інший можливий спосіб усунення позивачці ОСОБА_1 перешкод в доступі до спільного підвального приміщення.

Такий захід із втручання у право відповідача ОСОБА_2 , про який просить сторона позивача (фактичне знесення частини квартири площею 21,6 кв.м), на переконання суду, не буде пропорційним визначеній меті (усунення позивачці перешкод в користуванні спільним допоміжним приміщенням - підвалом); задоволення вимоги про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 перебудувати квартиру у спосіб знесення її частини до геометричних форм та до площі в розмірі 42,3кв.м. становитиме для відповідача такий індивідуальний тягар, який, як вважає суд, є надмірним з урахуванням конкретних обставин даної справи, а також з урахуванням поведінки Мостиської міської ради Львівської області, на території якої знаходиться земельна ділянка, на якій розміщений будинок з квартирами сімей сторін, у її відносинах з відповідачем ОСОБА_2 . Зокрема, суд враховує, що територія навколо будинку перебуває в комунальній власності Мостиської міської ради; прибудова до квартири АДРЕСА_2 хоча і здійснена відповідачем ОСОБА_2 на землях комунальної власності, однак з дозволу органу місцевого самоврядування, який будь-яких претензій щодо цієї прибудови до відповідача ОСОБА_2 не висував. Крім того, у своїх письмових заявах по суті справи представники Мостиської міської ради Львівської області зазначали про правомірність прийнятого виконавчим комітетом Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області рішення №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку», а також про те, що законодавство, існуюче на момент винесення оскаржуваного рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради №35 від 24.02.1995р., надавало виконавчому комітету право виносити рішення про дозвіл на добудову без попереднього виділення земельної ділянки.

Європейській суд з прав людини по справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v.Bulgaria, скарга N 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Зважаючи на те, що право на добудову до квартири у 1995-1999 роках було надано місцевою радою обом сторонам по справі (як сім'ї ОСОБА_14 , так і сім'ї Підцерковних) та обидві сторони скористались та реалізували таке право, не маючи претензій один до одного на момент реалізації наданих їм прав (сім'єю ОСОБА_14 здійснено добудову веранди до своєї квартири у 1998р., внаслідок чого її площа збільшилась з 42,3 кв.м. до 63,9 кв.м., а сім'єю Підцерковних - у 1999 році було здійснено добудову веранди до своєї квартири, внаслідок чого її площа збільшилася з 31,8 кв.м до 57,6 кв.м та у 2007 році проведено реконструкцію гаража та квартири з надбудовою другого поверху, внаслідок чого площа квартири ще збільшилась з 57,6 кв.м. до 191,5 кв.м.), враховуючи подальше виникнення неприязних стосунків та конфліктів між сторонами, які існують по даний час, а також наявність численних судових спорів між ними з приводу нерухомого майна (житлових та допоміжних приміщень, земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 ), у суду є підстави розцінювати даний позов, заявлений позивачкою ОСОБА_1 , - як неналежну процесуальну поведінку сторони позивача, що зумовлена попередньо виниклим конфліктом з іншою стороною по справі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач ОСОБА_2 не є єдиним власником квартири АДРЕСА_4 . Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 25.08.1994 року, яке міститься в матеріалах справи, квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 та членам його сім'ї: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Крім того, здійснена прибудова до квартири АДРЕСА_2 була здійснена саме з метою покращення житлових умов проживання сім'ї ОСОБА_14 , тобто, як в інтересах ОСОБА_2 , так і в інтересах інших членів його сім'ї.

Відтак, інші співвласники квартири АДРЕСА_4 ( ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ) мали б бути залучені до участі у даній справі у якості співвідповідачів, які проживають та користуються квартирою АДРЕСА_2 , площа якої на даний час становить 63,9 кв.м., оскільки заявлені позивачкою вимоги про зобов'язання здійснити перебудову квартири АДРЕСА_2 шляхом відновлення геометричних форм та площі квартири у відповідності до технічного паспорта від 09.09.1994р. та Свідоцтва про право власності від 1994р., тобто до загальної площі 42,3 кв.м, - безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків та інтересів. Однак, позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду із цим позовом, всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України, не зазначила усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватися судове рішення, ухвалене за результатами розгляду даної справи.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відповідно до норм закону (ст.ст.4, 12, 13, 48, 50, 51, 81, ч.1 та п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України) позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача, співвідповідача (чи при його (належного відповідача) відсутності) задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позовні вимоги без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача чи співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов'язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.

Попри вищенаведене, сторона позивача на власний розсуд розпорядилася своїми процесуальними правами і пред'явила позов лише до ОСОБА_2 , тоді як інші співвласники квартири АДРЕСА_2 не брали участі в справі в якості співвідповідачів.

За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити також у зв'язку з неналежним суб'єктним складом.

Щодо заявленої стороною поповича вимоги до відповідача - Мостиської міської ради Львівської області, зокрема про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на прибудову веранди до житлового будинку», то суд вважає, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню з тих підстав, що сторона позивача не довела правової та фактичної підстави заявленої вимоги в цій частині, в тому числі порушення оскаржуваним рішенням №35 від 24.02.1995р. особистих прав позивачки ОСОБА_1 . Оскаржуване рішення реалізовано 20 років тому, таке вичерпало свою дію і скасування такого рішення, як вважає суд, не несе будь яких юридичних наслідків.

Враховуючи наведене, підстав для скасування рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради народних депутатів Мостиського району Львівської області №35 від 24.02.1995р. - немає, таких підстав стороною позивача не наведено та судом не здобуто.

Підсумовуючи вищенаведене, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи сторони відповідачів, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через їх необґрунтованість та недоведеність.

Щодо спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідачів, то суд вважає за необхідне зазначити, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо ж суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

VIII. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, в тому числі зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Мостиської міської ради Львівської області, про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 22.12.2022р.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка с.Зав'язанці Мостиського району Львівської області, проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області, код ЄДРПОУ - 26307500, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 6 Яворівського району Львівської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Мостиської міської ради Львівської області, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 6 Яворівського району Львівської області.

Суддя Ю.В. Кічак