Справа № 496/4674/20
Провадження № 2/496/237/22
УХВАЛА
22 грудня 2022 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Горяєва І.М.,
за участю секретаря - Желяпової О.Ф.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Осадчої Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у праві спільної часткової власності та визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, про виділ частки із майна, що є у праві спільної часткової власності та визнання права власності.
Згідно заяви від 28.03.2022 року позивачем було збільшено розмір позовних вимог (а.с. 161-166).
23.11.2022 року до суду надійшла заява від сторін по справі про затвердження мирової угоди та мирова угода від 23.11.2022 року.
Сторони у судовому засіданні зазначили, що дійшли згоди щодо врегулювання спору та просять затвердити укладену між ними угоду і закрити провадження у справі. Наслідки закриття провадження у справі, передбачені ч.3 ст.206 ЦПК України їм роз'яснені і зрозумілі.
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, вивчивши зміст мирової угоди, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 7ст. 49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
На підставі вимог ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоди сторони можуть вийти за межи предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторона мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією є ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Відповідно до частин першої, другої статті 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Суд, надавши правову оцінку умовам мирової угоди, вважає, що її положення суперечать вимогам чинного законодавства з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У статті 392 ЦК України йдеться про те, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи з частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Зокрема, процедура проведення державної реєстрації прав визначається Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553).
Згідно п. 43 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у результаті реконструкції такого об'єкта подаються: 1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 3) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалася в результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор з використанням наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, та перевіряє відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в зазначеному Реєстрі.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти здійсненню таких прав та виконанню обов'язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору дарування, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 26 грудня 1989 року, до ОСОБА_5 перейшло право власності на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 21 кв.м., Ѕ частина літньої кухні та Ѕ частина підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою здійснювалось будівництво прибудови та житлового будинку, відповідно до технічного паспорту виготовленого ФОП ОСОБА_6 від 02.07.2020 року, спірне домоволодіння має загальну площу 125,7 кв.м. та житлову площу - 67,3 кв.м. також до складу домоволодіння входять: літня кухня, 2 сарая, 2 душа, 2 вбиральні, тимчасова будівля гаражу, огорожа та цистерна.
Також в технічному паспорті зазначено, що реконструкція житлового будинку була здійснена в 2013 році, а більшість погосподарських споруд збудовано протягом 2009 - 2018 років, при цьому реєстрація права власності на переобладнане та добудоване майно не здійснена, про що також було зазначено представником відповідача у письмових поясненнях на позовну заяву.
Як роз'яснено в п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.
Таким чином, суд вважає передчасними вимоги про наявність правових підстав для визнання права власності на Ѕ частину спірного домоволодіння та Ѕ частини літньої кухні, оскільки містяться розбіжності і в площі житлового будинку і в переліку прибудинкових споруд, всі реконструкції та прибудови здійсненні самочинно та не узаконені відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи ту обставину, що умови укладеної сторонами мирової угоди суперечать закону, не можуть бути виконані у відповідності з її умовами, то суд вважає необхідним постановити ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди та продовжити судовий розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 207, 208 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Відмовити у затвердженні мирової угоди, укладеної 23.11.2022 року між ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
Продовжити судовий розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у праві спільної часткової власності та визнання права власності.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.М. Горяєв
Повний текст ухвали виготовлено 23.12.2022 року.