УХВАЛА
22 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 918/295/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Грязнов В.В., судді: Розізнана І.В., Бучинська Г.Б.)
від 11.10.2022
у справі № 918/295/22
за позовом Приватного підприємства "Айслаг"
до Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод"
про стягнення 1 357 000,00 грн заборгованості по розрахунках,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явилися
відповідача - Скринник А.В.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне підприємство "Айслаг" (далі - ПП "Айслаг") звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" (далі - ІП "Томашгородський каменедробильний завод") про стягнення заборгованості за договором поставки № 29 від 11.02.2022 у розмірі 1 357 000,00 грн, з яких: 516 000,00 грн - заборгованість за проставлений товар та 841 000,00 грн - заборгованість по оплаті відсотків за користування товарним кредитом.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки в частині оплати за отриманий товар, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості останнього перед позивачем у розмірі 516 000,00 грн. Крім того, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 841 000,00 грн відсотків за користування товарним кредитом.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.08.2022 у справі №918/295/22 позов задоволено частково, стягнуто з Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" на користь Приватного підприємства "Айслаг" 516 000,00 грн основного боргу та 13 426,85 грн пені. В частині стягнення 827 573,15 грн відсотків за користування товарним кредитом відмовлено.
2.2. Рішення суду в частині стягнення суми основного боргу мотивоване тим, що відповідач повної вартості поставленого позивачем товару у повному обсязі не провів, суд визнав доведеною і не спростованою відповідачем доказами заявлену до стягнення суму боргу, а, отже, позовна вимога в цій частині є обґрунтованою.
Вмотивовуючи відмову в позові в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб обчислення 2% за користування кредитом підпадає під визначення пені, тому обмежив заявлену суму відсотків розміром подвійної облікової ставки. Посилаючись на приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частину другу статті 343 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд здійснив перерахунок розміру пені та визначив її в сумі 13 426,85 грн, зазначивши, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тому, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 рішення Господарського суду Рівненської області від 08.08.2022 у справі №918/295/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 827 573,15 грн відсотків за користування товарним кредитом задоволено.
2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом, виходив з того, що підписавши договір поставки, сторони погодили всі умови, в тому числі наслідки несплати за поставлений товар, якими згідно із пунктом 5.2 договору є право нараховувати покупцеві 2% від неоплаченої суми за кожен день використання товарного кредиту.
Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем - надано сторонам частиною п'ятою статті 694 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажом товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове ототожнення місцевим господарським судом поняття відповідальності у вигляді пені та відсотків за користування товарним кредитом, адже, згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України, на яку є посилання у частині п'ятій статті 694 Цивільного кодексу України - проценти сплачуються за користування чужими грошовими коштами, і проценти не є відповідальністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 у справі №918/295/22, Іноземне підприємство "Томашгородський каменедробильний завод" подало касаційну скаргу, якою просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
3.2. Підставою касаційного оскарження Іноземне підприємство "Томашгородський каменедробильний завод" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Іноземне підприємство "Томашгородський каменедробильний завод" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №922/3578/18.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Айслаг" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у ньому та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між ПП "Айслаг" (постачальник) та ІП "Томашгородський каменедробильний завод" (покупець) 11.02.2022 укладено договір поставки № 29 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти (далі - товар), в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.
Документ на товар, які постачальник повинен передати покупцеві: накладні на відвантаження товару. Накладна на відвантаження товару є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору).
У розділі 2 договору зазначено, що одиниця виміру кількості товару - літр. Загальна кількість товару, асортимент і ціна товару погоджується сторонами при формуванні замовлення та визначаються в накладних, які підписуються сторонами. Ціна товару включає податки та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством. Загальну суму поставки складає сума всіх накладних, за яким був поставлений товар за цим договором. У загальну вартість договору включено ПДВ 20%.
Розділом 4 договору визначені строки та порядок поставки товару, зокрема поставка товару (кожної окремої партії) здійснюється автомобільним транспортом на умовах таких базисів: ЕХW, СРТ, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Умови (базис) поставки товару визначаються на підставі заявки покупця. Поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно із замовленням покупця. Замовлення передається покупцем усно або шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсом тощо. Зміни в замовлення вносяться за згодою сторін. Підтвердженням факту подання покупцем та отримання постачальником заявки є накладна, підписана сторонами. Поставка замовленого товару здійснюється в межах наявного на момент поставки асортименту і кількості товару у постачальника. Після підписання представниками обох сторін накладної про здачу-приймання товару замовлення втрачає цінність, а накладна, що свідчить про погодження сторонами асортименту, кількості та ціни кожного найменування, загальної вартості відповідної партії товару, стає невід'ємною частиною цього договору. Поставка товару здійснюється протягом десяти днів з моменту прийняття заявки або в строки, погоджені сторонами при прийняті заявки.
За умовами пункту 5.1 договору покупець має право здійснити попередню оплату замовленого товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку від постачальника або повну/часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного у накладних.
У випадку неоплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, що вказані в пункті 5.1 договору, постачальник має право рахувати, а покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 календарних днів, починаючи з наступного дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту, і сплатити відсотки за його використання в терміни, що вказані в пункті 5.3 договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання цього договору. (пункт 5.2 договору).
Відповідно до пункту 5.3 договору, покупець зобов'язаний оплатити суму товарного кредиту на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від постачальника про оплату. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.
Згідно із пунктом 5.4 якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених у пункті 8.2 договору.
При проведені оплати покупець зобов'язаний вказувати у платіжних дорученнях номер цього договору.(пункт 5.5 договору).
У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги постачальника у такій черговості: у першу чергу сплачується основна сума боргу, в другу - проценти (при наявності вимоги про оплату) та неустойка, у третю - відшкодовуються витрати, пов'язані з одержанням виконання. (пункт 5.6 договору).
Сторони домовились, що за наявності заборгованості, незалежно від причин її виникнення, кошти, які надходять від покупця, зараховуються в першу чергу на погашення заборгованості, що утворилась раніше, незалежно від призначення платежу. (пункт 5.7 договору).
Пунктами 6.7.1, 6.7.2 договору сторони погодили, що обов'язком покупця є прийняття товару від постачальника протягом 10 банківських днів з моменту надання постачальнику заявки та оплата товару відповідно до умов цього договору.
У випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, покупець згідно із пунктом 8.2 договору, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки, яка діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення, від неоплаченої суми за товар та 30% річних за користування чужими грошовими коштами.
У випадку прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 0,01% від суми непоставленого в строк товару.(пункт 8.3 договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе сторонами зобов'язань. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін у письмовій формі не повідомить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.(пункт 7.1 договору).
На виконання умов договору ПП "Айслаг" на підставі накладної №000272 від 11.02.2022 здійснило поставку товару - дизельного палива у кількості 20 000 л на загальну суму 616 000,00 грн, а ІП "Томашгородський каменедробильний завод" прийняло товар.
Отримавши товар, ІП "Томашгородський каменедробильний завод" частково оплатило його вартість в сумі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №882 від 23.02.2022 на суму 50 000,00 грн та №2137 від 20.04.2022 на суму 50 000,00 грн, відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 516 000,00 грн (616 000,00 грн - 100 000,00 грн).
Пропозиція в 7-денний термін сплатити 1 357 000,00 грн заборгованості, а саме 516 000,00 грн заборгованість за поставлений товар, відсотки за користування товарним кредитом 841 000,00 грн, яка вбачається з претензії позивача №28/01-03 від 28.04.2022 - залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.
Вважаючи, що неоплатою вартості товару і несплатою процентів за користування товарним кредитом відповідач порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Предметом оскарження в суді касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення позовних вимог стосовно стягнення, нарахованих позивачем відсотків за користування товарним кредитом згідно укладеного договору.
5.3. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.4. Згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
5.5. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.(стаття 712 Цивільного кодексу України).
5.6. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
5.7. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.(частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
5.8. Пунктом 5.1 договору встановлено, що покупець має право здійснити попередню оплату замовленого товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку від постачальника або повну оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного у накладних.
Розглядаючи спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що всупереч взятим на себе зобов'язанням вартість поставленого товару у строк, встановлений договором відповідач не оплатив, чим порушив положення частини першої статті 530 Цивільного кодексу України.
5.9. Відповідно до пункту 5.2 договору у випадку неоплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, що вказані в пункті 5.1 договору, постачальник має право рахувати, а покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 календарних днів, починаючи з наступного дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту, і сплатити відсотки за його використання в терміни, що вказані в пункті 5.3 договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання цього договору.
Згідно із пунктом 5.3 договору покупець зобов'язаний оплатити суму товарного кредиту на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від постачальника про оплату. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.
Пунктом 5.4 договору передбачено, якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених у пункті 8.2 договору.
5.10. Згідно з частиною п'ятою статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
5.11. Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
5.12. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб обчислення 2% за користування кредитом підпадає під визначення пені, тому обмежив заявлену суму відсотків розміром подвійної облікової ставки, посилаючись на приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частину другу статті 343 Господарського кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом, виходив з того, що підписавши договір поставки, сторони погодили всі умови, в тому числі наслідки несплати за поставлений товар, якими згідно із пунктом 5.2 є право нараховувати покупцеві 2% від неоплаченої суми за кожен день використання товарного кредиту.
Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем - надано сторонам частиною п'ятою статті 694 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажом товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове ототожнення місцевим господарським судом поняття відповідальності у вигляді пені та відсотків за користування товарним кредитом, адже, згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України, на яку є посилання у частині п'ятій статті 694 Цивільного кодексу України - проценти сплачуються за користування чужими грошовими коштами, і проценти не є відповідальністю.
5.13. Іноземне підприємство "Томашгородський каменедробильний завод" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №922/3578/18.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зробила висновки щодо застосування статті 536, частини третьої статті 693 та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України при визначенні правової природи передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами. Згідно з цими висновками правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами визначається в залежності від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
Також у даній справі об'єднана палата дійшла правового висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
В подальшому об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18 відступила від висновків, викладених у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 та зазначила, що за своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання.
Постанова об'єднаної палати мотивована тим, що передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.
Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.
Положення, закріплені у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.
Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.
Враховуючи зазначену правову позицію, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що передбачене у договорі право продавця нараховувати покупцеві 2% від неоплаченої суми за кожен день використання товарного кредиту, у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів та відповідає положенням, закріпленим, зокрема у статті 536, частині п'ятій статті 694 Цивільного кодексу України.
Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини у справі № 910/14180/18 та у справі, що розглядається, є подібними, з огляду на наявність спільних рис між спірними правовідносинами за їх змістом у визначенні правової природи процентів та порядку їх обрахунку.
З огляду на викладене, зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, свідчить про те, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми права, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, щодо нарахування процентів.
Пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 у справі №918/295/22.
2. Поновити виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 у справі №918/295/22, яке було зупинено згідно з ухвалою Верховного Суду від 17.11.2022.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
О. Кролевець