ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9985/22 пров. № А/857/14229/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №380/9985/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя в 1-й інстанції - Чаплик І. Д.,
час ухвалення рішення - 05.09.2022 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії з 01 квітня 2019 року під час її перерахунку, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії за документами, що є у пенсійній справі згідно з довідкою Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року (із обов'язковим врахуванням при перерахунку пенсії основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премій), у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, у порядку і розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру пенсії, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати звіт про його виконання у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування при перерахунку з 01 квітня 2019 року пенсії ОСОБА_1 обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату з 01 квітня 2019 року пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У встановленні судового контролю відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що пенсійним органом виконано рішення суду першої інстанції у справі №380/14767/21 від 05 листопада 2021 року та проведено перерахунок пенсії позивача з 01 квітня 2019 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення №С/1539 від 13 липня 2021 року. Зазначає, що пенсія з надбавками становила 28674,74 грн та, оскільки після перерахунку розмір пенсії перевищував максимальний, тому позивачу обмежено десятьма прожитковими мінімумами. Звертає увагу, що відповідно до ст.43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, позивачу обмежена пенсійна виплата визначеним законом максимальним розміром. Вважає, що дії пенсійного органу є правомірними та підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення - змінити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Пенсію позивачу було перераховано з 01 квітня 2019 року за вислугу років за рішенням суду, що підтверджується перерахунком пенсії з 01 липня 2022 року за пенсійною справою №13010001188-Міноборони, виходячи з розміру 86% відповідних сум грошового забезпечення
З вказаного перерахунку пенсії станом на 01 липня 2022 року позивачем встановлено, що при проведенні такого перерахунку Головним управлінням ПФУ у Львівській області обмежено основний розмір пенсії позивача максимальним розміром виплати з 28674,74 грн. до 20270 грн.
16 червня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії з 01 квітня 2019 року без обмеження пенсії максимальним розміром.
Згідно з відповіддю від 24 червня 2022 року №1300-5308-8/54958 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило позивачу у перерахунку пенсії, мотивуючи тим, що підстави для проведення перерахунку пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром відсутні. Головним управлінням ПФУ у Львівській області застосовано законодавче обмеження максимальним розміром відповідно до ст.43 Закону № 2262 та ст.2 Закону №3668. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спірні положення Закону № 2262 обмежено конкретним часовим періодом - з 01.01.2016 по 31.12.2016. Крім цього, положення статті 2 Закону № 3668 не визнавались Конституційним Судом України неконституційними.
З поданого відповідачем перерахунку пенсії станом на 01 липня 2022 року також вбачається, що при проведенні такого перерахунку Головним управлінням ПФУ у Львівській області обмежено основний розмір пенсії позивача максимальним розміром виплати з 28674, 74 грн до 20270 грн.
Вважаючи протиправними дії Головного управління ПФУ у Львівській області при перерахунку пенсії з 01 липня 2022 року щодо обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо застосування обмежень при здійсненні перерахунку та виплаті позивачу пенсії з 01 квітня 2019 року максимальним розміром є протиправними, оскільки ч.7 ст.43 Закону України №2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а тому відповідача необхідно зобов'язати здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту відповідачем, то у задоволенні такої необхідно відмовити, оскільки позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що саме рішення суду у цій справі не буде виконано відповідачем, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
З врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року у справі №7-рп/2016, є втрата чинності з 20 грудня 2016 року норм ч.7 ст.43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму, яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч.7 ст.43 Закону від 09 квітня 1992 року №2262-XII, така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону.
Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що норми ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» узгоджуються з положеннями ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
Отже, починаючи із 2017 року ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17 та від 31 березня 2021 року у справі №815/3000/17.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу пенсія призначена за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
За таких обставин підстави для обмеження пенсії позивачу не відповідають нормативному регулювання спірних правовідносин.
Крім вказаного, колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09 квітня 1992 року №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що ч.7 ст.43 Закону №3668-VI, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, а тому необхідно зобов'язати відповідача здійснити з 01 квітня 2019 року виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром.
Аналогічна правова позиція у спірних правовідносинах щодо питання обмеження максимальним розміром у виплаті пенсії викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №300/633/19.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо застосування обмежень при здійсненні перерахунку та виплати позивачу пенсії з 01 квітня 2019 року максимальним розміром є протиправними, оскільки ч.7 ст.43 Закону України №2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а тому відповідача необхідно зобов'язати здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат.
Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №380/9985/22 в іншій частині позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи, лише у резолютивній частині рішення додав словосполучення «що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність», у зв'язку з чим рішення в цій частині необхідно змінити, виключивши словосполучення «що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність» з метою усунення неоднакового трактування судового рішення, в решті ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому таке відповідно до положень ст.316 КАС України необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316,317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №380/9985/22 змінити, виключивши з абзаців 2, 3 резолютивної частини рішення словосполучення «що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність».
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №380/9985/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 22 грудня 2022 року.