ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/5709/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
21 грудня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
в травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у поновленні виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, що викладена у листі № 2200-0304-8/14791 від 16.02.2022.
Зобов'язано Головне управління в Хмельницькій області поновити з 01.05.2015 року ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з дати припинення, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV на визначений ним банківський рахунок, з компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 з 01.01.2007 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримував пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992.
Згідно поданої заяви від 24.11.2014 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.05.2015 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в державу Ізраїль.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) пенсію позивачу виплачено за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання (по 01.05.2015).
01.02.2022 на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 від 24.01.2022, щодо призначення пенсії за вислугу років як військовослужбовцю.
До заяви від 24.01.2022 не надано документи про постійне місце реєстрації ОСОБА_1 на території України. Крім того, згідно долученої до звернення копії закордонного паспорту України від 21.10.2019 № НОМЕР_1 постійним місцем проживання ОСОБА_1 є країна Ізраїль.
Оскільки міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль в сфері соціального забезпечення громадян не ратифіковано та відсутні документи про постійне місце реєстрації ОСОБА_1 на території України, тому листом головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 2200-0304-8/14791 від 16.02.2022 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
17.05.2022 на вебпортал Пенсійного фонду України надійшла заява ОСОБА_1 щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
До заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії заявником не додано всіх необхідних документів передбачених пунктом 15 Порядку № 3-1.
Оскільки вимоги Порядку № 3-1 не дотримані, підстави для поновлення пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2015 у головного управління відсутні.
Апелянт зазначив, що для поновлення виплати призначеної на території України пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися з заявою до сервісного центру обслуговування громадян Пенсійного фонду України і надати документи про посвідчення особи та підтвердження проживання на території України.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 до 2014 проживав в м. Славута Хмельницької області та отримував пенсію за вислугою років як військовослужбовець.
В подальшому позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі, у зв'язку з чим їй припинено виплату пенсії.
Згідно поданої заяви від 24.11.2014 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.05.2015 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в державу Ізраїль.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) пенсію позивачу виплачено за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання (по 01.05.2015).
24.01.2022 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про поновлення виплати пенсії з дати її припинення, та перерахувати розмір пенсії відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як непрацюючому пенсіонеру, здійснити відповідно до записів у трудовій книжці щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховуються при обчисленні пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію підприємств. інших недостатніх для поновлення та перерахунку пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі, пенсійні виплати здійснювати на банківський рахунок відкритий в АТ "ОТП Банк".
Листом відповідача від 16.02.2022 № 2204-0304-8/14731 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що Порядком № 22-1 передбачено певну процедуру для поновлення виплати пенсії, якої позивач не дотримався. Зазначив, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1(далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) і свідчить про правовий зв'язок фізичної особи з державою України (громадянство України).
Також, відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Разом з тим, згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль. На території України позивач не зареєстрований та не проживає.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
На цей час договір між країною Ізраїль та Україною не укладений.
Відповідно до Порядку № 22-1 для призначення пенсії особі, яка звернулася для призначення пенсії повинна надати пакет документів, при цьому документи про стаж та заробітну плату подаються в оригіналах.
Оскільки позивачем не дотримано вимог Порядку № 22-1, а також враховуючи, що договір про пенсійне забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відповідач зазначив, що у Головного управлінні Пенсійного фонду відсутні правові підстави для поновлення виплати пенсії за віком.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
Особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) п. п. б), п. 1 ч. 1 ст. 13 зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що відмова відповідача у листі від 16.02.2022 № 2204-0304-8/14731 є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком № 22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Разом із тим, суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.
Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (постанова від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, постанова від 08 липня 2019 року у справі № 426/7157/16-а).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що позивачем не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України, як це передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядком надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд звертає увагу, що згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У статті 24 Конституції України закріплено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зауважено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом України в постановах від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, від 19 травня 2015 року у справі №21-168а15 та Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 766/1519/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а та від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 незалежно від проживання останнього в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Також колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про те, що позивач всупереч нормам Порядку №22-1 не надав документів про підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України, оскільки приведення зазначеного порядку у відповідність, зокрема, до Конституції України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 відноситься до виключних повноважень Пенсійного фонду України. Необхідність вчинення таких дій зазначеним суб'єктом владних повноважень випливає з аргументів зазначених у цій постанові вище.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016р. №672-р, яким схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного Фонду України на період 2020 року, зокрема, впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.
Так, серед іншого, завданням Стратегії модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 672-р є впровадження заходів обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.
Варто також звернути увагу на те, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur) або бездіяльності; держава не може відмовитися від виконання свого зобов'язання, посилаючись на підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur). Зазначені підходи застосовані ЄСПЛ, зокрема, у рішенні Paradiso and Campanelli v Italy (№ 25358/12), Sidabras and Others v. Lithuania (№ 50421/08), Ioannou v Turkey (№ 18364/91), Schenk v. Switzerland (№ 10862/84), Stromblad v. Sweden (№ 3684/07) та Верховним Судом, серед іншого, у постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17) та від 30 вересня 2019 року у справі №475/164/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у поновленні виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, що викладена у листі № 2200-0304-8/14791 від 16.02.2022.
Визначаючись з приводу того, з якого часу позивачу слід поновити виплату пенсії, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 вказала, що ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та ст. 122, 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
Оскільки не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Крім того Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
З огляду на вищевказане, вимога в частині поновлення виплати пенсії з дати її припинення, підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником, суд зазначає наступне.
Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2016 у справі №К/800/6581/1613 визначено, що пенсія повинна бути виплачена на банківський рахунок, який було вказано пенсіонером, зокрема: "...виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера".
Також, ухвалами Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 у справі №К/800/1174/17, від 17.01.2017 у справі №К/800/1848/17 та від 03.08.2017 у справі №К/800/26494/17 наведено правовий висновок про те, що орган Пенсійного фонду України зобов'язаний виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Таким чином, вимога про виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок підлягає задоволенню.
Щодо компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Враховуючи неправомірність поведінки відповідача у відповідності до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, якою встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, пенсія позивачу має бути виплачена з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, коли зобов'язала відповідача поновити та виплатити пенсію позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому його правомірність в цій частині судовою колегією не переглядається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.