ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/6533/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
22 грудня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії заробітної плати за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року згідно довідок про заробітну плату №32/18-3П від 19.09.2018 року та №007/290/21-39 від 06.04.2021 року при призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зробити перерахунок його пенсії з врахуванням заробітної плати за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року згідно довідок про заробітну плату №32/18-ЗП від 19.09.2018 року та №007/290/21-39 від 06.04.2021 року, починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 08 квітня 2021 року, та провести виплату з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року позов задоволено частково.
А саме, суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року згідно довідок про заробітну плату ОСОБА_1 №32/18-3П від 19.09.2018 року та №007/290/21-39 від 06.04.2021 року при призначенні пенсії.
Суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо перерахунку призначеної пенсії з врахуванням при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року згідно довідок про заробітну плату ОСОБА_1 №32/18-3П від 19.09.2018 року та №007/290/21-39 від 06.04.2021 року, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В задоволенні інших позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати у вказаній частині та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Судом встановлені наступні обставини справи.
ОСОБА_1 з 08.04.2021 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 42 роки 6 місяців 8 днів та заробітної плати, визначеної за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 31.03.2021 (коефіцієнт заробітної плати - 0,14406).
Заробітну плату враховано за періоди з 01.12.2002 по 31.12.2005 та з 01.06.2008 по 31.03.2021 в нульовому значенні, оскільки відсутня довідка про заробітну плату, підтверджена первинними документами.
Позивач 04.05.2022 звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати за періоди роботи на території Російської Федерації.
Відповідач листом № 4124-3979/Т-03/8-2200/22 від 24.05.2022 повідомив позивача про відсутність підстав для врахування заробітної плати за періоди роботи на території Російської Федерації, оскільки довідки про заробітну плату від 19.09.2018 № 32/18-ЗП за період роботи з грудня 2002 року по грудень 2005 року в АТ "Інститут "Оргенергобуд" та від 06.04.2021 № 007/290/21-39 за періоди роботи з червня 2008 року по березень 2021 року в АТ "Атомбудекспорт" неможливо підтвердити первинними документами.
В подальшому, відповідачем направлено запит до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо перевірки обґрунтованості вищезазначених довідок про заробітну плату та підтвердження сплати страхових внесків до органів Пенсійного фонду Російської Федерації.
Однак, відповідь з Пенсійного фонду Російської Федерації не надходила.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з часткової доведеності позивачем власних вимог, позаяк відсутність у відповідача даних підприємства іншої держави про сплату ним страхових внесків для нарахування пенсії або відомості про сплату внесків не у повному обсязі не може бути підставою для позбавлення особи права на зарахування стажу роботи або врахування розміру виплаченої йому заробітної плати.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відзначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі і із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Вимогами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 3 Угоди також встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обрахування пенсії проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць СНД і держав, які входили в склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Статтею 1 Закону № 1058-IV наведено правове визначення поняття терміну страхового стажу, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Отже, обрахування розміру пенсії за віком працівнику який працював на підприємстві іншої держави проводиться за наявності інформації про сплату страхових внесків, у разі якщо внески сплачувалися до Пенсійного фонду України така інформація повинна міститися в системі персоніфікованого обліку, або така інформація повинна міститися у довідках, виданих підприємством іншої держави особі яка претендує на призначення пенсії за віком, у разі якщо облік сплати страхових внесків які сплачуються підприємствами інших держав ведеться компетентними органами таких держав.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Спірні правовідносини слід розглядати відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода).
Приписами частин 2, 3 статті 6 Угоди встановлено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
В даному випадку, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Окрім того, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Статтею 5 вказаної Угоди, закріплено що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
За приписом частини 3 статті 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992, укладеної між Україною і Росією, обрахунок пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У випадку, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно ч. 1-2 ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Так, згідно матеріалів справи позивач з 08.04.2021 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058- IV.
При призначенні пенсії позивачу пенсійним органом було відмовлено у врахуванні заробітної плати за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року згідно довідок про заробітну плату №32/18-3П від 19.09.2018 року та №007/290/21-39 від 06.04.2021 року через відсутність у них інформації про нарахування та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області направлено запит до органу Пенсійного фонду Російської Федерації, однак жодної інформацій не отримано.
Водночас відповідно записів в трудовій книжці позивача, встановлено, що він за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року працював в АТ "Інтститут "Оргенергобуд", АТ "Атомбудекспорт".
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка №32/18-ЗП від 19.09.2018, видана АТ "Інтститут "Оргенергобуд", згідно якої вказано, що позивач в період з 2002 по 2005 працював інженером 2 категорії відділу комплексного проектування, та із заробітної плати позивача проводились відрахування в Пенсійний фонд російської федерації згідно законодавства.
Згідно довідки №007/290/21-39 від 06.04.2021, виданої АТ "Атомбудекспорт", встановлено що позивач в період з червня 2008 року по березень 2021 працював начальником управління на площадці будівництва АЕС "Бушер", та із заробітної плати позивача проводились відрахування в Пенсійний фонд російської федерації згідно законодавства.
При цьому, судова колегія зауважує, що відповідачем жодних доказів в підтвердження того факту, що АТ "Інтститут "Оргенергобуд" та АТ "Атомбудекспорт" не здійснювались відповідні відрахування з заробітку позивача під час його роботи у Російській Федерації суду не надано.
Пунктом 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.
Згідно п. 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Таким чином, направлення запиту та перевірки інформації, поданої для призначення пенсії, належать до компетенції пенсійного фонду.
При цьому, судова колегія зауважує, що виключно встановлення факту подання недостовірних відомостей, а не виникнення сумнівів і проведення перевірки, є підставою для неврахування довідки.
Посилання відповідача на відсутність даних підприємства іншої держави про сплату ним страхових внесків для нарахування пенсії не може бути підставою для настання для позивача несприятливих наслідків, з урахуванням того, що сам пенсіонер вчинив усі необхідні дії для призначення пенсії з урахуванням заробітної плати за відповідний період.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 по справі №348/463/17 та від 13.02.2020 по справі №523/19088/16-а та від 21.02.2020 у справі №291/99/17.
В даному випадку, відповідачем не доведено факту подання позивачем документів, які містять недостовірні відомості, а відсутність відповіді на поданий запитне може бути підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки наведені вище обставинами виникли не з його вини.
Будь-яких посилань на невідповідність довідок чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач не навів. Довідки про заробітну плату, які були надані позивачем, на цей час є дійсними, містять всю необхідну інформацію про заробітну плату позивача, мають відбиток печаток товариств, підписані головним бухгалтером, та відсутні відомості про їх скасування уповноваженими органами або визнання нечинними (недійсними).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка полягає у неврахуванні при обчисленні розміру пенсії позивача заробітної плати за періоди грудень 2002 року - грудень 2005 року та червень 2008 року - березень 2021 року згідно довідок про заробітну плату №32/18-3П від 19.09.2018 року та №007/290/21-39 від 06.04.2021 року.
При цьому, суд апеляційної інстанції, з огляду на приписи ст. 308 КАС України, оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не надає, оскільки останні не є предметом апеляційного оскарження в межах даного провадження.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.