ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/5614/21 Головуючий у 1 інстанції: Колеснікова І.С.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Костюк Л.О.
Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення у період з червня 2015 по 19.10.2018 включно протиправною;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення у період з червня 2015 по 19.10.2018 включно;
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного (остаточного) розрахунку з ОСОБА_1 при його переведенні, 19 жовтня 2018 року протиправною;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати індексації його грошового забезпечення у період з червня 2015 по 19.10.2018 включно, починаючи з 20 жовтня 2018 року по день ухвалення судового рішення у даній справі, який на день пред'явлення позовної заяви становить 358 135,84 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного (остаточного) розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, 09.10.2018. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за період з 10.10.2018 по 06.05.2021 та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивач не був звільнений з військової служби військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 09 жовтня 2018 року, а був переміщений наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 28.09.2018 №153 о/с для подальшого проходження служби до Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ).
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .
Згідно записів №№1,2 у трудовій книжці серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 зараховано 09.11.2011 на військову службу до внутрішніх військ МВС України та звільнено з лав Національної гвардії України 21.05.2020.
ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою від 17.02.2021, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з червня 2015 року по жовтень 2018 року.
Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.03.2021 №18/13-М-19-577 позивача повідомлено, що за період проходження ним служби у військовій частині з 31.05.2016 по 09.10.2018 виплата індексації не проводилась у зв'язку з тим, що не була передбачена кошторисними призначенням на зазначені роки.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №56 від 12.03.2021, за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 31.05.2016 по 09.10.2018 індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалась та йому не виплачувалась.
Не погоджуючись із даною відмовою у виплаті індексації грошового забезпечення, а також, бездіяльністю щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно ч.ч. 2-3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до статті 2 вищезазначеного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За приписами статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
В силу п. 1-1 вищевказаного Порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п. 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з абз. 1-4 пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до абз. 6 п. 5 Порядку № 1078, до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
За приписами пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 31.05.2016 по 09.10.2018 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
ОСОБА_1 звертався до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, в тому числі, за вказаний період.
Однак, військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 12 березня 2021 року №18/13-М-19-577 повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем служби у військовій частині, оскільки, зокрема, у зв'язку з обмеженим фінансовим ресурсом, який виділявся військовій частині на виплату грошового забезпечення у 2016, 2017 роках та протяті двох місяців 2018 року для проведення індексації грошового забезпечення у вказаний період не було законних підстав.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №235/6153/16-а зазначив: «… індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи».
Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є державною гарантією щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності. Невиплата індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням Конституційних прав та є незаконною.
Посилання відповідача на обмежене фінансування, як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 зазначив: «… положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації».
Таким чином, на думку колегії суддів, обмежене фінансування Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України жодним чином не впливає на обов'язок відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно, а також, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно.
Щодо визнання судом першої інстанції протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного (остаточного) розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, 09.10.2018, а також, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за період з 10.10.2018 по 06.05.2021 та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів, слід зазначити наступне.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116-117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Слід зазначити, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Із системного тлумачення положень ч.ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України можна дійти висновку, що ч. 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
Оскільки, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцям під час їх звільнення з військової служби, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного (остаточного) розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, 09.10.2018, а також, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 09.10.2018 включно), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за період з 10.10.2018 по 06.05.2021 та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач не був звільнений з військової служби військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 09 жовтня 2018 року, а був переміщений наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 28.09.2018 №153 о/с для подальшого проходження служби до Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ), слід зазначити наступне.
Як вбачається з наданого до апеляційної скарги Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 09 жовтня 2018 року №254, даним наказом виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 (Г-026183), заступника командира взводу 2-го взводу оперативного призначення 4-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення (на бронетранспортерах) (ВОС 100097П), звільненого з посади та переміщеного наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 28.09.2018 № 153 о/с для подальшого проходження служби до Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, 09 жовтня 2018 року.
Також, зазначеним наказом вирішено уважати позивача таким, що 09 жовтня 2018 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Отже, згідно вищевказаного наказу від 09 жовтня 2018 року №254, позивач був звільнений з посади та виключений зі списків особового складу військової частини, що вказує на припинення відносин військової служби між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Крім того, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення.
Беручи до уваги вищезазначене, а також, те, що відповідач не провів з позивачем повний розрахунок (не виплатив індексацію грошового забезпечення) при його звільненні з посади та виключенні зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, судом першої інстанції правомірно частково задавлено позовні вимоги в цій частині.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Костюк Л.О.
Кузьмишина О.М.